Андрусяк, Микола Григорович
Андруся́к Мико́ла Григо́рович (псевдоніми і криптоніми: М.А., Н.А., Никола Андрусяк, Мстислав Всегоренко, М.А-як, Никандр Літописець, Никон Немирон; 20.02.1902, с. Переволочна, тепер Буського району Львівської області – 25.01.1985, м. Бостон, США) — історик, публіцист, громадський діяч.
|
Андрусяк, Микола Григорович | |
|---|---|
| Псевдоніми | М.А., Н.А., Никола Андрусяк, Мстислав Всегоренко, М.А-як, Никандр Літописець, Никон Немирон |
| Народження | 20.02.1902 |
| Місце народження | Переволочна |
| Смерть | 25.01.1985 |
| Місце смерті | Бостон |
| Місце діяльності | Львів, Мюнхен, Нью-Йорк, Бостон |
| Напрями діяльності | історія |
Життєпис
Народився в селянській родині, навчався в гімназіях м. Бродів, Яворова та Золочева. Під час Польсько-української війни 1918–1919 вступив добровольцем до Української галицької армії, після розформування якої перейшов до Армії УНР.
Після повернення з війни закінчив Академічну гімназію у м. Львові (1923) і вступив на філософський (з 1924 – гуманістичний) факультет Університету Яна Казимира (тепер — Львівський національний університет імені Івана Франка).
Навчався в історичному семінарі професора С. Закшевського (1923–1928), підготувавши й захистивши докторську дисертацію на «Йосиф Шумлянський — перший львівський уніатський єпископ (1667–1708)» (1931). Брав активну участь у громадському житті українських студентів м. Львова: один із ініціаторів створення та керівник історичної секції істориків-студентів при «Студентській громаді», згодом у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка (НТШ), зокрема на посаді помічника бібліотекаря цього товариства. Невдовзі обраний дійсним членом НТШ (1932).
Після закінчення університету (1928) впродовж короткого часу працював учителем львівської гуманітарної жіночої гімназії «Рідної школи» (1928–1929), відбув службу в польському війську (1929–1931). Після повернення до Львова займався дослідженнями з історії України.
Діяльність
Наукову діяльність здійснював переважно в НТШ, був секретарем історично-філософської секції і членом низки комісій цієї організації, був членом українського Богословського наукового товариства, Товариства «Просвіта», Польського історичного товариства, співпрацював із Польською академією знань (польськ. Polska Akademia Umiejętności) у Кракові тощо. У 1937–1938 — ректор і викладачем історії України у громадському університеті Товариства українських робітників «Сила».
Після початку Другої світової війни і встановлення радянської влади (вересень 1939) — помічник проректора Львівського державного університету, однак у грудні 1939 виїхав до м. Кракова, який входив до створеного на окупованих Німеччиною територіях Генерал-Губернаторства.
Співпрацював із «Українським видавництвом», публікувався в газеті «Краківські вісті». Восени 1941 із похідними групами ОУН(м) прибув до м. Києва і взяв участь у налагодженні українського культурного життя. У лютому 1942 під загрозою арешту виїхав до м. Львова, де працював бібліотекарем відновленого НТШ, викладав історію та географію у Першій українській державній гімназії, Вчительській семінарії, Греко-католицькій богословській академії, працював статистиком в Інституті психотехнічних досліджень (1942–1944).
У липні 1944 виїхав до м. Праги, почав працювати в Українському вільному університеті (УВУ) (1944–1945). Звідти виїхав до м. Мюнхена, викладав у відновленому УВУ (1946–1948). У середині 1949 оселився у США, де викладав у низці коледжів і університетів (Західний університет Огайо, Коледж святого Вінсента в м. Кентоні, Волш коледж у м. Норд Кентон, Есамптон коледж у м. Вустері, Ріо Гранде коледж у м. Ріо Гранде, Університет Акрон, Огайо, Вінсентський університет у м. Вінсенті, Індіана, Університет Північного Огайо в м. Ейді) та низці середніх шкіл.
Продовжував активну діяльність в українських еміграційних наукових осередках — НТШ в Америці, Українському технічному інституті у м. Нью-Йорку, Українському богословському науковому товаристві, Українській вільній академії наук у США, Українському історичному товаристві (1954–1983).
Головні теми досліджень і публіцистики М. Андрусяка — історія Галицько-Волинського князівства, українське козацтво, церковно-релігійні відносини 17–18 ст., національно-культурні процеси в Галичині в 19–20 ст., українська історіографія та біографістика, галицьке краєзнавство.
Низка його публікацій не втратили наукового значення дотепер, інші містять важливий джерельний матеріал. Науковий доробок М. Андрусяка складає бл. 600 праць різними мовами. В останні роки життя відійшов від активної діяльності. Помер і похований коштами НТШ у м. Бостоні.
Праці
- З минулого Знесіння. Львів, 1932;
- Józef Szumlański, pierwszy biskup unicki Lwowski (1667-1708): zarys biograficzny. Lwów, 1934;
- Нариси з історії галицького москвофільства. Львів, 1935;
- Богдан Хмельницький. Історія його воєн і політики. Львів, 1936 (2 вид. 1941);
- Мазепа і Правобережжя. Львів, 1938;
- Етапи в розвитку української нації. Прага, 1941;
- Генеза й характер галицького русофільства в ХІХ-ХХ ст. Прага, 1941;
- Історія козаччини (Курс викладів): у 3 кн. Мюнхен, 1946. Кн. 1-3;
- Нариси з історії християнства на Русі-Україні. Ню Йорк, 1988. Т. 1.
Література
- Якимович Б. Микола Андрусяк – дослідник історії України // Андрусяк М. З минулого Знесіння. Львів, 1992;
- Качкан В. Противник антрактів у дослідженнях історії України (Наукові візії М. Андрусяка) // Качкан В. Хай святиться ім'я твоє: Українознавство та пресологія (XIX – І пол. ХХ ст.). Львів, 1998;
- Тиміш Л. Микола Андрусяк: матеріали до біографії // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2000. Вип.4;
- Ясь О. Микола Андрусяк – історик та публіцист: матеріали до біографії // Молода нація. Київ, 2003. № 3;
- Czeban M. Mykoła Andrusiak (1902–1985) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX XX wieku. Rzeszów, 2014. T. 2;
- Чебан М. Микола Андрусяк. Історія історика. Львів, 2015.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Зашкільняк Л. О. Андрусяк, Микола Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрусяк, Микола Григорович (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
