Аполлінер, Гійом
Аполліне́р, Гійо́м (фр. Apollinaire, Guillaume; справжнє прізвище та ім’я — Костровицький, Вільгельм Альберт Володимир Олександр-Аполлінарій де (фр. Kostrowitzky, Wilhelm Albert Vladimir Alexandre Apollinaire de; італ. Kostrowitzky, Guglielmo Alberto Wladimiro Alessandro Apollinare de); інші псевдоніми — Гійом Макабр (фр. Guillaume Macabre), Вільгельм Костровіцкі (фр. Wilhelm Kostrowitzky); 25.08. 1880, м. Рим, Італія — 09.11. 1918, м. Париж, Франція) — поет, теоретик мистецтва. Писав французькою мовою.
|
Аполлінер, Гійом (Apollinaire, Guillaume) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Вільгельм Альберт Володимир Олександр-Аполлінарій де |
| Справжнє прізвище | Костровицький |
| Народження | 25.08.1880 |
| Місце народження | Рим, Італія |
| Смерть | 09.11.1918 |
| Місце смерті | Париж, Франція |
| Напрями діяльності | літературна творчість, поезія |
Зміст
Життєпис
Син польської аристократки, родина якої мала маєток у Західній Білорусі, та, за припущеннями дослідників, італійського офіцера. Дитинство провів у Італії, а з 1888 — у Монако й на Півдні Франції. Навчався з 1888 у колежі Сен-Шарль у Монако, 1896 — у колежі Станіслас у м. Каннах, 1896–1897 — у ліцеї м. Ніцци.
Перші вірші написав під псевдонімом Гійом Макабр. Від 1899 жив і працював у м. Парижі, у літературно-мистецькому середовищі. Хотів стати журналістом, 1901–1902 працював у сатиричному журналі «Таборен» («Tabarin»), 1902 — у журналі «Еропеен» («L’Européen»). 1901 опублікував у журналі «Ле Гранд Франс» («La Grande France») три вірші під псевдонімом Вільгельм Костровіцкі, а 1902 — у журналі «Ревю бланш» («La Revue blanche») — оповідання під псевдонімом Гійом Аполлінер, відтоді публікувався під цим псевдонімом.
З 1901 працював учителем у родині Міло, разом з якою 1902 подорожував Німеччиною, самостійно відвідав міста Прагу і Відень. Нещасливе кохання до англійської гувернантки цієї родини А. Плейден надихнуло його на цикл «Рейнські вірші» («Rhénanes»; 1902) і поему «Пісня нелюбого» («La Chanson du mal-aimé »; 1903).
Працював службовцем у банку (1903), тоді ж разом із поетом А. Салмоном заснував журнал «Фестен д’Езоп» («Le festin d’Ésope»; вийшло 9 номерів). Співробітничав у пресі, зокрема 1910 був хронікером у газеті «Демократі соціаль» («La Démocratie sociale»), вів рубрику «Мистецьке життя» у газеті «Парі журналь» («Paris journal»), 1912 заснував журнал «Суаре де Парі» («Les Soirées de Paris»). 09.03.1916 отримав французьке громадянство.
Під час Першої світової війни пішов добровольцем на фронт, був тяжко поранений, помер під час епідемії іспанського грипу.
Творчість
Аполлінер вважається центральною фігурою французької поезії початку 20 ст. У своїй творчості експериментував, прагнув до оновлення форми і змісту вірша — тим закладав підвалини нової поезії.
Автор яскравих творів любовної лірики. Стосунки з художницею М. Лорансон (1907–1912) надихнули на вірш «Міст Мірабо» («Le Pont Mirabeau»), сповнений роздумів про швидкоплинність життя і кохання. Почуття до аристократки Л. де Коліньї-Шатійон (1914) — на «Поеми для Лу» («Poèmes à Lou »; опубліковані 1947).
Більшість написаного Аполлінером було опубліковано після смерті. За життя вийшли збірки «Бестіарій» («Le Bestiaire»; 1911), «Алкоголі» («Alcools»; 1913) та «Каліграми. Поезії миру і війни» («Calligrammes. Poèmes de la paix et de la guerre 1913–1916»; 1918).
Ранні ліричні поезії Аполлінера близькі до символізму, романтичної традиції, у деяких з них відчутна фольклорна основа. Після знайомства з П. Пікассо (1904) і групою художників, Аполлінер став першим теоретиком кубізму в літературі. Упродовж 1909–1912 у його поезії виявилися певні збіги з унанімізмом. А у передмові до власної п’єси «Перси Тересія» («Les Mamelles de Tirésias»; 1917), яку він назвав «сюрреалістичною драмою», поет увів у вжиток термін «сюрреалізм» і дав його визначення. Сам поет уникав пов’язувати свою творчість з якоюсь течією чи поетичною системою, шукав оригінальні визначення, називаючи свої твори 1909–1914 «поетичним орфізмом», «наднатуралізмом» тощо.
Автор комедії «Казанова» («Casanova»; опублікована 1952; за нею створена опера-буф, музика А. Дефосса), роману «Жінка, яка сидить» («La Femme assise»; опублікований 1920), повістей «Кінець Вавилона» («La Fin de Babylone»; 1914), «Три Дон Жуани» («Les Trois Don Juan»; 1915), статей, хронік, п’єс, еротичних творів тощо.
Аполлінер і Україна
Виявляв інтерес до слов’янських народів, зокрема до українського, був обізнаний з українським фольклором, про що свідчить гротескова «Відповідь запорозьких козаків константинопольському султану» («Réponse des Cosaques zaporogues au sultan de Constantinople»), яка ґрунтується на тексті пам’ятки давньої української літератури і з точністю відтворює загальний дух і побудову документу.
Творчість Аполлінера справила вплив на українську поезію, насамперед на представників українського футуризму, зокрема М. Семенка. Значний інтерес до його творчості виявляв П. Тичина. Українською мовою його твори перекладали: М. Лукаш, П. Тичина, В. Поліщук, М. Семенко, П. Петренко, А. Павлюк, С. Гординський, Ю. Шерех, М. Терещенко, М. Калитовська, А. Малишко, Д. Павличко, М. Москаленко, Л. Танюк, В. Ткаченко та ін.
Цитати
Під мостом Мірабо спливає Сена
Чи марити
Коханням нашим нескінченно
За болещами й радість незбагненна
Хай б’є годинник спадає змрок
Минають дні я ж ні на крок(Цит. за кн.: Сад божественних поезій: Тисячоліття французькомовної любовної лірики: Тематична антологія. ХІ–ХХ віки : в 2 т. / Пер. з фр. В. Ткаченка. Київ : Просвіта, 2011. Т. 1. С. 162).
Додатково
- 7–12.09.1911 перебував у паризькій в’язниці Санте у зв’язку зі справою про викрадення з Лувру «Джоконди» Леонардо да Вінчі.
- Одним із своїх здобутків поет вважав «каліграми», або «ідеограми» — «фігурні вірші», в яких надрукований поетичний текст утворював якесь зображення. У цій формі вірша, що сполучає візуальні мистецтва з поезією, вбачав майбутній шлях розвитку поезії.
- У збірках «Алкоголі» та «Каліграми» відсутні розділові знаки, це нововведення пояснював тим, що ритм і паузи вірша становлять справжню пунктуацію й розділові знаки здаються зайвими. Слідом за ним багато європейських поетів використали це починання.
Твори
- Œuevres completes : en 4 v. Paris : Balland-Lecat, 1965–1966.
- Р о с. п е р е к л. — Избранная лирика. Москва : Книга, 1985. 400 с.
- У к р. п е р е к л. — [Вірші] // Гординський С. Поети Заходу. Нью-Йорк, 1961.
- Сонети // Світовий сонет. Київ : Дніпро, 1983. 470 с.
- Поезії. Київ : Дніпро, 1984. 228 с.
- [Вірші] // Лукаш М. Від Бокаччо до Аполлінера. Київ, 1990.
- [Вірші] // Сад божественних поезій: Тисячоліття французькомовної любовної лірики: Тематична антологія. ХІ–ХХ віки : в 2 т. Київ : Просвіта, 2011. Т. 1. С. 161–171.
- Ніч на Рейні // Дніпро. 2011. № 3. С. 108.
- Поезії. Харків : Фоліо, 2014. 254 с.
Література
- Adema P.-M. Guillaume Apollinaire. Paris : La Table Ronde, 1968. 384 p.
- Pia P. Apollinaire par lui-même. Paris : Seuil, 1969. 190 p.
- Наливайко Д. Шляхами оновлення поезії // Аполлінер Г. Поезії. Київ : Дніпро, 1984. 228 с.
- Сірочук Т. Гійом Аполлінер: нарис поетики та стилістики. Париж; Львів : Наукове Товариство ім. Шевченка в Европі, 2004. 162 с.
- Campa L. Guillaume Apollinaire. Paris : Gallimard, 2013. 832 p.
- Apollinaire // Europe. 2016. № 1043. P. 3–251.
- Augustin М. Dans les pas de Guillaume Apollinaire. Paris : Gründ, 2018. 239 р.
- Гузь О. Новаторство поезії Гійома Аполлінера. Відображення почуттів особистості в урбанізованому динамічному світі у вірші «Міст Мірабо» // Зарубіжна література в школах України. 2019. № 9. С. 26–29.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Аполлінер, Гійом // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аполлінер, Гійом (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
