Анікушин, Михайло Костянтинович
Аніку́шин, Миха́йло Костянти́нович (рос. Аникушин, Михаил Константинович; 02.10.1917, м. Москва, тепер Російська Федерація — 18.05.1997, м. Санкт-Петербург, Російська Федерація) — скульптор, представник реалістичної традиції в монументальному мистецтві, народний художник СРСР (з 1963), член Академії мистецтв СРСР (з 1966), почесний доктор Санкт-Петербурзького гуманітарного університету профспілок (з 1994).
|
Анікушин, Михайло Костянтинович | |
|---|---|
| Народження | 02.10.1917 |
| Місце народження | Москва, Росія |
| Смерть | 18.05.1997 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург, Росія |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна, Санкт-Петербург |
| Напрями діяльності | мистецтво образотворче, скульптура |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Леніна (1967, 1977), Вітчизняної війни другого ступеня (1985), Трудового Червоного Прапора (1987), Дружби народів (1992) |
| Премії | Ленінська премія (1958), Державна премія РРФСР ім. І. Ю. Рєпіна (1986) |
| Почесні звання | Герой Соціалістичної Праці (1977) |
Життєпис
Мистецьку освіту розпочав здобувати 1935 на підготовчих курсах, від 1937 — у Ленінградському інституті живопису, скульптури й архітектури (тепер — Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Навчання перервано — під час Другої світової війни Анікушин пішов на фронт. Закінчив інститут тільки 1947 (один із провідних викладачів — А. Матвєєв), по закінченні викладав у ньому.
З 1960 Анікушин — секретар правління Спілки художників РРФСР, з 1962 — Спілки художників СРСР. Голова правління Ленінградського відділення Спілки художників (1962–1972, 1986–1990).
Творчість
Анікушин займався меморіальною, монументальною скульптурою, був автором численних пам’ятників, надгробків, портретів діячів культури, історичних особистостей, займався педагогічною діяльністю.
Домінуючими жанрами у творчому доробку були історичний і портретний. Найзначніші етапи творчої еволюції Анікушина пов’язані з містом Ленінградом (тепер м. Санкт-Петербург, РФ), де постали його найважливіші твори. У творчості Анікушина поєднувалися два вектори, що передбачали співіснування двох частин його художнього амплуа: героїко-патріотична тематика та ода культурно-мистецькій спадщині країни.
Попри традиційні для реалістичної скульптури середини та 2-ї пол. 20 ст. пафосність і велич, школа монументаліста відчувалася у будь-якому з творів майстра.
Анікушин працював переважно з бронзою та гранітом.
Твори
Серед робіт, що демонструють амплуа художника, — пам’ятники, які сьогодні є візитівками міст Москви, Санкт-Петербурга, Волгограда, Чехова, Ташкента тощо. До наймасштабніших творів патріотичної тематики належать: «Воїн-переможець» (дипломний проект, 1947), «Пам’ятник чекістам» (м. Волгоград, 1947), монумент «Героїчним захисникам Ленінграда в роки Великої Вітчизняної війни» (м. Ленінград, 1975), пам’ятник «Морякам та творцям флоту Росії» (м. Санкт-Петербург, 1996).
З-поміж скульптурних портретів, створених М. Анікушиним, образи сучасників (серія портретів робітників, 1950-і), конструкторів, вчених, митців, що уславили російську культуру: пам’ятник на могилі Р. Глієра (м. Москва, 1960), надгробки акторів Ю. Юр’єва (1961) та М. Черкасова (1973; обидва — Олександро-Невська лавра, м. Санкт-Петербург), «Портрет композитора Г. Свиридова» (1980), пам’ятник балерині Г. Улановій (м. Москва, 1984), серія портретів А. Чехова: пам’ятники у м. Чехові (1989), у м. Москві (1997).
Серед провідних образів — контрастні за внутрішнім станом та зовнішнім звучанням образи В. Леніна та О. Пушкіна. До образу Леніна скульптор звертався кілька разів (пам’ятник на Московській площі у м. Ленінграді, 1970, пам’ятник у м. Турку, Фінляндія, 1977, пам’ятник у м. Находці, Приморський край, РФ 1984). З образом класика російської літератури О. Пушкіна Анікушин працював упродовж усього життя. Статуя поета на станції метро «Пушкінська» (м. Ленінград, 1954), пам’ятник у м. Ташкенті (1974), статуя поета на станції метро «Чорна річка» (м. Ленінград, 1982), пам’ятник у м. Калінінграді (1993).
Головний твір Анікушина — пам’ятник О. Пушкіну на площі Мистецтв у м. Ленінграді (1957) постав завдяки перемозі Анікушина в конкурсі на пам’ятник поету, в якому він змагався з кількома відомими скульпторами. Саме цей бронзовий монумент у сприйнятті сучасників і нащадків є «творцем» образу самого скульптора, якого можна назвати реалістом бронзової поезії та поетом реальності.
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці (1977). Нагороджений двома орденами Леніна (1967, 1977), орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (1985), орденом Трудового Червоного Прапора (1987), орденом Дружби народів (1992), медалями.
Лауреат Ленінської премії (1958), Державної премії РРФСР ім. І. Ю. Рєпіна (1986).
Почесний громадянин м. Санкт-Петербурга (з 1997).
Література
- Бартенев А. Монумент «Героическим защитникам Ленинграда в годы Великой Отечественной войны». Москва : Художник РСФСР, 1980. 100 с.
- Алянский БаЮ. В мастерской на Петроградской стороне. Москва : Советский художник, 1985. 144 с.
- Шефов А. Скульптор М. К. Аникушин. Москва : Тончу, 2011. 200 с.
- Ерофеев А. Путеводитель по улицам и истории Петербурга: все достопримечательности в шаговой доступности от станций метро. Москва : АСТ, 2015. 448 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Романенкова Ю. В. Анікушин, Михайло Костянтинович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анікушин, Михайло Костянтинович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
