Атакора
Атакóра, Аквапім, Того — низькогірний масив у Західній Африці. Простягається з південного сходу на північний захід від узбережжя Гвінейської затоки до долини р. Нігер через територію Гани, Того, Беніну й Буркіна-Фасо на відстань понад 750 км.
|
Атакора | |
|---|---|
| Тип | низькогірний масив |
| Країни | Гана, Того, Бенін, Буркіна-Фасо |
| Регіон | Західна Африка |
| Найвища точка | Агу (986 м) |
Зміст
Характеристика
У геоморфологічному плані масив Атакора є складчасто-бриловим низькогір’ям, представленим поєднанням видовжених гірських пасм, плато і скелястих пагорбів, обмежених стрімкими, часом урвистими схилами, що розділені міжгірними западинами, успадкованими річковими долинами.
Середня висота гір — близько 600 м. Ширина коливається від 4 до понад 70 км. У межах Атакори розміщені найвищі вершини Гани (г. Джебобо; 896 м), Того (г. Агу; 986 м) та Беніну (г. Монт-Сокбаро, 641 м; за іншими даними 658 м).
Зв’язок із формами рельєфу
Атакора бере початок від гирла річки Денсу на південному сході Гани (поблизу м. Аккри) з рельєфної місцевості, що відома як горби (гори) Аквапім. Вони простягаються вузькою смугою (4–8 км) у північно-східному напрямку. Абсолютні відмітки вершин зростають від 200 м поблизу узбережжя Гвінейської затоки до понад 800 м поблизу кордону з Того.
У центральній частині гірський масив розгалужується на низку пасм, ширина збільшується до 70 км. Західне пасмо, розміщене на території Гани вздовж кордону з Того, на більшій частині має субмеридіональне простягання. Центральне пасмо, орієнтоване у північно-східному напрямку, на території Того на захід від м. Атакпаме розгалужується на ряд різноорієнтованих хребтів, що оточують високе внутрішнє плато з висотами 700–800 м.
Східне пасмо, у межах якого розташована найвища відмітка території Того — г. Агу, у рельєфі виражене як ланцюг видовжених на північний схід окремих гірських конусів, що на 400–600 м здіймаються над рівниною. На північ від 8° пн. ш. загальна ширина гірського масиву зменшується і на кордоні з Беніном не перевищує 30 км. Морфологічно він представлений системою кулісоподібно розташованих скелястих гірських пасм північно-східного простягання 600–800 м заввишки, розділених широкими долинами.
У північній частині, на території Республіки Бенін, абсолютні висоти гірських пасм Атакори поступово знижуються в північно-східному напрямку до відміток 350–400 м. Ширина масиву зменшується до 8–10 км. На території Буркіна-Фасо Атакора поступово втрачає виразність.
Умови і час формування
Атакора є внутрішньоплатформним гірським масивом, що виник на межі Ебурнейського щита (південної частини архейського Західно-Африканського кратону) та неопротерозойського Дагомейсько-Нігерійського масиву — східної частини Лівійсько-Нігерійського (Транссахарського) висотного поясу. Панафриканський орогенез (850–500 млн років), що супроводжувався розпадом суперконтиненту Родінії, спричинив виникнення западини на пасивній окраїні Ебурнейського щита (западина Вольта) і розміщеної на сході від активної рифтової зони, розвиток якої завершився процесами колізії, що відбулася у проміжку 720–500 млн років тому. Так неопротерозойські вулканогенно-осадові породи рифтової зони були метаморфізовані, деформовані та прорвані мафіт-ультрамафітами й карбонатно-лужними інтрузивами. На межі Ебурнейського щита і Дагомейсько-Нігерійського масиву виник Аквапім-Тоголезький (Атакорський) складчастий пояс, утворений кварцитами, метаморфізованими сланцями, філітами, вулканітами і блоками глибокометаморфізованих гранітогнейсів. Колізійні процеси зумовили виникнення системи субмеридіональних тектонічних зсувів, по яких складчасті споруди Атакори були насунуті на неопротерозойський осадовий чохол западини Вольта (Ганської западини).
Активний розвиток Атакорського складчастого поясу завершився в пізньому венді-кембрії підняттям масиву, посттектонічними ін’єкціями гранітоїдів і утворенням червоноколірної континентальної моласи в залишкових прогинах і накладених грабенах. Логічним є припущення, що масив зазнавав і пізніших (палеоген-неогенових) активізацій тектонічних рухів, що дозволило йому зберегтися у вигляді гірської споруди. Про підвищену сучасну тектонічну активність свідчать періодичні землетруси, епіцентри яких зосереджені вздовж активного розлому, що зі сходу обмежує гірську споруду.
З протерозойськими теригенними й підпорядкованими вулканогенно-кремнистими і карбонатними товщами, сформованими в передгірних западинах Атакори, пов’язані родовища залізо-марганцевих і поліметалічних руд. Атакорські кварцити використовують як будівельні матеріали.
У північній частині Атакора відіграє роль вододілу між басейнами річок Вольти й Нігеру. В ущелині Аксомбо (Гана) масив порізаний долиною р. Вольти. Тут створена ГЕС Аксомбо, яка забезпечує електричною енергією Гану та інші країни Західної Африки.
Клімат
Масив Атакора розміщений у зоні субекваторіального мусонного клімату з вираженими вологим і сухим сезонами. Унаслідок незначної висоти на хребтах Атакори не спостерігається висотної ландшафтно-кліматичної зональності, характерної для більшості гірських споруд. З віддаленням від екватора поступово збільшується континентальність клімату, яка виявляється у збільшенні абсолютних значень середньомісячних температур повітря та їх добових коливань. Скорочується тривалість вологого сезону. На півдні він триває з квітня до жовтня, на півночі — з червня до листопада. Так само скорочується середньорічна кількість опадів — від 1 800 до 600 мм. Північні райони Атакори часто потерпають від посух. У грудні — березні вони періодично зазнають впливу харматану — сухого спекотного вітру, що дме із Сахари і приносить хмари пилу й піску.
Гідрографія
Сформувалася розгалужена річково-ерозійна мережа. Багато річок — приток Вольти (Оті, Кара, Мо), Моно (Аніе, Аму) і Нігеру (Мекру, Аліборі, Сота) беруть початок на схилах Атакори. Річки повноводні протягом вологого сезону, у сухий сезон їх водність помітно зменшується.
Рослинний світ
В умовах високих температур і достатнього зволоження сформувалися червоні та червоно-жовті фералітні ґрунти. На червоних ґрунтах у передгір’ях, на плато й міжгірних долинах поширені високотравні савани й сухі саванові ліси. Червоно-жовті ґрунти сприятливі для зростання листопадно-вічнозелених лісів. У лісах багато цінних порід дерев (масляне дерево, ріжкове дерево, акація, бавовняне дерево, кола, хлорофора висока, олійна пальма). Густий трав’яний покрив саван утворюють злаки з роду перистощетинник, або слонова трава; андропогон, просо.
Тваринний світ
Тваринний світ Атакори налічує понад 200 видів ссавців. Збереглися слон, бегемот, жираф, африканський буйвіл, кінська антилопа, свиня китицевуха, лев, леопард, гепард, пантера, сервал, шакал, гієна, мангуст та ін. У лісах трапляються панголіни, карликові антилопи, багато приматів, зокрема мандрил, лорі, потто. Орнітофауна налічує понад 700 видів птахів (птах-секретар, птахи-носороги, ткачики-амаранти, папуги, ластівки тощо). У лісах і саванах є багато видів змій, зокрема отруйних (мамба, кобра тощо). Велике різноманіття комах, наявні цеце мухи та малярійний комар.
Природо-заповідні території
Господарська діяльність завдала значних збитків довкіллю, спричинила скорочення біорізноманіття. Численні види рослин і тварин перебувають під загрозою знищення. Здебільшого вони збереглися лише на територіях заповідників і національних парків.
Література
- Тектоника Африки / Под ред. Ю Шуберта, А. Фор-Мюре; пер. с фр., англ. Москва : Мир, 1973. 541 с.
- Кагарманов А. Х. Геология Африки и Аравии. Ленинград : Недра, 1987. 150 с.
- Dirks P. H., Blenkinsop T. G., Jelsma H. A. The Geological Evolution of Africa // Encyclopedia of Life Support Systems : in 21 pt. Paris : UNESKO, 2003. Pt. 1. Vol. 4. P. 230–265.
- Огар В. В. Основні риси геології Африки // Регіональна геологія. Київ : Інститут геології, 2017. С. 46–57.
- Мавритано-Сенегальская система // Каталог минералов. URL: https://catalogmineralov.ru/cont/364.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Спиця Р. О. Атакора // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атакора (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
