Альбігойці
Альбіго́йці (фр. albigeois) — єретичний рух доби Середньовіччя (12–13 ст.) у Західній Європі, переважно в Південній Франції та Північній Італії, прихильники якого виступали проти догматів Католицької церкви, церковного землеволодіння й десятини, закликали повернутися до первісного християнства. Центром руху було місто Альбі та регіон навколо нього, звідси й назва.
Історична довідка
Термін з’явився вперше у «Хроніці» письменника та історика Ж. дю Брейля (12 ст.). За тих часів альбігойцями називали саме катарів Південної Франції, в Італії подібний рух відомий як патарени.
Церковні закони, спрямовані проти альбігойців і прийняті ІІІ Латеранським собором (1179), ознаменували початок діяльності середньовічної інквізиції.
Під час Альбігойських воєн, або хрестових походів проти альбігойців, вони були розгромлені й безжально знищені. У 14 столітті рух альбігойців було ліквідовано. Від них залишилися потужні середньовічні замки-фортеці, зведені на вершинах гір та скель, які контролювали торговельні шляхи та військові дороги.
Термін «альбігойці» історики широко використовували до 1960, після чого здебільшого вживають термін «катари».
Характеристика
Альбігойці сповідували релігію дуалістичного типу, витоки якої сягають маніхейства. Вірували в існування двох надприродних начал: доброго (Бог — творець духовного) і злого (диявол — творець матеріального). Світ, як і тіло людини (в якому міститься душа), — матеріальні, відтак створені дияволом. Упродовж життя людина прагне очиститися, але одного життя на це не вистачить, тому альбігойці вірили в реінкарнацію.
Всупереч догматам християнства вважали Ісуса Христа лише одним із пророків (а не Сином Божим) і не поклонялися йому. Не сприймали хрест як святиню, бо той став знаряддям страти. Не визнавали дієвими сім таїнств Католицької церкви, зокрема хрещення водою, замінивши його висвяченням. Стверджували, що молитися можна просто неба чи в будь-якому помешканні, тому храми не потрібні. Заперечували вчення про майбутній Страшний суд, існування пекла і раю. Не визнавали церковної ієрархії, влади церкви й держави. У своїх повчаннях апелювали до Нового Завіту, позаяк Старий Завіт розцінювали як творіння диявола. Забороняли клятви, участь у війнах, смертну кару.
Серед альбігойців були «досконалі» та пересічні віряни. «Досконалі» проходили обряди духовного хрещення (яке наділяло їх правом проповідувати нову релігію) та публічного сповідання гріхів; дотримувалися обітниці цнотливості; були вегетаріанцями; не могли вбивати; мусили казати лише правду. Вірянам дозволялося одружуватися та мати власність. На чолі альбігойців стояли єпископи, яких обирали з-поміж «досконалих» і дияконів.
Література
- La Chanson de la Croisade Albigeoise. Lettres Gothique. Paris : Lgf, 1997. 304 р.
- Мадоль Ж. Альбигойская драма и судьбы Франции. Санкт-Петербург : Евразия, 2000. 326 с.
- Осокин Н. А. История альбигойцев и их времени. Москва : АСТ, 2000. 896 с.
- Niel F. Albigois et cathares. Paris : PUF, 2010. 128 p.
- Buffetaut Y. Les cathares et la croisade contre les Albigeois. Louviers : Ysec Edition, 2015. 120 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Предко О. І. Альбігойці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альбігойці (дата звернення: 7.05.2024).
