Артог, Франсуа
Арто́г, Франсуа́ (фр. Hartog, François; 17.07.1946, м. Париж, Франція) — історик, історіограф, член Європейської академії (з 2015).
|
Артог, Франсуа (Hartog, François) | |
|---|---|
| Народження | 17.07.1946 |
| Місце народження | Париж |
| Alma mater | Вища нормальна школа в м. Парижі |
| Напрями діяльності | історія, історіографія, студії пам'яті |
Життєпис
Закінчив Вищу нормальну школу в м. Парижі.
1971 здобув ступінь агреже з історії, 1979 — доктора філології.
Учень історика й антрополога, засновника школи елліністів Ж.-П. Вернана, відомого завдяки працям з історії античної думки, релігії, філософії науки. Під впливом останнього, а також етнографа й засновника нової порівняльної індоєвропейської міфології Ж. Дюмезіля захопився історією Греції Давньої, історичною антропологією та структурною антропологією К. Леві-Стросса.
Упродовж 1975–1985 викладав історію Стародавньої Греції у Страсбурзькому університеті (асистент, згодом старший викладач, професор), 1985–1987 — в Університеті Меца (професор античної історії). З 1987 — керівник досліджень, згодом завідувач кафедри античної та сучасної історіографії Вищої школи соціальних наук у м. Парижі.
1997 став одним із 60-ти засновників Асоціації істориків.
У червні — листопаді 2012 був виконувачем обов’язки президента Вищої школи соціальних наук.
Співробітник Центру порівняльних досліджень стародавніх суспільств імені Луї Жерне, з 2010 — Центр антропології та історії античного світу, а також Групи досліджень із сучасної історіографії, обидва — при Вищій школі соціальних наук.
Був асоційованим членом Центру історичних досліджень у м. Парижі.
Наукова діяльність
Основні напрями досліджень — антична історія, історіографія, студії пам’яті, режими історичності.
Наслідком зацікавлень Артога античністю стали його праці з історії Стародавньої Греції та історії історіографії. На подальше становлення дослідника вплинули розчарування революційними подіями 1968, соціально-економічні та політичні процеси 1970–х — 1980-х, «культурний поворот». Останній надав потужного імпульсу дослідженням у парадигмі пам’яті, пріоритетною темою яких постають різні аспекти використання минулого (пам’ять, комеморації, спадщина, ідентичність тощо, див. Пам'яті студії). Вагомий вплив на Артога спричинили ідеї Р. Козеллека.
Науковий доробок Артога — понад 10 монографій. У першій своїй книзі «Дзеркало Геродота. Нарис репрезентації іншого» (1980) дослідник піддає сумніву презумпцію абсолютизації інформативного потенціалу античної традиції викладу історії скіфів. Скіфія в його праці постає мало не як продукт суто літературної творчості Геродота. Навіть цілком виразно описані Геродотом скіфські реалії Артог тлумачить як репрезентацію «Іншого».
1993 історик уперше ввів до наукового обігу термін «режим історичності» (фр. régime d’historicité), який у перекладах також передають як «режим історичної рефлексії», «тип історичного мислення» тощо. Початково він трактував його як спосіб використання соціумом колективної пам’яті для виробництва установок, за допомогою яких суспільство корелює власне минуле (підтримує, приховує, реконструює, конституює, мобілізує тощо).
Ґрунтовний аналіз «режимів історичності» Артог подав у праці «Режим історичності. Презентизм і досвіди часу» (2003). Він трактує режими історичності як різні способи артикуляції категорій минулого / теперішнього / майбутнього, відповідно до їхніх змін у просторі й часі. Дослідник запропонував три «режими історичності»: пассеїзм, презентизм, футуризм — форми сприйняття і способи осмислення категорій минулого, сьогодення й майбутнього. Вони різняться відповідно до акцентування однієї з трьох модальностей часу в різних суспільствах і культурах та на різних соціальних рівнях. На його думку, сьогодні триває епоха презентизму, якій властива орієнтація на теперішнє.
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону (2013) та Національного ордена Заслуг (2001).
Лауреат низки французьких і міжнародних премій.
Праці
- Le Miroir d’Hérodote. Essai sur la représentation de l’autre. Paris : Gallimard, 1980. 386 p.
- Le XIXe siècle et l’histoire. Le cas Fustel de Coulanges. Paris : PUF, 1988. 399 p.
- Régimes d’historicité. Présentisme et expériences du temps. Paris : Le Seuil, 2003. 272 p.
- Anciens, modernes, sauvages. Galaade : Fran ois Hartog, 2005. 256 p.
- Évidence de l'histoire. Ce que voient les historiens. Paris : Gallimard, 2007. 356 p.
- Vidal-Naquet, historien en personne. Paris : La Découverte, 2007. 144 p.
- Croire en l’histoire. Paris : Flammarion, 2013. 312 p.
- Partir pour la Grèce. Paris : Flammarion, 2015. 304 p.
Література
- Мильчина В. Франсуа Артог. Типы исторического мышления: презентизм и формы восприятия времени // Отечественные записки. 2004. № 5 (19). С. 214–225.
- Escudier A. «Temporalisation» et modernité politique: penser avec Koselleck // Annales. Histoire, Sciences Sociales. 2009. № 6. P. 1269–1301.
- Репина Л. П. «Мост из прошлого в грядущее», или вновь о метафоре памяти // Диалог со временем. 2012. Вып. 41. С. 181–190.
- Entretien avec François Hartog, réalisé par Julien Tassel. Les usages publics du passé en temps de présentisme // Sociologies pratiques. 2014. № 2 (29). P. 11–17.
- Чеканцева З. А. История и память в интеллектуальной культуре Франции // Историческая экспертиза. 2016. № 4. С. 29–44.
- Медведев А. П. О некоторых источниковедческих проблемах начала скифской истории // Археологія і давня історія України. 2018. Вип. 2 (27). С. 410–417.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Артог, Франсуа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Артог, Франсуа (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
