Артикуляція інтересів

Артикуля́ція інтере́сів ― термін, який використовують у структурно-функціоналістському підході до політики для визначення процесу висловлення, формулювання й оформлення суспільних і політичних інтересів; процес, під час якого індивіди та групи формулюють свої вимоги, що відповідають їхнім реальним або уявним інтересам, та переносять їх у центр політичної боротьби або у сферу ухвалення політичних рішень. Артикуляція інтересів є однією з основних функцій політичної системи.

У науковий обіг цей термін увів класик теорії політичних систем Г. Алмонд. «Артикуляція інтересів, ― зазначає він, ― це процес висловлення громадянами своїх потреб та вимог до уряду». Артикуляція інтересів може бути явною та прихованою, мати характер чітко сформульованих та конкретних вимог або ж відбиватися в суспільних настроях і навіть у формах поведінки, які влада змушена враховувати при ухваленні політичних рішень. Артикуляція інтересів неорганізованих груп буває спонтанною та нерегулярною на відміну від соціальних груп, які мають спеціальні організації, які відтворюють їхні інтереси. Серед основних форм артикуляції інтересів Г. Алмонд виокремлює голосування на виборах, діяльність неформальних груп, громадських рухів, безпосередній контакт, а також протестну діяльність.

Механізм артикуляції інтересів передбачає наявність у суспільстві широкої мережі груп за інтересами, які різною мірою усвідомлюють свої суспільні інтереси і борються за їхню реалізацію через органи влади. Особливу роль в артикуляції інтересів мають політичні партії ― організації, спеціально створені для висловлення політичних інтересів і боротьби за владу з метою їхньої реалізації. Наявність розгалуженого механізму артикуляції інтересів і є найважливішим показником участі громадян у політичному житті суспільства, розвитку демократії.

Артикуляція інтересів сприяє встановленню комунікації між оточенням та політичною системою. Змістом артикуляції є формулювання суспільних інтересів на основі очікувань, незадоволення або солідарності громадян і перетворення їх на політичні вимоги стосовно оточення, тобто сфери ухвалення рішень, а також їх оформлення і фіксування у відповідних документах ― урядових програмах, програмах партій, громадських організацій, груп тиску, рухів, а також у маніфестах, меморандумах, заявах. Лише в такому вигляді індивідуальні вимоги й очікування можуть бути інтегровані політичною системою.

Розрізняють кілька видів вимог, які висувають до політичної системи:

• вимоги щодо розподілу благ та послуг;
• вимоги щодо регулювання поведінки громадян;
• вимоги щодо комунікації та інформації.

Однак для артикуляції інтересів необхідною умовою є наявність у політичних і державних органах осіб та структур, які б ці інтереси та вимоги сприймали й враховували при розробці політичних рішень. Пошук адекватної та зрозумілої виборцям форми артикуляції інтересів у сучасних політичних умовах вимагає поєднання інтуїції та харизми політичних лідерів з науковими методами аналізу соціальних процесів.

Література

1. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К. и др. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор / Пер. с англ. Москва : Аспект Пресс, 2002. 537 с.
2. Дюверже М. Политические партии / Пер. с фр. Москва : Академический проект, 2002. 555 с.
3. Sartori G. Parties and Party Systems: A Framework for Analysis. Colchester : ECPR Press, 2016. 368 p.
4. Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія. 2-ге вид., випр. і допов. Київ : [б. в.], 2017. 432 с.

Автор ВУЕ

Ю. Р. Шведа

Покликання на цю статтю: Шведа Ю. Р. Артикуляція інтересів // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Артикуляція інтересів (дата звернення: 8.05.2024).