Альбігойські війни
Альбіго́йські ві́йни, хрестові походи проти альбігойців (франц. Сroisade contre les albigeois) — низка збройних походів (1209–1229) французьких лицарів-хрестоносців проти представників єресі катарів у Лангедоку (див. Альбігойці). Велися спершу військами феодалів Північної Франції за підтримки міжнародних сил (1209–1226), потім — королівськими військами (1226–1229).
Історичний огляд
Початком Альбігойських війн стало оголошення у 1209 Папою Римським Інокентієм III хрестового походу проти альбігойців.
Альбігойські війни поділяються на кілька етапів.
Упродовж першого (1209–1215) хрестоносці захопили значні території, що контролювалися альбігойцями. Частину міст регіону було взято після тривалої облоги (міста Безьє, Бран, Лавор, Мінерв, Терм, Тулуза). Деякі міста (Альбі, Кастр, Монреаль та ін.) узято без облоги або після короткочасного опору. Перший етап війни супроводжувався численними репресіями проти альбігойців. Зокрема, після захоплення м. Безьє було вбито всіх його мешканців (20 тис. осіб). В окремих захоплених містах (м. Мінерв та ін.) катарам дозволяли повернутися до католицизму через покаяння. Ця стадія війни завершилась початком збройного опору під командуванням графа Тулузи Раймунда VI (після його смерті у 1222 — його сина графа Тулузи Раймунда VII). Чільну роль в опорі взяли місцеві дворяни — представники катарської єресі, яких хрестоносці вигнали з їхніх земель (файдити, від окситанського faidits — вигнанці). У боротьбі проти французьких хрестоносців брали участь як представники місцевого дворянства, так і населення захоплених військами хрестоносців міст.
Другий етап тривав 1217–1219. У 1217 м. Тулуза без бою здалося Раймунду VI. До 1225 значна частина Лангедоку знову опинилася під контролем альбігойців. 1225 Раймунда VII було офіційно відлучено від Католицької церкви.
Третій етап (1226–1229) вирізнявся тим, що 1226 до походів проти альбігойців долучився король Франції Людовік VIII. Після приєднання до хрестового походу королівських військ (червень 1226) хід бойових дій проти альбігойців змінився. Упродовж кількох місяців значна частина Лангедоку опинилася під контролем французьких військ. У листопаді того ж року Людовік VIII помер. Оскільки його син Людовік IX був малолітнім (12 років), командувачем сил хрестоносців став Юмбер де Боже.
У 1227–1228 бойові дії тривали. Сили хрестоносців відчутно переважали, однак остаточної перемоги їхні війська не досягли. Хоча облога хрестоносцями м. Тулузи 1228 була невдалою, війська альбігойців були нездатні продовжувати опір. Раймунд VII був змушений пройти обряд покаяння й повернення до католицизму, після чого 1229 уклав мирну угоду з королем Франції Людовіком IX (Угода в Мо).
Згідно з умовами цієї угоди, він визнавав сюзеренітет французького короля над собою, відмовлявся від влади над Провансом, погодився на діяльність інквізиції на підвладних собі землях, фінансував підконтрольний Католицькій церкві Тулузький університет та зобов’язувався віддати свою єдину дочку Жанну Тулузьку за брата Людовіка IX Альфонса де Пуатьє, що об’єднувало королівську династію Капетингів із тулузькою графською династією. Цей шлюб було укладено 1234 або 1241. Оскільки він був бездітним, після смерті у 1271 Альфонса де Пуатьє і Жанни Тулузької Графство Тулузи було приєднано до земель французької корони.
Після укладення мирної угоди хрестові походи проти альбігойців офіційно припинилися й Церква боролася проти них за допомогою інквізиції. Згідно з Угодою в Мо, Раймунд VII зобов’язався боротися проти єресі, але інквізиція розпочала переслідування альбігойців лише у 1233 без суттєвої підтримки з його боку.
Після ліквідації решток катарів у Графстві Тулузи, боротьба проти французької корони тривала в межах Графства Руссільйон. Чільну роль у цьому відіграли файдити Олів’є де Термес (припинив боротьбу в 1247), Раймунд ІІ Тренкавель (припинив боротьбу в 1244) і Чаберт де Барбейра. Попри формальне повернення до католицизму Чаберта де Барбейра в 1247, до 1255 його замок Керібюс лишався місцем переховування катарів. Після його здачі організований опір катарів припинився.
Значення
Альбігойські війни були єдиними хрестовими походами, що відбувалися на території християнської країни. Загальна кількість вбитих під час війн і страчених інквізицією невідома. Внаслідок альбігойських хрестових походів король Франції об’єднав південні землі країни, збільшив територію своїх володінь, а Католицька церква розширила свій вплив у світі.
Література
- Cathares, Catharism // Favier J. Dictionnaire de la France médievale. Paris : Fayard, 1993. P. 217–216.
- Sumption J. The Albigensian Crusade. London : Faber & Faber, 2000. 272 p.
- Ольденбург З. Костер Монсегюра. История альбигойских крестовых походов / Пер. с фр. Санкт-Петербург : Алетейя, 2001. 416 с.
- Weis R. The Yellow Cross: the Story of the Last Cathars 1290–1329. London : Penguin Books, 2001. 512 p.
- Biget J. L. Albegeois // Dictionnaire du Moyen Âge. Paris : Presse Universitaire de France, 2002. P. 29–30.
- Погребенник А. Альбігойський хрестовий похід 1209–1229 pp. та викорінення катаризму у Лангедоку // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. 2015. Т. 1. С. 195–212.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Альбігойські війни // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альбігойські війни (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.06.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
