Арбер, Вернер
А́рбер, Ве́рнер (нім. Arber, Werner; 03.06.1929, с. Греніхен, кантон Аарґау, Швейцарія) — мікробіолог і генетик, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини за відкриття рестрикційних ферментів спільно з Д. Натансом та Г. О. Смітом (1978), член Європейської організації молекулярних біологів (з 1964), заслужений професор (з 1996), іноземний почесний член Американської академії мистецтв і наук (з 1981), іноземний член НАН США (з 1984), член Європейської академії (з 1989), Американського товариства мікробіологів (з 1996) та Всесвітньої академії наук (з 1997), почесний член Угорської АН (з 2007).
|
Арбер, Вернер (Arber, Werner) | |
|---|---|
| Народження | 03.06.1929 |
| Місце народження | Греніхен |
| Місце діяльності | Базельський університет |
| Напрями діяльності | мікробіолог, генетик |
| Відзнака | Нобелівська премія |
Життєпис
Народився і виріс у протестантській родині фермерів у німецькомовній частині Швейцарії. Навчався у державній школі, потім у гімназії м. Аарау. Під час навчання в гімназії цікавився наукою та релігійною освітою. 1949 вступив до Федерального технологічного університету Цюріха, де вивчав природничі науки. 1953 отримав диплом. Того ж року вступив до аспірантури Женевського університету, став старшим лаборантом кафедри біофізики. Як асистент Е. Келленберга (1920–2004; Швейцарія) за допомогою електронного мікроскопа Арбер розробляв методи дослідження бактеріофагів — вірусів, що уражають бактерії.
1958 захистив дисертацію, присвячену дефектам мутантного штаму бактеріофага λ і отримав ступінь доктора наук. 2 роки перебував у постдокторантурі й працював науковим співробітником кафедри мікробіології Південно-Каліфорнійського університету, в лабораторії Дж. Бертані (1923–2015; США) досліджував бактеріофаг Р1 кишкової палички.
На початку 1960 Арбер деякий час провів у лабораторіях Г. Стента (1924–2008; США) у м. Берклі, E. Ледерберга (1922–2006; США) в Стенфордському університеті та С. Лурії в Массачусетському технологічному інституті. В американських лабораторіях, що займалися вивченням бактеріофагів, освоював новітні методи дослідження генетики бактерій і вірусів, що їх уражали, зацікавився рестрикцією.
1960 Арбер повернувся до Женевського університету, де 1965–1971 працював професором молекулярної генетики. 1971 одним із перших отримав запрошення новоствореного науково-дослідного Біологічного центру Базельського університету: до 1996 обіймав посаду професора установи, 1986–1988 — ректор університету. З 1996 заслужений професор. 1996–1999 — президент Міжнародної наукової ради. Президент Папської академії наук (2011–2017; перший протестант, що здобув цю посаду). Арбер став одним із підписантів «Попередження вчених людству» (1992) та звернення до Грінпіс та [[Організація Об’єднаних Націй |Організації Об’єднаних Націй про припинення боротьби з генетично модифікованими організмами (2016).
Наукова діяльність
1965–1970 разом з Е. Келленбергом працював над дослідженням природи радіаційного ураження генетичного матеріалу та механізмів його відновлення. Вивчав молекулярні основи рестрикції бактеріофагів. Результатом досліджень Арбера стало встановлення механізму рестрикції-модифікації — обмеження, викликаного клітиною-хазяїном (1962). Процес включав фрагментацію ДНК бактеріофага під дією рестрикційних ферментів ендонуклеази і метилази. Ендонуклеаза бактеріальної клітини розпізнавала послідовність нуклеотидів ДНК бактеріофага та інактивувала її, розщеплюючи певні послідовності. Метилаза попереджала ферментативне руйнування ДНК бактерії власною ендонуклеазою за допомогою метилювання. Така взаємодія двох ферментів названа Арбером системою рестрикції–модифікації. Разом зі співробітниками ним було виділено й очищено ендонуклеазу і метилазу, виявлено бактерії-мутанти з дефектами в обох досліджуваних ферментах. Рестрикційні ендонуклеази, виділені з кишкової палички (Escherichia coli), Арбер назвав ендонуклеазами типу I. Ним також передбачено існування ендонуклеаз типу IІ, дія яких розповсюджувалася саме на ту ділянку, яку вони розпізнають. Це дозволить здійснювати точний аналіз генної структури ДНК, а саме розщеплення генів у такий спосіб стане звичайним методом. Його відкриття рестрикційних ферментів і застосування їх у молекулярній генетиці повністю змінило уявлення про генетику організмів та організацію генів. 2001 разом зі співавторами уперше опублікував консенсусний геном людини. Автор понад 170 наукових публікацій.
Праці
- Arber W. Genetic Variation: Molecular Mechanisms and Impact on Microbial Evolution // FEMS Microbiology Reviews. 2000. № 24 (1). Р. 1–7.
- Arber W. The 2009 Lindau Nobel Laureate Meeting: Werner Arber, Physiology or Medicine 1978 // Journal of Visualized Experiments. 2010. URL: http://www.jove.com/details.php?id=1571, doi: 10.3791/1571
Література
- 12 Scientists on the 21st Century / Ed. by I. Szemenyei, I. Goldperger. Budapest : Tinta Publishing House, 2009. 128 p.
- Newton D. DNA Technology: a Reference Handbook. Santa Barbara : ABC-CLIO, 2016. 368 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арбер, Вернер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арбер, Вернер (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
