Айкідо
Айкідо́ (яп. 合気道 (писемністю кандзі), あいきどう(писемністю хірагана)) — вид спорту, бойове мистецтво, створене Моріхеєм Уесібою на основі давньояпонських технік айкі-дзюцу, реформованих Сокаку Такедою у кінці 19 ст. (безпосередній попередник айкідо — розроблене С. Такедою мистецтво дойто-рю айкі-дзюдзюцу). На розвиток айкідо також вплинуло середньовічне японське бойове мистецтво ягю сінкаге-рю. М. Уесіба як засновник айкідо носить титул засновника (кайсо) і великого учителя (о-сенсей). Назву «айкідо» можна перекласти як «шлях поєднання духу», «шлях єдності духу» або «духовної енергії».
Особливістю айкідо є використання кидків і захватів, що застосовуються для нейтралізації супротивника з намаганням уникнути нанесення травм. У айкідо використовуються також окремі види захисної зброї, яка, як правило, застосовується лише з навчальною метою для відпрацювання рухів.
Філософські принципи айкідо є переосмисленням ідей синтоїзму й релігії оомото-кьо з суттєвим впливом дзен-буддизму. М. Уесіба розробив основні принципи айкідо на початку 1920-х, оголосивши про це 1922, після отримання сертифікату на право викладати бойові мистецтва (кьодзю даірі) від С. Такеди. Первісна назва айкідо, яку використовував М. Уесіба, — айкі-будо (будо — загальна назва японських бойових мистецтв). Зміст навчання айкідо почав змінюватися ще за життя засновника цього мистецтва. Жорсткі бойові прийоми, що практикувалися у перші роки існування айкідо, замінювалися м’якшими. В межах айкідо почали розвиватися різні бойові стилі, більшість із яких не є ефективними для ведення рукопашного бою, тож вважаються передусім видами спорту й філософськими системами. Станом на початок 21 ст. існують понад 30 напрямів айкідо. Найпопулярнішим стилем айкідо є айкікай, створене особисто М. Уесібою. Правила айкідо айкікай регулюються Фондом айкікай (Японія).
Як і в інших японських бойових мистецтвах, основні елементи айкідо — стійки, рухи для пересування, блоки й бойові прийоми. Мистецтво айкідо поділяється на два розділи: бій без зброї (тайдзюцу) й бій із використанням захисної зброї (буківаза). Основні елементи тайдзюцу: захвати, прийоми захисту від захватів, бойові прийоми. У рамках тайдзюцу й буківаза розроблено окремі системи прийомів для боротьби з озброєним і беззбройним супротивником. Як правило, тренування у айкідо відбуваються в парі, коли один супротивник (уке) нападає, а інший (наге) захищається. Оскільки навчання айкідо не надає можливості ефективно оборонятися проти прийомів, не передбачених його правилами, це бойове мистецтво часто стає об’єктом критики.
Окрім Японії, айкідо є популярним у США та країнах ЄС. З 1990-х цей вид спорту набув поширення й в Україні. З 1997 діє Федерація айкідо України, що займається створенням системи навчальних центрів айкідо в регіонах, навчанням інструкторів, підготовкою українських спортсменів до міжнародних змагань.
Джерела
- Уэсиба М. Будо рэнсю (Практика будо). Москва, 2001.
Література
- Тараторин В. История боевого фехтования: Развитие тактики ближнего боя от древности до начала XIX века; Айкидо — Искусство мира. Киев, 1996.
