Албанці

Сімейна пара

Алба́нці (самоназва — шкіптар) — 1) етнічна група, що говорить албанською мовою. Загальна чисельність албанців — близько 6,5 млн., із яких близько 2,3 млн мешкають в Албанії (2011, перепис), близько 1,5 млн — у частково визнаній Республіці Косово (2011, перепис), близько 750 тис. — в Італії (2014, оцінка; із них близько 200 тис. — італійські албанці — арбереші); близько 500 тис. — у Македонії (2016, оцінка; складають прибл. 25% населення), близько 480 тис. — у Греції (2011, перепис), близько 200 тис. — у США (2010, перепис), близько 150 тис. — у Туреччині (2008, оцінка), близько 30 тис. — у Чорногорії (2011, перепис), близько 6 тис. — у Сербії (2011, перепис). Значні громади албанців існують також у Німеччині, Швейцарії, Нідерландах та ін. країнах.

Чисельність албанців

2) Нація, основне населення Албанії.

Історична довідка

Предки албанців просувались із Карпат до Дунаю, в Македонію й далі на захід, займаючись скотарством. Цей процес проходив одночасно з переселенням давніх слов’ян.

Проблема етногенезу албанців є дискусійною. Більшість дослідників вважають основним елементом їх формування іллірійців, інші — фракійців. Важливу роль у вивченні етногенезу албанців відіграють знахідки в місцевості Коман у долині річки Дрін: подібні до сучасних металеві прикраси одягу. Однорідність елементів культури стала основою концепцій албанських науковців щодо культурної спільності стародавнього, середньовічного та сучасного населення Албанії. Виділяють давньоалбанські племена: малисори, хоти, клементи, шувели, кастрати, пулати, кучи. На формування мови та культури вплинуло римське панування в Іллірії (2 ст. до н. е. — 4 ст. н.е.).

Після 395 албанські землі увійшли до складу Візантії. Безперервна боротьба між візантійцями, болгарами, норманами й сербами за ці території вплинула на етнічну ідентичність албанців. Етнонім «албанці» («арбери»), який уперше згадується як племінна назва у 2 ст., від 11 ст. поширився на всіх жителів Албанії. Панування Османської імперії (кінець 15 ст. — 1912) призвело до еміграції албанців.

У 17–18 ст. внаслідок дискримінації християн більшість албанців навернулися до ісламу. У гірських районах населення продовжувало сповідувати християнство: православ’я на півдні й католицизм на півночі Албанії. У цей час поширився новий ендоетнонім — «шкіптар». У другій половині 18 — на початку 19 ст. сформувалися дві головні етнічні групи албанців: тоски (Тоскерія на півдні) та геги (Гегерія на півночі). Від 19 ст. національна ідентичність переважає над релігійною.

Характеристика

Албанці належать до динарського типу балкано-кавказької раси великої європеоїдної раси.

Мова албанців становить окрему гілку індоєвропейської сім’ї мов, що походить від однієї з груп діалектів палеобалканського мовного ареалу (див. Албанська мова).

71 % віруючих албанців — мусульмани, 19 % — православні, 10 % — католики.

Традиційна матеріальна культура албанців майже зникла в часи диктатури 1944–1990. Певною мірою збереглися традиції кровної помсти та панівного становища чоловіків у суспільстві.

Література

Миткевич Г. Албания: по пути перемен. Москва : Знание, 1991. 64 с.
Краткая история Албании (с древнейших времен до наших дней) / Под ред. Г. Л. Арши. Москва : Наука, 1992. 512 с.
Vickers M. The Albanians: a modern history. London : IB Tauris, 2011;
Гулиева Р. Краткий обзор истории албанского этноса // Гілея. 2014. № 82. С. 101–104.

Автор ВУЕ

Н. В. Кузіна

Покликання на цю статтю: Кузіна Н. В. Албанці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Албанці (дата звернення: 6.05.2024).