Азійсько-Тихоокеанський регіон
Азі́йсько-Тихоокеа́нський регіо́н — сукупність континентальних і острівних територій та басейну Тихого океану, що їх омиває. Інший назви — «тихоокеанський басейн», «тихоокеанське кільце».
Залежно від методології підрахунку, цей географічний, геополітичний і геоекономічний простір (мегарегіон) налічує від 20–30 до 47 країн і окремих районів, у яких проживає близько половини населення світу. Наприклад, у США до Азійсько-Тихоокеанського регіону відносять країни Південно-Східної й Північно-Східної Азії та Океанії. В Японії, крім названих субрегіонів, включають країни тихоокеанського узбережжя Латинської Америки і країни Південної Азії — Індію та Шрі-Ланку. У Китаї — країни Східної та Південно-Східної Азії, але без країн Латинської Америки.
Організаційно-політичним і економічним ядром Азійсько-Тихоокеанського регіону вважають форум Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС; 1989), учасниками якого наразі є 21 країна (Австралія, Бруней, В’єтнам, Гонконг, Індонезія, Камбоджа, Китай, Канада, Лаос, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Південна Корея, Перу, РФ, США, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія).
На початку 21 ст. в Азійсько-Тихоокеанському регіоні сформувалася пірамідальна система внутрішніх регіональних зв’язків, яка об’єднує країни не тільки з різним рівнем соціально-економічного розвитку, але й з різними принципами державного управління. Нагорі піраміди перебувають США і Японія, на які припадає понад 70 % сукупного ВВП країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. До них приєднуються Австралія й Канада (бл. 7 % ВВП регіону). Нижче перебувають неоіндустріальні країни Східної та Південно-Східної Азії: Південна Корея, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Філіппіни. До них долучаються країни Центральної і Південної Америки: Мексика, Чилі, Перу та ін. Найнижчий щабель за макроекономічними показниками посідають найменш розвинені країни — члени Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — В’єтнам, Лаос, М’янма. Окреме місце у цій системі займає Китай, який за темпами та масштабами економічного зростання перевищує інші країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, внаслідок чого за останнє десятиріччя перетворився на другу економіку світу. Загалом на Азійсько-Тихоокеанський регіон припадає: 60 % світового ВВП, 50 % світової торгівлі, 48 % прямих іноземних інвестицій, 65 % світових запасів сировини та 42 % населення планети. У 2010-ті Азійсько-Тихоокеанський регіон перетворився на найдинамічніший мегарегіон планети, а за рівнем інтеграційного розвитку майже впритул наблизився до Європейського Союзу та Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). При цьому найшвидші темпи розвитку мали східноазійські економіки: В’єтнам, Індонезія, Китай, Малайзія, Південна Корея, Тайвань і Таїланд, які, попри суттєві відмінності в політичних системах і соціокультурному розвитку, обрали неоіндустріальний тип суспільної модернізації.
У межах Азійсько-Тихоокеанського регіону функціонують 44 субрегіональних угруповання, зокрема 28 між окремими країнами-членами АТЕС. Здебільшого це двосторонні зони вільної торгівлі, найвідомішими серед яких є: НАФТА в Північній Америці, АСЕАН у Південно-Східній Азії, Зона вільної торгівлі між Австралією і Новою Зеландією, Форум тихоокеанських островів на півдні Тихого океану та Регіональне всеосяжне економічне партнерство. Майбутнє азійсько-тихоокеанської економічної інтеграції та місце регіону в світових інтеграційних процесах залежить від досягнення цілей Богорської декларації, яку було прийнято на неформальному саміті АТЕС 1994. Зміст основних цілей декларації полягає в поетапному створенні найбільшої у світі зони вільної торгівлі товарами, послугами та інвестиційного капіталу. При цьому розвинені країни мали завершити торгово-економічну лібералізацію до 2010, неоіндустріальні країни — до 2015, а країни, що розвиваються — до 2020. Проте досягнення задекларованих цілей через низку причин відбувається з певним відхиленням від наміченого графіка.
У межах Азійсько-Тихоокеанського регіону активно розвивається трансрегіональна інтеграція. Торговельна та інвестиційна лібералізація в Азійсько-Тихоокеанському регіоні здійснюється за трьома напрямками: на національному, субрегіональному (в рамках інтеграційних угруповань) і на багатобічній основах (відповідно до правил Світової організації торгівлі). Ефективність інтеграційного співробітництва країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, яке ґрунтується переважно на економічній складовій, пояснюється не тільки економічними, але й іншими факторами, зокрема зростанням ролі чинників регіональної безпеки та політичної стабільності. Взаємообумовленість цих факторів ускладнює розвиток інтеграційних процесів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, які в останні роки стикаються з нетрадиційними викликами та новими загрозами в умовах кризи постбіполярної системи міжнародних відносин.
Література
- McDougal D. Asia Pacific in World Politics. Boulder, 2007.
- East Asian Multilateralism. Prospects for Regional Stability. Baltimore, 2008.
- Шергін С. О. Дилема азійсько-тихоокеанського регіоналізму // Наук. вісник Дипломатичної академії України. 2015. Вип. 22. Ч. ІІ.
- Шергін С. О. Азійсько-Тихоокеанський регіоналізм у сучасних міжнародних реаліях // Історичний розвиток глобальної периферії як чинник трансформації сучасної світосистеми. Київ, 2016.
