Ананьєв, Анатолій Андрійович
Ана́ньєв, Анато́лій Андрі́йович (рос. Ананьев, Анатолий Андреевич; 18.07.1925; м. Ауліє-Ата, тепер м. Тараз, Казахстан ― 07.12.2001, м. Москва, тепер Російська Федерація) — письменник. Писав російською мовою.
|
Ананьєв, Анатолій Андрійович | |
|---|---|
| Народження | 18.07.1925 |
| Місце народження | Тараз, Казахстан |
| Смерть | 07.12.2001 |
| Місце смерті | Москва, Росія |
| Напрями діяльності | літературна творчість, проза, поезія |
Зміст
Життєпис
Народився у селянській сім’ї. Батько під час Громадянської війни в Росії 1917–1922 служив у Червоній армії. 1928 сім’я повернулася на батьківщину батька — до с. Риково (тепер у Татарстані), однак потрапила під розкуркулювання й виїхала до м. Джамбула (тепер м. Тараз, Казахстан), а 1937 — до м. Намангана (Узбекистан).
Після закінчення 7 класів Ананьєв працював учнем монтера на Наманганському бавовноочисному заводі. Вступив до сільськогосподарського технікуму, навчання в якому перервала Друга світова війна. 1942 добровольцем пішов на фронт. Пройшов чотиримісячну підготовку в Харківському винищувально-протитанковому артилерійському училищі, евакуйованому до м. Фергани. Брав участь у Курській битві 1943, Битві за Дніпро 1943, боях за м. Відень. Демобілізований у грудні 1945, комісований інвалідом 2-ї групи.
Після війни завершив навчання у технікумі. Повернувся до м. Джамбула, працював агрономом у колгоспі, завідував сортодослідною ділянкою у с. Гродикове. Працював начальником цеху на заводі ферментації тютюну. Заочно закінчив Казахський сільськогосподарський інститут (тепер Казахський національний аграрний університет). Під час роботи на заводі писав вірші та публікував їх у заводській багатотиражці.
Закінчив 1957 філологічний факультет Казахського державного університету імені С. Кірова (тепер Казахський національний університет ім. Аль-Фарабі).
Від 1963 працював у Спілці письменників СРСР (м. Москва). З 1967 — перший заступник головного редактора журналу «Прапор» («Знамя»). З 1973 — головний редактор журналу «Жовтень» («Октябрь»). Від 1980-х був членом редакційної ради альманаху «Подвиг».
Творчість
Літературну творчість розпочав із віршів, які друкував у періодичних виданнях. Згодом вийшла єдина збірка віршів «Правильний шлях» («Верный путь»; 1956). Перша прозова збірка — «Вірненські оповідання» («Верненские рассказы»; 1958). Тема війни широко відображена у творчості — від локального змалювання подій у повісті «Малий заслон» («Малый заслон»; 1959) до створення масштабної картини битви на Курській дузі — роману «Танки ідуть ромбом» («Танки идут ромбом»; 1963). Відлуння війни звучить у романах «Версти кохання» («Версты любви»; 1971), «Роки без війни» («Годы без войны»; кн. 1–4; 1975–1984) та ін.
Автор збірок повістей і оповідань «Після війни» («После войны»; 1969), «Козирі монаха Григорія» («Козыри монаха Григория»; 1964), «Перевали» («Перевалы»; 1980), книги літературно-критичних статей «Головна дорога» («Главная дорога», 1978), «Нагадування старих істин» («Напоминание старых истин»; 1982).
Сучасне суспільство зобразив у романі «Скрижалі та дзвони» («Скрижали и колокола»; 1989). У 1990-х цікавився темою історичного минулого, присвятив їй романи «Обличчя безсмертної влади: цар Іван Грозний» («Лики бессмертной власти: царь Иван Грозный», 1993), та ін.
Українською мовою окремі твори Ананьєва переклали В. Бєлова, І. Соболь.
Нагороди та визнання
Герой Соціалістичної Праці (1984).
Нагороджений радянськими орденами Леніна (1984), Трудового Червоного Прапора (1971, 1975), Вітчизняної війни (1944, 1985), «Знак Пошани» (1967), російським орденом «За заслуги перед Вітчизною» (1995), медалями, серед яких «За відвагу» (1943).
Лауреат Державної премії РРФСР ім. М. Горького (1978).
Почесний громадянин м. Хасково (Болгарія) та м. Калиновичі (Білорусія).
Додатково
Перші публікації Ананьєва з’явилися без його згоди: керівник планового відділу на заводі, де працював юнак, попросив зошит із віршами і, не попередивши, відніс його до редакції журналу «Радянський Казахстан».
Для зарахування Ананьєва на філологічний факультет Казахського державного університету вирішальну роль відіграв написаний ним екзаменаційний твір — оповідання з фронтового життя.
Твори
- Версты любви. Межа. Москва : Молодая гвардия, 1972. 624 с.
- Напоминание старых истин. Москва : Современник, 1982. 256 с.
- Собрание сочинений : в 4 т. Москва : Художественная литература, 1984–1985.
- Собрание сочинений : в 8 т. Москва : Голос, 1996–200.
- У к р. п е р е к л. — Танки ідуть ромбом. Київ : Дніпро, 1973. 227. с.
- Версти кохання. Київ : Дніпро, 1981. 351 с.
Література
- Коваленко Р. М. Анатолий Ананьев: страницы жизни, страницы творчества. Москва : Современник, 1985. 414 с.
- Казак В. Лексикон русской литературы XX века / Пер. с нем. Москва : РИК «Культура», 1996. 492 с.
- Русская литература 20 века: прозаики, поэты, драматурги: биобиблиогафический словарь : в 3 т. Москва : ОЛМА-ПРЕСС Инвест, 2005. Т. 1. 734 с.
- Сейранян Н. П. История русской литературы XX века (20–90-е годы). Ереван : Тигран Мец, 2015. 508 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ананьєв, Анатолій Андрійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ананьєв, Анатолій Андрійович (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 29.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
