Анічков, Євген Васильович
А́нічков, Євге́н Васи́льович (рос. Аничков, Евгений Васильевич; 14.01.1866, м. Боровичі, тепер Новгородської області Російської Федерації ― 22.10.1937, м. Белград, тепер Сербія) ― літературознавець, літературний критик, фольклорист.
|
Анічков, Євген Васильович (Аничков, Евгений Васильевич) | |
|---|---|
| Народження | 14.01.1866 |
| Місце народження | Боровичі |
| Смерть | 22.10.1937 |
| Місце смерті | Белград |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет, Санкт-Петербург |
| Напрями діяльності | літературознавство, літературна критика, фольклористика |
Життєпис
Походив із дворянської родини. Батько працював військовим юристом, тому дитинство Анічкова пройшло у містах служби батька: м. Тифлісі (тепер м. Тбілісі, Грузія) та м. Вільні (тепер м. Вільнюс, Литва). Від 1878 мешкав у м. Санкт-Петербурзі. 1886 вступив на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет), з якого в грудні 1887 був відрахований за участь у студентських зібраннях.
1887–1889 відбував військову службу в Україні, під час якої активно вивчав звичаї та обряди українського селянства, записував пам’ятки усної народної творчості, повір’я, легенди. Восени 1889 Анічкову вдалося поновитися на навчанні в університеті, яке він закінчив 1892. Учень О. Веселовського.
1895–1901 ― приват-доцент Київського університету святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка); 1898–1901 ― секретар Історичного товариства Нестора-літописця при університеті; 1901–1903 ― завідувач кафедри західних літератур університету.
1901 став одним із співзасновників і секретарем Російської вищої школи суспільних наук у м. Парижі (разом із М. Ковалевським).
1904 захистив дисертацію «Весняна обрядова пісня на Заході та у слов’ян», за яку отримав Уваровську премію Імператорської академії наук (від 1917 ― Російська академія наук).
Працював приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету (1902–1917).
Водночас 1903–1916 ― професор Петербурзького психоневрологічного інституту; паралельно викладав на Вищих жіночих курсах.
Часто виїжджав за кордон для опрацювання матеріалів у музеях та архівах, вивчення іноземних мов (зокрема провансальської) та літератури. Деякий час разом із сім’єю жив у Франції.
Під час Першої світової війни 1914 добровольцем пішов на фронт, служив військовим цензором; 1917 відряджений до французької армії.
Від 1918 жив в Югославії, викладав в університетах міст Белграда та Скоп’є.
Наукова діяльність
Досконало вивчав творчість В. Шекспіра; значну увагу приділяв аналізу тогочасної західної літератури та літературознавчим і філософсько-естетичним дослідженням слов’янського літературного процесу (хоча головним предметом зацікавлень було вивчення слов’янської релігії та мистецтва). Автор численних праць з історії російської та західноєвропейських літератур, історії естетики, статей про літературний процес 1-ї чверті 20 ст. Вагомим є його внесок у дослідження слов’янської етнології та вивчення давньої писемності й культури. У монографіях використовував твори української усної народної поезії.
Однією з головних праць є «Язичництво і Давня Русь» («Язычество и Древняя Русь»; 1914), яка презентує реконструкцію язичницького світогляду та аналіз архаїчних форм духовної культури Русі.
На підставі вивчення побуту, обрядів і ритуальних звичаїв українського селянства в Анічкова склалася власна концепція язичництва (відмінна від концепції його вчителя О. Веселовського), згідно з якою воно було «сільськогосподарською релігією», де сакральні культи мали суто практичне значення.
Праці
- Весенняя обрядовая песня на Западе и у славян : в 2 ч. Санкт-Петербург : Императорская Академия наук, 1903–1905.
- Язычество и Древняя Русь. Санкт-Петербург : М. М. Стасюлевич, 1914. 386 с.
- Западные литературы и славянство : в 2 ч. Прага : Пламя, 1926.
- К религиозным воззрениям наших шестидесятников. Белград : [б. и.], 1931. 55 с.
Література
- Тименчик Р. Д. Аничков Евгений Васильевич // Русские писатели, 1800–1917 : в 5 т. Москва : Советская энциклопедия, 1989. Т. 1. С. 77–78.
- Рычков А. Л. Разыскания А. Н. Веселовского по религиозному фольклору в критическом осмыслении Е. В. Аничкова 1920–1930-х гг. // Наследие Александра Веселовского в мировом контексте. Исследования и материалы. Москва; Санкт-Петербург : Центр гуманитарных инициатив, 2016. С. 157–195.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бажинов І. Д. Анічков, Євген Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анічков, Євген Васильович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
