Алядін, Шаміль Сеїтович
Аляді́н, Шамі́ль Сеї́тович (Алядінов; кримськотатар. крим. Alâdin, Şamil Seyit oğlu; 12.07.1912, с. Махульдур, тепер с. Нагірне Бахчисарайського району АР Крим, Україна — 21.05.1996, м. Сімферополь, тепер АР Крим, Україна) — письменник, громадський діяч, заслужений діяч культури Узбецької РСР (з 1973), заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (з 1982). Писав кримськотатарською та російською мовами.
|
Алядін, Шаміль Сеїтович (Alâdin, Şamil Seyit oğlu) | |
|---|---|
| Народження | 12.07.1912 |
| Місце народження | Махульдур |
| Смерть | 21.05.1996 |
| Місце смерті | Сімферополь |
| Напрями діяльності | література, мистецтво, громадська діяльність |
Зміст
Життєпис
Народився в селянській родині. Закінчив 1928 семирічну школу в м. Бахчисараї, де його вчителем був Я. Н. С. Байбуртли (1876–1943).
У 1931 закінчив Сімферопольський педагогічний технікум. У 1931–1933 навчався в Ташкентському меліоративному інституті, водночас працював зав. відділу культури кримськотатарської газети «Янъы дюнья» («Новий світ»; м. Сімферополь).
1933–1934 служив у Червоній армії: курсант кавалерійського училища 7-го полку Червоного козацтва, командир кавалерійського взводу.
1935 працював електрозварником на будівництві енергокомбінату в Бостанликському р-ні Ташкентської області. Зав. відділу промисловості кримськотатарської газети «Янъы дюнья» (1935–1938), голова Спілки письменників Криму (1937–1941).
Під час Другої світової війни був командиром кавалерійського взводу, роти. 1943 важко поранений. Після лікування зі штабу Північно-Кавказького фронту поступив у розпорядження штабу партизанського руху в Криму. Поширював на окупованій території листівки із закликом чинити опір окупантам. У квітні 1944 повернувся до м. Сімферополя, працював у складі комісії з оцінки збитків, спричинених подіями Другої світової війни в Криму.
Після депортації кримських татар виїхав до Узбекистану (с. Чинабад, тепер смт Андижанської області) на пошуки депортованої родини. Через 4 місяці переїхав до м. Андижана, де працював у місцевій газеті. За сприяння голови Спілки письменників СРСР О. Фадєєва у травні 1945 отримав дозвіл на переїзд до м. Ташкента. Працював консультантом Спілки письменників Узбекистану (1945–1949), заст. директора і згодом директором Театру юного глядача (1946–1948); заст. директора Палацу культури залізничників у м. Ташкенті (1948–1949), директором Узбецького відділення літфонду (1949–1963), директором Узбецького відділення з охорони авторських прав (1963–1979).
У 1953–1957 навчався на вечірньому відділенні Ташкентського педагогічного інституту (тепер Ташкентський державний педагогічний університет імені Нізамі). 1957–1963 — консультант із кримськотатарської літератури Спілки письменників Узбекистану; 1965–1967 — заст. директора газети «Ленин байрагы» («Ленінське знамено»); 1979–1985 — головний редактор кримськотатарського журналу «Йылдыз» («Зірка»).
1994 повернувся в Крим.
Діяльність і творчість
Був активним учасником кримськотатарського національного руху за повернення на історичну Батьківщину. Сприяв реабілітації в Спілці письменників кримськотатарських письменників. Клопотав про дозвіл на створення друкованих видань та радіопередач кримськотатарською мовою.
Брав участь у відновленні кримськотатарського ансамблю пісні й танцю «Хайтарма» («Повернення»).
Автор понад 70-ти творів (віршів, романів, повістей, оповідань, нарисів, статей). 1927 написав перший вірш «Соловейко світанку» («Танъ бульбули»), присвячений І. Гаспринському, опублікований у газеті «Яш къувет» («Молода сила»; м. Сімферополь). 1932 вийшла перша збірка віршів «Усміхнулася земля, усміхнулося небо» («Топракъ кульди, кок кульди»), 1935 — друга збірка «Пісні червоного козака» («Къызыл къазакънынъ йырлары») про роки військової служби.
Упродовж 1936–1939 побачили світ повісті «Ночівля» («Геджелев»), «Сходи» («Мердивен»), «Шаланда», у 1939 — «Чи це ти, сину» («Сенсинъми огълум»). Повісті «Розрада» («Теселли»), «Син Чауша» («Чауш огълу»; обидві — 1957), «Ельмаз» («Эльмаз»; 1972) присвячені подіям Другої світової війни.
Життя шахтарів зображено в романі «Ліхтарі горять до світанку» («Рузгярдан саллангъан фенерлер»; 1969). У 1971 написав російською мовою оповідання «Дівчина в зеленому» («Девушка в зеленом»). 1979 побачила світ повість, написана на вшанування пам’яті І. Гаспринського та кримськотатарського поета, вчителя У. Ш. Токтаргази «Запрошення на бенкет диявола» («Иблиснинъ зияфетине давет»), де описано життя, побут, традиції кримських татар початку 20 ст., змальовано кримськотатарську інтелігенцію, стосунки між представниками різних соціальних верств.
В автобіографічній повісті «Я — ваш цар і бог» («Я — ваш царь и бог»; 1994) зобразив трагізм долі кримських татар за часів депортації.
Писав у реалістичній манері. Твори Алядіна пронизані любов’ю до своєї землі та народу, у них подано історію людей, кримські пейзажі, колоритні народні звичаї та побут, родинні стосунки.
1940 за сприяння Алядіна видано вибрані поезії Т. Шевченка в перекладі кримськотатарською мовою. У незакінченому романі «Тугай бей» («Тогъайбей»; опубліковано 1998) розповідається про допомогу кримськотатарського війська Б.-З. Хмельницькому в боротьбі за незалежність України. Повість «Запрошення на бенкет диявола» переклав українською мовою В. Даниленко.
Нагороди і визнання
Нагороджений ювілейною Шевченківською медаллю за найкращий переклад «Заповіту» Т. Шевченка (1939), першою республіканською премією Ради міністрів Узбекистану (1970) за роман «Ліхтарі горять до світанку».
Твори
- Рузгярдан саллангъан фенерлер. Ташкент, 1969;
- Теселли. Москва, 1985;
- Чорачыкълар: Сайлама эсерлер. Ташкент, 1987;
- Сайлама эсерлер. Симферополь, 2004;
- Я — ваш царь и бог. Симферополь, 2004;
- У к р. п е р е к л. — Запрошення на бенкет диявола // Самотній пілігрим: Сучасна кримськотатарська проза / Упоряд., пер. В. Даниленко. Київ, 2003.
Література
- Фазылов Р., Нагаев С. Къырымтатар эдебиятынынъ тарихы. Къыскъа бир назар. Симферополь, 2001.
- Юнусова, Л. Шамиль Алядин : краткий обзор жизни и творчества // Крымскотатарская литература : сборник произведений фольклора и литературы VIII–XX вв. Симферополь : Доля, 2002. С. 300–304.
- Панова З. С. Вечное и преходящее в творчестве Шамиль Алядина // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. 2013. Т. 26 (65). № 2.
- Османова Д. К вопросу о проблематике и художественно-стилевых особенностях творчества Шамиля Алядина // Научный вестник Крыма. 2017. № 3(8).
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дочу А. Р. Алядін, Шаміль Сеїтович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алядін, Шаміль Сеїтович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
