Адомайтіс, Реґімантас

Адома́йтіс, Реґі́мантас (лит. Adomaitis, Regimantas; 31.01.1937, м. Шяуляй, Литва — 20.06.2022, м. Вільнюс, Литва) — актор театру й кіно, народний артист Литовської РСР (з 1979), народний артист СРСР (з 1985).

Адомайтіс, Реґімантас (Adomaitis, Regimantas)
Народження	1937
Місце народження	Шяуляй
Alma mater	Литовська академія музики й театру
Напрями діяльності	акторське мистецтво, театральне мистецтво, кіномистецтво

Життєпис

Закінчив фізико-математичний факультет Вільнюського державного університету (1959) й акторський факультет Литовської державної консерваторії (1962). Працював у Драматичному театрі м. Капсукаса (тепер м. Маріямполе; 1962–1963), у Каунаському драматичному театрі (1963–1967). З 1967 — актор Литовського державного академічного театру драми (м. Вільнюс; тепер Литовський національний драматичний театр). Також грав окремі ролі в трупах інших театрів у містах Вільнюсі, Ризі, Санкт-Петербурзі, Москві. Своїм учителем у театрі вважає режисера Г. Ванцявічюса, а в кіно, де знімався з 1963, — режисера В. Жалакявічюса. Входив до Ініціативної групи Литовського руху за перебудову («Саюдіс»; 1988), був народним депутатом СРСР (1989–1991).

Творчість

Театральні та кіноролі Р. Адомайтіса достатньо різноманітні, позначені в одних випадках комічною, а в інших — драматичною інтонацією. Для Р. Адомайтіса характерні два акторські підходи в творчості: часом він ідентифікується зі своїм героєм, зливається з ним, а часом демонструє глядачеві результати акторського аналізу персонажа, відсторонюючись від нього, виправдовуючи або засуджуючи його вчинки. У драматичному жанрі, як у театрі, так і в кіно, Р. Адомайтіс зазвичай віддає перевагу персонажам трагічного регістру, нестереотипним героям. Таким є його герої: Донатас у фільмі про повоєнну драму Литви «Ніхто не хотів помирати» (1965; режисер В. Жалакявічюс), а також Едмонд («Король Лір»; 1971, режисер Г. Козінцев), Вайнорас («Втрачений притулок»; 1977, режисер А. Ґрикявічюс) та ін.

Широка акторська палітра допомогла Р. Адомайтісу створити галерею найрізноманітніших персонажів, часом позірно взаємовиключних: спокійний, врівноважений Авґустінас із тривожних повоєнних років («Чоловіче літо»; 1970, режисер М. Ґедріс), Франц, якого з’їдають презирство й муки сумління (вистава «Відлюдники Альтони» за Ж.-П. Сартром; 1968), тотально компромісний Трапс («Аварія»; 1974, режисер В. Жалакявічюс), шалений анархіст Вольц («Вольц»; 1974, режисер Ґ. Райш), стриманий і вірний Раймерс («Наречена»; 1980, режисер Ґ. Райш; Національна премія Німецької Демократичної Республіки, 1981).

Серед ролей, зіграних у Вільнюському та Каунаському театрах: Джордж («Миші й люди» за Дж. Стейнбеком; 1966), Мажвідас («Мажвідас» за Ю. Марцинкявічюсом; 1978), Едґар («Граємо Стрінберґа», за Ф. Дюренматом; 1974), Боркман («Юн Ґабріель Боркман», за Г. Ібсеном; 1981), Каліґула («Каліґула», за А. Камю; 1983).

Одразу після стрічки «Ніхто не хотів помирати», що стала кінематографічною подією й прославила Адомайтіса та його колег-акторів Д. Баніоніса, В. Артмане, Ю. Будрайтіса, Л. Норейку, А. Масюліса, В. Томкуса, Р. Адомайтіса почали запрошувати до своїх фільмів режисери з різних студій СРСР. Зокрема, він зіграв низку ролей в українських кінокартинах: директор школи («Смужка нескошених диких квітів»; 1978, режисер Ю. Іллєнко), Енді Такер («Трест, який луснув»; 1982) та Червень («Зелений фургон»; 1983, обидва — режисер О. Павловський), тренер Самойлов («І чудова мить перемоги»; 1985, режисер В. Винник), астронавт Вейланд («Важко бути богом»; 1989, режисер П. Фляйшман), Господар («Айтварас»; 1990, режисер О. Дем’яненко), доктор Гематос («Градус Чорного місяця»; 1992, режисер Н. Кіракозова), лейтенант Піт Бірнс («Спосіб убивства»; 1993, режисер О. Гойда), Черговий Кращого Світу («Будемо жити!»; 1995, режисер Д. Томашпольський).

Нагороди

Лауреат Державної премії Литовської РСР (1979). Нагороджений Командорським хрестом ордена Великого князя Литовського Гедиміна (1997), Великим командорським хрестом ордена «За заслуги перед Литвою» (2012) та українським орденом «За заслуги» (1998).

Література

Зоркая Н. Крупным планом: Регимантас Адомайтис // Советский экран. 1970. № 11.
Рубанова. И. Цена прозрения // Советский экран. 1981. № 11.
Шостак И. Регимантас Адомайтис. Москва : Искусство, 1986. 108 с.

Автор ВУЕ

В. М. Войтенко

Покликання на цю статтю: Войтенко В. М. Адомайтіс, Реґімантас // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адомайтіс, Реґімантас (дата звернення: 3.05.2024).