Активність індивіда
Акти́вність індиві́да — у психології — діяльність індивіда індивіда як суб’єкта, що активно взаємодіє з об’єктами, чинить на них вплив, реалізуючи власні потреби; протилежність пасивності індивіда.
Активність індивіда — основа особистості. Джерелом активності індивіда є потреби індивіда. Активність індивіда зумовлена структурою його мотивів та пов’язана з готовністю до саморозвитку, активного освоєння світу, контактів.
Активність індивіда виявляється в пізнанні (когнітивна активність), мовленні (мовленнєва активність), творчості (творча активність), різноманітних ситуаціях (поведінкова активність) тощо.
У дослідженнях із психології використовується принцип активності, розроблений 1966 М. Бернштейном. Цей принцип узагальнює основні уявлення про механізми організації руху. Він постулює визначальну роль внутрішньої програми в актах життєдіяльності організму, тлумачить діяльність як активний, цілеспрямований процес. На думку М. Бернштейна, в процесі людського життя пристосування до середовища не відіграє головної ролі — індивід діє не тільки відповідно до обставин, а також під їхнім впливом, але й усупереч їм, долаючи середовище.
Принцип активності протиставляється принципу реактивності.
Автор ВУЕ
Див. також
Покликання на цю статтю: Крайніков Е. В. Активність індивіда // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Активність індивіда (дата звернення: 9.05.2024).
