Арон, Реймон
Аро́н, Реймо́н Клод Фердина́нд (фр. Aron, Raymond Claude Ferdinand; 14.03.1905, м. Париж, Франція — 17.10.1983, м. Париж, Франція) — філософ, політолог, соціолог і публіцист, член французької Академії моральних і політичних наук (з 1963), почесний член Американської академії мистецтв і наук (з 1960). Один із засновників критичної філософії історії, авторів концепції єдиного індустріального суспільства.
|
Арон, Реймон (Aron Raymond Claude Ferdinand) | |
|---|---|
| Народження | 14.03.1905 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 17.10.1983 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | філософ, політолог, соціолог і публіцист |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї викладача права. Навчався у ліцеї у м. Версалі, де 1922 отримав ступінь бакалавра, згодом — у ліцеї Кондорсе в м. Парижі (1922–1924). Закінчив Вищу нормальну школу (1928), здобув ступінь агреже філософії. Упродовж 1930–1931 читав лекції в Кельнському, 1931–1933 — Берлінському університетах.
Після приходу до влади А. Гітлера Арон повернувся до Франції, викладав у ліцеї м. Гавра (1933–1934), Тулузькому університеті (1939).
26.03.1938 захистив дві дисертації: «Вступ до філософії історії. Есе про межі історичної об’єктивності» та «Нарис теорії історії в сучасній Німеччині», здобув ступінь доктора філософії.
У роки Другої світової війни емігрував до Великої Британії, працював головним редактором журналу «Франс лібр» («France libre»).
Після війни жив у м. Парижі. Викладав у Національній школі адміністрації (1945–1947), Інституті політичних студій (1945–1954), Паризькому університеті (1958–1968). Завідувач кафедри соціології в «Колеж де Франс» (1970–1978). Директор Практичної школи вищих студій (1960–1983).
Водночас займався журналістикою. Разом із Ж. П. Сартром заснував журнал «Там модерн» («Les Temps modernes»), де працював 1945–1947. Протягом 1946–1947 співпрацював з А. Камю в газеті «Комба» («Combat»). З 1947 — у газеті «Фігаро» («Le Figaro»): автор редакційних статей (1947–1977), член правління товариства (1975–1976), політичний директор (1976–1977). Водночас хронікер радіо «Європа-1» (1968–1972). Від 1977 до кінця життя — президент комітету директорів журналу «Експрес» («L’Express»).
Був одним із засновників Комітету інтелектуалів для Європи свобод (1978).
З 1962 — віце-президент Всесвітньої соціологічної асоціації. Входив до складу економічної й соціальної ради Четвертої й П’ятої республік.
Наукова діяльність
На погляди Арона вплинули представники Баденської школи неокантіанства та вчення М. Вебера. Вивчав питання методології історичного пізнання. Основним об’єктом філософії історії вважав логіко-теоретичні й гносеологічні проблеми. Цікавився питаннями онтології, аналізом буття й сенсу історичного процесу, соціального прогресу й соціального детермінізму. Є одним із авторів концепції деідеологізації. Вважав, що науковий підхід — альтернатива до ідеологічного, заанґажованого. Критикував теорію й практику марксизму («Опій інтелектуалів», 1955).
Один із творців концепції єдиного індустріального суспільства. На думку Арона, на сучасному етапі розвитку цивілізації створюється єдиний тип суспільства (єдине індустріальне суспільство), різними модифікаціями якого є західна (демократична) й радянська (тоталітарна) моделі. Конфлікти індустріальної цивілізації вбачав у колізії між вимогами індустріального суспільства (жорстка ієрархізація, централізація, дисципліна) та ідеалами демократії (свобода, рівність). Вважав, що протистояння цих протилежних тенденцій прирікає індустріальне суспільство на нестабільність.
Аналіз індустріального суспільства з акцентом на труднощі й плюралізм його цінностей Арон здійснював паралельно з розробкою концепції постіндустріального суспільства (впливовою в американській соціології). Відкидав тезу конвергенції, стверджуючи, що політичні системи СРСР і США мають суттєві відмінності.
Розглядав проблеми демократії, політичної свободи, типології сучасних політичних режимів, порівняльного аналізу політичних систем. Намагався довести, що політичні інститути й процеси незалежні від соціальних і економічних відносин. Порівнюючи різні типи індустріальних суспільств, Арон зробив висновок про провідну роль політики щодо економіки (політичну підсистему розглядав відносно автономною, що має власну логіку функціонування й розвитку). Пропонував вивчати політичні режими методом виокремлення й порівняння основних складових, до яких він відносив конституційний устрій, характер партій і партійних систем, спосіб функціонування політичного режиму (електоральний процес, діяльність парламенту, взаємодія парламенту й уряду), вплив груп тиску та якість еліти політичної. Виділяв дві групи політичних режимів: конституційно-плюралістичні й тоталітарні.
Основні праці
Опублікував понад 60 монографій, в яких філософські погляди автора органічно переплелися з теоретичними, політологічними та соціологічними студіями й дослідженнями епістемологічних і методологічних проблем історичного пізнання. Серед праць: «Сучасна німецька соціологія» (1935), «Вступ до філософії історії. Есе про межі історичної об’єктивності» (1938); «Безперервна війна» (1951); «Індустріальне суспільство і війна» (1959); «Мир і війна між націями» (1962); «Вісімнадцять уроків про індустріальне суспільство» (1963); «Класова боротьба» (1964); «Демократія і тоталітаризм» (1965); «Етапи розвитку соціологічної думки» (1967); «Політичні дослідження» (1972); «Мемуари: 50 років політичних роздумів» (1983).
Визнання
З 1962 — віце-президент Всесвітньої соціологічної асоціації.
З 1963 — член Французької академії моральних і політичних наук.
Почесний доктор Гарвардського, Базельського, Брюссельського, Колумбійського, Оксфордського та Єрусалимського університетів, почесний член американської Академії мистецтв і наук.
Лауреат премії А. Токвіля за гуманізм, премії Гете (обидві — 1979), премії Еразма (1983).
Додатково
Арон розробив концепцію внутрішнього змісту тоталітаризму, який звів до трьох основних компонентів:
- перед тим як рух стане тоталітарним, він позиціонує себе рятівником суспільства;
- завоювавши державу, тоталітаризм реалізує необмежену владу, держава стає сильним і всемогутнім інструментом партії;
- тоталітарній державі потрібна ідеологія, що її виправдовує, вона проголошується загальноприйнятою, обов’язковою та єдино правильною; всевладдя цієї ідеології поширюється навіть на трактування історії, що передбачає її переписування.
Цитати
«Відмінність між людьми та народами, автентично історичними, та тими, які такими не є, не виводиться ні з ритму змін, ні з оригінальності інституцій. Жити історично означає одночасно зберігати, переживати екзистенцію предків (або інших суспільств) та оцінювати її. У цьому сенсі стає зрозумілою формула Гегеля — тільки ті спільноти є дійсно історичними, які створюють науку про своє становлення»
(Арон Р. Вступ до філософії історії: Есе про межі історичної об’єктивності. Київ: Український центр духовної культури, 2005, с. 59).
«Людина, передусім західна людина, є по суті істотою, що творить богів, конечною істотою, незадоволеною своєю конечністю, нездатною жити без абсолютної віри та абсолютної надії. Отже якщо вона більше не уявляє якоїсь ідеології, щоб освітити собі свій шлях або зміцнити свою волю, то тільки тому, що вона відступила, приймаючи світ таким, яким він є. Це прийняття є логічним, якщо покликання реалізоване; воно є неприйнятним доти, доки людина не може примиритися зі своїм середовищем, а її цінності — із соціальним порядком».
(Арон Р. Вступ до філософії історії: Есе про межі історичної об’єктивності. Київ: Український центр духовної культури, 2005, с. 420).
Праці
- L’homme contre les tyrans. Paris : Gallimard, 1946. 307 p.
- Les guerres en chaîne. Paris : Gallimard, 1951. 502 p.
- Trois essays sur l’age industriel. Paris : Pion, 1966. 241 p.
- Les désillusions du progrès. Paris : Calmann-Levy, 1969. 375 p.
- Penser la guerre, Clausewitz : in 2 vol. Paris : Gallimard, 1984–1989.
- Dix-huit leçons sur la société industrielle. Paris : Gallimard, 2004. 375 p.
- L’opium des intellectuals. Paris : Fayard, 2010. 338 p.
- Р о с. п е р е к л. — Демократия и тоталитаризм. Москва : РИФ, 1993. 302 с.
- Мнимый марксизм. Москва : Прогресс, 1993. 382 с.
- Этапы развития социологической мысли. Москва : Прогресс ; Универс, 1993. 606 с.
- Мемуары: 50 лет размышлений о политике. Москва : Ладомир, 2002. 871 с.
- История двадцатого века. Москва : Ладомир, 2007. 1105 с.
- У к р. п е р е к л. — Мир і війна між націями. Київ : Юніверс, 2000. 686 с.
- Етапи розвитку соціологічної думки. Київ : Юніверс, 2004. 392 с.
- Вступ до філософії історії: есе про межі історичної об’єктивності. Київ : Український центр духовної культури, 2005. 580 с.
- Опій інтелектуалів. Київ : Видавництво Жупанського, 2006. 272 с.
Література
- Schrift A. D. Raymond Aron (Key Biоgraphies in Brief) // Twentieth-Century French Philosophy: Key Themes and Thinkers. Oxford : Blackwell Publishing, 2006. P. 88–89.
- Новічкова О. С. Марксизм Маркса у сприйнятті Реймона Арона // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянської академії». 2009. Т. 95. С. 33–36.
- Davis R. A Politics of Understanding: The International Thought of Raymond Aron. Baton Rouge : Louisiana State University Press, 2009. 224 p.
- Кара-Мурза А. А. Социальный мыслитель и публицист // Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Науч.-ред. совет: В. С. Степин, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин и др. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Мысль, 2010. Т. 1. С. 180–182.
- Im Kampf gegen die modernen Tyranneien. Ein Raymond-Aron-Brevier. Zurich : NZZ Libro, 2011. 240 p.
- Штерн В. Арон Реймон // Денисенко В. М., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Історія політичної думки. Львів : Новий Світ-2000, 2014. С. 36–37.
- Полякова Н. В. Раймон Арон: интеллектуал в политике и политика интеллектуала // Вестник Санкт-Петербургского государственного университета. Серия 6: Политология. Международные отношения. 2016. № 3. С. 45–53.
- Костромина Н. Г. Проблемы перехода от тоталитаризма к демократии в работах французского политолога и социолога Раймона Арона // Вестник Томского государственного университета. 2019. №57. С. 120-125.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дем’яненко В. М. Арон, Реймон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арон, Реймон (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
