Азовське козацьке військо
Азо́вське коза́цьке ві́йсько — козацьке військове формування в Російській імперії. Бере початок 1828, коли під час Російсько-турецької війни 1828–1829 на бік Росії перейшла частина козаків Задунайської січі. З цих козаків та інших вихідців з-за Дунаю було сформовано Дунайське козацьке військо. Після закінчення війни козаків полку з сім’ями було поселено на північно-західному узбережжі Азовського моря на землях між м. Бердянськом та м. Маріуполем. 27.05.1832 створене з них формування отримало назву Азовське козацьке військо. Першим наказним отаманом війська був Й. Гладкий (1832–1853) — останній кошовий отаман Задунайської Січі, який ініціював повернення «турецьких запорожців» в українські землі. Військо заснувало дві станиці — Микільську (нині смт Нікольське, центр Нікольського району Донецької обл.) і Покровську (нині с. Бойове Нікольського району Донецької обл.). Згодом до війська було приєднано Петровський Посад (нині с. Новопетрівка Бердянського району Запорізької обл.), с. Новоспасівське (нині с. Осипенко Бердянського району Запорізької обл.) і станицю Стародубську (нині с. Стародубівка Мангушського району Донецької обл.), засновані переселенцями з Чернігівської губернії. 1832 Азовське козацьке військо нараховувало 1619 осіб обох статей, 1833 населення війська збільшилось до 6 000 осіб обох статей. 1837 у війську створено 10 команд, що відбували берегову службу на баркасах уздовж східних берегів Чорного моря — від Керченської протоки до м. Поті (тепер у Грузії). Баркасні команди проіснували до 1864. Під час війни Азовське козацьке військо виставляло морський батальйон для оборони узбережжя, піший напівбатальйон і флотилію малих морських човнів для крейсування вздовж берегів Азовського й Чорного морів. 1862–1864 більшість азовських козаків (1117 сімей) було вислано на Кубань і поселено в 12 закубанських станицях. 23(11).10.1864 було затверджено указ про скасування Азовського козацького війська. Офіцерів Азовського козацького війська було зараховано до спадкових або особистих дворян із отриманням земельного наділу, а козаків — до селян із наділом 9 десятин на особу чоловічої статі. 27.08.1866 канцелярію війська було зачинено і воно припинило своє існування. Регалії, зброю й навчальну флотилію було передано Кубанському козацькому війську.
Література
- Короленко П. Азовцы // Киевская старина». 1891. № 7–8.
- Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска. Екатеринодар, 1913. Т. 2.
- Бачинський А., Бачинська О. Козацтво на півдні України 1775–1869. Одеса, 1995.
- Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828–1866). Запоріжжя, 2000.
