Антонович, Дмитро Володимирович
Антоно́вич, Дмитро́ Володи́мирович (14.11.1877, Київ, Україна — 12.11.1945, Прага, Чехія) — український культуролог і політичний діяч, дипломат, ректор Українського вільного університету. Син історика В. Б. Антоновича.
|
Антонович, Дмитро Володимирович | |
|---|---|
| Народження | 14.11.1877 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 12.11.1945 |
| Місце смерті | Прага |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна |
Життєпис
Навчався у Київському (з 1895) і Харківському (з 1897) університетах, однак не закінчив вищої освіти через переслідування за участь у революційному русі.
Один із засновників Української студентської громади у Харкові. Ініціатор скликання у 1898–1899 українських студентських з'їздів. Співзасновник (1900) Революційної української партії (РУП), редактор її друкованих органів (журналів «Гасло» і «Селянин», газети «Праця»). Неодноразово арештовувався. У політичних дискусіях того часу обстоював тезу, що для України не існує національного питання, а є лише питання державне. В цьому розходився з більшістю однопартійців (РУП у грудні 1905 перейменувала себе на Українську соціал-демократичну робітничу партію — УСДРП), які виступали не за державну самостійність України, а за її автономію у складі Росії.
З 1906 Антонович перебував здебільшого за кордоном (Німеччина, Франція, Італія), де вивчав західноєвропейське мистецтво. Наприкінці 1911 повернувся в Україну, займався викладацькою діяльністю, працював у пресі. 1913 заснував у Києві соціал-демократичний журнал «Дзвін».
Після російської лютневої революції 1917 був одним з лідерів УСДРП та засновників її органу — «Робітничої газети». Брав участь в утворенні й становленні Української Центральної Ради, очолював комітет з проведення першої української маніфестації у Києві тощо. Зусиллями Антоновича та його однодумців Центральна Рада не стала вузькопартійною структурою Товариства українських поступовців, як спершу передбачалося, а перетворилася на широку національну організацію з рівноправним представництвом багатьох політичних партій і організацій.
Від грудня 1917 по березень 1918 — Антонович генеральний секретар (міністр) морських справ у кабінетах В. Винниченка і В. Голубовича, потім — міністр у справах мистецтва. В 1919—1920 був послом УНР у м. Римі.
Влітку 1920 виїхав до м. Відня, де став одним із засновників Українського вільного університету (УВУ). 1921 разом з УВУ він переїхав до м. Праги, тричі (1928–1929, 1929–1930, 1937–1938) обирався ректором цього університету, кілька разів — деканом його філософського факультету. Був співзасновником і тривалий час очолював Українське історико-філологічне товариство (1923—1945) та Музей визвольної боротьби України (1925—1945), які діяли в м. Празі.
Праці
Основні наукові праці Антоновича — з проблем історії української культури, зокрема історії національного театру і образотворчого мистецтва. Поняття «українська культура» Антонович трактував широко, охоплюючи ним і національне право, що виявилося у включенні відповідних матеріалів, підготовлених А. Яковлівим, до культурологічних лекційних курсів УВУ та організованого Антоновичем видання «Українська культура».
Література
- Ульяновський В. І. Дмитро Антонович // Українська культура: Лекції за ред. Дм. Антоновича. К., 1993.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Усенко І. Б. Антонович, Дмитро Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антонович, Дмитро Володимирович (дата звернення: 10.05.2024).
