Антикомунізм

Антикомуні́зм (від анти… і комунізм) ― сукупність ідей, ідеологій і політичних доктрин, спрямованих проти комуністичних ідей, ідеології, відповідних політичних течій і методів правління.

Термін «Антикомунізм» використовується для позначення опозиції не стільки ідеї гіпотетичного безкласового суспільства, скільки політичній теорії й практиці комуністичних партій, базованих на ідеології марксизму-ленінізму. В основу антикомунізму покладено твердження про утопізм комуністичної ідеології, тоталітарний (чи, як мінімум, авторитарний) характер соціалістичних держав, агресивну сутність світового комунізму, дегуманізацію суспільних відносин, стандартизацію мислення й духовних цінностей в умовах соціалізму, застарівання, непридатність марксизму-ленінізму для вирішення проблем розвиненого індустріального й особливо постіндустріального суспільств, поступове внутрішнє переродження, «ерозію» комунізму.

Історична довідка

Антикомунізм був центральним, системотворчим елементом ідеології й практики російського білого руху. Починаючи з енцикліки Папи римського Бенедикта XV 1920 Bonum Sana й низки наступних офіційних документів, що видавалися головами Святого престолу, комунізм засуджено за атеїзм, прагнення до руйнування соціального порядку в суспільстві, підрив засад християнської цивілізації. Антикомунізм також був офіційною ідеологією «західного блоку» в епоху «холодної війни». У цей період комуністична ідеологія асоціювалася з наддержавою СРСР (проте не всі марксисти і комуністи світу підтримували сучасну їм ідеологію Радянського Союзу), а антикомунізм, відповідно, з антирадянством.

Усередині «західного блоку» часів холодної війни жорсткий антикомунізм протистояв, у свою чергу, політичним силам, що вважали можливим мирне співіснування з соціалістичними державами і конвергенцію політичних систем. У США вершиною антикомунізму став т. з. маккартизм (політичне переслідування громадян, яких підозрювали у симпатіях до комунізму).

Помітна роль в антикомунізмі відводиться «радянології», представленій філософами, економістами, соціологами, теологами та ін. дослідниками (А. Авторханов (Німеччина), Ю. Бохеньський (Швейцарія), Н. Верт (Франція), Г. Веттер (Італія), М. Восленський (Німеччина), М. Геллер (Франція), Е. Карр (Великобританія), Р. Конквест (Великобританія, США), А. Майєр (Німеччина), О. Некрич (США), І. Фетшер (Німеччина), Л. Шапіро (США) й ін.), які наголошували на поглибленому вивченні теорії й практики комунізму з тим, щоб надати критиці комунізму наукового характеру.

Відомими ідеологами антикомунізму в 1980-ті були Р. Рейган і М. Тетчер. Серед напрямів, що дотримуються антикомуністичної ідеології, були фашизм, націонал-соціалізм (нацизм), націоналізм різних країн і напрямів (китайський часів Чан Кайші, режим Ф. Франко в Іспанії), деякі течії анархізму, традиційний авторитарний консерватизм і монархізм, лібералізм, ідеологія багатьох релігій (католицизм, ісламський фундаменталізм тощо). Після краху комуністичних режимів у СРСР і країнах Центрально-Східної Європи (1989–1991), переорієнтації більшості комуністичних партій Європи у бік соціал-демократії, політична доктрина антикомунізму значною мірою втратила суспільну актуальність.

Характеристика

На поч. 21 ст. в науковій публіцистиці сформульовано своєрідний «склад обвинувачення» (на ньому ґрунтується доктрина антикомунізму), який пред’являється апологетам «наукового комунізму»:

недооцінка значення закону вартості;
недооцінка товарно-грошових відносин і ринку для соціалізму;
заперечення цінностей демократії як універсального інституту, необхідного й для соціалізму;
перманентна недовіра до дрібного селянства, бажання загнати його в усуспільнені господарства (колгоспи, радгоспи і т. п.);
проповідування революційних катаклізмів як засобів перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне;
переоцінка зрілості сучасного їм (апологетам «наукового комунізму») капіталізму й створення останнім матеріальних передумов переходу до соціалізму;
спростування ленінської оцінки імперіалізму як останньої («загниваючої») стадії капіталізму, на якій він може й повинен бути знищений світовою соціалістичною революцією;
демонстрація утопічності й пагубності практики реалізації концепції перманентної світової соціалістичної революції;
ігнорування російськими марксистами деяких очевидних протиріч щодо передумов революційного вибуху в російських умовах.

Додатково

25.01.2006 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів», яка повинна відновити історичну справедливість, засудивши злочини комуністичних режимів так само, як у Нюрнберзі було засуджено злочини нацизму.

На початку червня 2008 за результатами роботи конференції «Совість Європи і комунізм» (Чеська республіка), ухвалено Празьку декларацію про Європейську совість і комунізм. 18.07.2008 опубліковано підписаний Президентом США Дж. Бушем «Заклик», що спонукав американський народ підтвердити свою прихильність до просування демократії й захисту свободи у світі.

19.11.2008 Президент України В. Ющенко, на відкритті у Харківській області меморіалу пам’яті жертвам Голодомору 1932–1933, зокрема, зазначив: «Ми не звинувачуємо ніяку державу, ми звинувачуємо комуністичний режим, якого, на щастя, сьогодні вже немає. Усе, що робила тоді комуністична партія, було спрямовано на знищення нашої нації». 22.11.2008 Президент України В. Ющенко назвав Голодомор в Україні 1932–1933 однією з найбільших гуманітарних катастроф у світі й закликав усі народи об’єднатися для загального суду над тоталітарним комуністичним режимом.

02.04.2009 Європейським парламентом більшістю голосів затверджено Європейський день пам’яті жертв сталінізму й нацизму.

17.07.2008 Парламент Литви прийняв законопроект, що забороняє використання нацистської й радянської символіки (радянського гімну, прапорів і гербів нацистської Німеччини, Радянського Союзу, Литовської РСР, нацистської свастики, радянських серпа, молота й п’ятикутної червоної зірки).

28.11.2009 Президент Польщі Л. Качинський підписав указ про заборону купівлі й зберігання радянської символіки (передбачено покарання у вигляді позбавлення волі терміном до двох років).

20.06.2013 Сейм Латвії схвалив поправки до законодавства, які забороняють (за деякими винятками) використовувати символіку СРСР, ЛРСР і нацистської Німеччини (прапорів, гербів, гімнів і символіки колишніх СРСР, ЛРСР і нацистської Німеччини, уніформ, нацистської свастики, знаків SS, радянського серпа й молота, п’ятикутної зірки) на публічних святкових, пам’ятних і розважальних заходах. 09.04.2015 Верховна Рада України затвердила «Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».

Література

Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи : Історія комуністичної утопії / пер. з польс. Д. Андрухів. Київ : Видавничий дім «Всесвіт», 1999. 510 с.

Балей П. Обезвласнене суспільство. Марксизм : утопія в теорії і терор у практиці. 2-е вид. Київ : Смолоскип, 2003. 730 с.

Нольте Э. Европейская гражданская война (1917–1945). Национал-социализм и большевизм. Москва : Логос, 2003. 528 с.

Чорна книга комунізму: Злочини, терор і репресії / Куртуа Стефан, Верт Ніколя, Панне Жан-Луї та ін.; пер. з фр. Я.Кравець. Львів: Афіша, 2008. 712 с.
Torben Gülstorff. Warming Up a Cooling War: The CIAS and Other Global Anti-communist Networks During the Era of Détente. Washington: Woodrow Wilson International Center for Scholars, 2015. 73 p.
Політологічна енциклопедія. Навчальний посібник. Книга І / Укладачі : Карасевич А. О., Карасевич О. О., Шачковська Л. С. – Умань : ПП Жовтий О. О., 2016. С. 117–122.
Траверсо Е. Про антикомунізм. Історія ХХ століття в інтерпретації Нольте, Фюре і Куртуа. URL: https://commons.com.ua/en/pro-antikomunizm/

Автор ВУЕ

Б. Л. Дем’яненко

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Антикомунізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антикомунізм (дата звернення: 14.05.2024).