Албанська мова

Алба́нська мо́ва (алб. Gjuha shqipe) — мова індоєвропейської сім’ї, що становить окрему групу. Кількість носіїв на рівні рідної мови — бл. 5,4 млн. осіб (2011, оцінка). Є державною мовою Албанії, однією з державних мов частково визнаної Республіки Косово, має статус регіональної або місцевої мови в Македонії, Італії, Румунії, Чорногорії та Сербії (територія Автономного краю Косово і Метохія, яка де-факто контролюється частково визнаною Республікою Косово). На території сучасної України незначна кількість албаномовних переселенських сіл з’явилася в межах сучасних Одеської й Запорізької областей на початку 19 ст. внаслідок переселення болгар і албанців із Добруджі.

Зміст

1 Походження і класифікація
2 Фонетичні, граматичні й лексичні особливості
3 Писемність
4 Література
5 Автор ВУЕ

Походження і класифікація

Албанська мова походить від мов палеобалканського мовного ареалу (існує гіпотеза про її походження від діалектів іллірійської чи фракійської мови). Поділяється на дві великі діалектні групи: гегська (північна, поширена також у Косово) й тоскська (південна, поширена також серед албанців Греції та Італії). Гегська група говорів зберігає деякі архаїчні риси, які зникли у діалектах тоскської групи. До початку 20 ст. в основі літературної албанської мови лежали діалекти тоскської групи, пізніше їх поступово замінив стандарт, заснований на особливостях гегської групи. Відмінності між діалектами незначні й не впливають на комунікацію між діалектоносіями різних груп.

Фонетичні, граматичні й лексичні особливості

Албанська мова вирізняється окремими фонетичними явищами, які споріднюють її з іншими мовними групами індоєвропейської сім’ї. Аналогічно до германської, слов’янської та кельтської мовних груп, в албанській мові праіндоєвропейські придихові приголосні [*gh], [*dh], [*bh] також перейшли у [g], [d], [b]. У Середні віки албанська мова зазнала значного впливу південнослов’янських мов, що особливо позначилося на фонетичному рівні: відсутність протиставлення приголосних за м’якістю/твердістю, наявність редукованого голосного [ă] (у албанській мові позначається літерою «ё»), який відповідає болгарському «ъ».

Для граматичної системи албанської мови характерні спільні ознаки мов балканського мовного союзу: збіг форм родового та давального відмінків; наявність постпозитивного артикля; відсутність інфінітивної форми дієслова; описове утворення форми майбутнього часу та ін.

Лексика албанської мови містить численні запозичення з грецької, турецької, романських і слов’янських мов. Однією з характерних рис мови є велика кількість запозичень із латини у давньоримську добу, які суттєво змінилися внаслідок фонетичних процесів, що відбувалися в давньоалбанських діалектах під час формування албанської мови (лат. aurum — алб. ar [золото], лат. Amīcus — алб. mik [друг], лат. infernum — алб. ferr [пекло] тощо).

За типологічною класифікацією албанська мова належить до синтетичних мов, однак аналітичні конструкції також відіграють важливу роль у будові речень.

Писемність

Найдавніші писемні пам’ятки датовано 15 ст. Сучасну літературну албанську мову сформовано у 19 ст. під впливом літераторів-романтиків. Писемність албанської мови базується на основі латинського алфавіту, орфографія — на фонетичному принципі. До початку 20 ст. єдиної писемності албанської мови не існувало, поряд із різними варіантами адаптації латинського алфавіту використовувалися варіанти на основі грецької та арабської графіки. У 18 — на початку 19 ст. зроблено спроби розробки оригінальної албанської фонетичної писемності. Одна з них — ельбасанська писемність, створена у 18 ст. на основі видозміненої грецької абетки. Набула поширення в м. Ельбасані, м. Бераті та їхніх околицях, однак пізніше була витіснена латинською графікою. Інша — абетка Бютакук’є, що використовувалася лише окремими активістами албанського національного руху 19 ст.

Література

Десницкая А. В. Албанский язык и его диалекты. Москва : Наука, 1968. 377 с.
Buchholz O., Fiedler W. Albanische Grammatik. Leipzig : Verlag Enzyklopadie, 1987. 582 р.
Demiraj Sh. Fonologjia historike e gjuhës shqipe. Tiranë : Akademia e Shkencave e Repuiblikës së Shqipërisë, Instituti i Gjuhësisë dhe i Letërsisë, 1996. 332 р.
Rusakov A. Albanian // The Indo-European Languages / Ed. by Mate Kopović. London, New York : Routledge, 2014. Р. 552–608.