Айналов, Дмитро Власович

Айна́лов, Дмитро́ Вла́сович (20.02.1862, м. Маріуполь, тепер Україна — 12.12.1939, м. Ленінград, тепер Санкт-Петербург, Російська Федерація) — історик мистецтва, член-кореспондент Російської АН (з 1914).

Айналов, Дмитро Власович
Народження	1862
Місце народження	Маріуполь, Україна
Смерть	1939
Місце смерті	Санкт-Петербург, Росія
Alma mater	Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Напрями діяльності	історія, мистецтвознавство

Життєпис

Закінчив 1888 Новоросійський університет в Одесі, де вчився у Н. П. Кондакова. У 1895 захистив у Московському університеті магістерську дисертацію «Мозаїки ІV і V століття. Дослідження у галузі іконографії та стилю давнього християнського мистецтва» (для її підготовки побував у Італії, Іспанії, Франції, Греції), 1900 — докторську «Елліністичні основи візантійського мистецтва». Викладав у Казанському (1890–1903) та Петербурзькому (з 1903 — професор) університетах, на Вищих жіночих курсах (з 1906). У 1917–1921 жив в Україні: у містах Козельці Чернігівської області (де мав власний будинок), Києві, Одесі, Сімферополі. У 1921–1928 працював у Державному музеї «Ермітаж» (тепер м. Санкт-Петербург), з 1923 був професором Петроградського університету. З 1921 Айналов — дійсний член Інституту історії мистецтв. Брав участь у роботі комісії ВУАН з дослідження Софійського собору в Києві (з 1931). Створив наукову школу дослідників давньоруського і середньовічного мистецтва.

Наукові праці

Загалом написав понад 200 наукових праць, серед яких дослідження, лекції, рецензії тощо. Один із перших дослідників історії візантійського та давньоруського мистецтва: «Києво-Софійський собор, Золотоверхо-Михайлівський та Кирилівський монастирі» (1889, разом з Є. К. Рєдіним), «Елліністичні основи візантійського мистецтва» (1900), «Памʼятники християнського Херсонеса» (1901), «Літопис початку російського мистецтва» (1904), «Архітектура чернігівських церков» (1909), «Візантійський живопис ХIV століття» (1917), «Історія давньоруського мистецтва» (1920), «Історія руського монументального мистецтва» (у 2 т., 1932–1933, німецькою мовою) та ін. Автор численних статей, присвячених дослідженню й тлумаченню «Слова о полку Ігоревім». Заклав підвалини стилістичного аналізу середньовічних витворів мистецтва, повʼязав дослідження окремих пам’ятників із загальними процесами розвитку культури.

Праці

Киево-Софийский собор. Санкт-Петербург : Типография Императорской Академии наук, 1889. 156 с. (у співавт.)
Древние памятники искусства Киева. Харьков : Типография К. Н. Гагарина, 1899. 62 с. (у співавт.)
Эллинистические основы византийского искусства. Санкт-Петербург : Типография И. Н. Скороходова, 1900. 229 с.
Памятники христианского Херсонеса. Москва : Товарищество типографии А. И. Мамонтова, 1905. 153 с.
Византийская живопись XIV столетия. Петроград : Типография Я. Башмаков, 1917. 174 с.
К вопросу о строительной деятельности князя Владимира // Сборник в память святого равноапостольного князя Владимира. Санкт-Петербург : Общество любителей древней письменности, 1917. С. 32–39.
Этюды о Леонардо да Винчи. Ленинград : Искусство, 1939. 140 с.

Література

Анфертьева А. Д. В.Айналов: жизнь, творчество, архив // Архивы русских византинистов в Санкт-Петербурге. Санкт-Петербург : Дмитрий Буланин, 1995. С. 259–312.
Ковпаненко Н. Айналов і Україна // VIII Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство і культура» (Наукові доповіді і повідомлення). Київ; Харків, 1997. Ч. 1. С. 125–128.
Гордієнко Д. Curriculum vitae Demetrii Ainalov // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. Київ, 2012. Вип. 2: Збірка наукових праць, присвячена 150-літтю з дня народження Дмитра Власовича Айналова (1862–1939 рр.). С. 96–114.
Никитенко Н. Рождение науки о мозаиках и фресках Софии Киевской: феномен Н. Кондакова, Д. Айналова и Е. Редина // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. Київ, 2014. Вип. 4. С. 51–105.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Айналов, Дмитро Власович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Айналов, Дмитро Власович (дата звернення: 3.05.2024).