Атже, Жан
Атже́, Жан Еже́н Огю́ст (фр. Atget, Jean Eugène Auguste; 12.02.1857, м. Лібурн, тепер регіон Нова Аквітанія, Франція — 04.03.1927, м. Париж, Франція) — майстер фотомистецтва.
|
Атже, Жан (tget, Jean Eugène Auguste) | |
|---|---|
| Народження | 12.02.1857 |
| Місце народження | Лібурн, Франція |
| Смерть | 04.03.1927 |
| Місце смерті | Париж |
| Alma mater | Національна консерваторія музики та драматичного мистецтва |
| Напрями діяльності | фотомистецтво |
Життєпис
Народився у сім’ї стельмаха, рано залишився сиротою. З 1859 жив у м. Бордо, виховувався дядьком, дідом і бабусею. Юнаком найнявся на корабель, що вирушав до Уругваю. По поверненні 1878 намагався вступити до Національної консерваторії музики та драматичного мистецтва у м. Парижі, що вдалося лише з другої спроби (1879). У 1879–1882 служив як солдат у збройних силах.
Від 1882 працював актором у французьких пересувних театральних трупах, як актор успіху не мав.
З 1888 жив у м. Парижі, пробував займатися живописом. З 1890 зацікавився фотографією, упродовж кількох років фотографував переважно пейзажі та рослини. Від 1897–1898 він став регулярно фотографувати місто Париж і групувати фото у серії. Світлини Атже були призначені насамперед для фахівців: художників, декораторів і архівістів старого Парижа. Їх купували, зокрема, художники М. Утрілло, Ж. Брак, А. Дерен та ін., з 1898 — також і офіційні заклади: Історична бібліотека м. Парижа, Національна бібліотека, Бібліотека декоративного мистецтва, бібліотека Школи красних мистецтв, музей Карнавале тощо.
1907 для Історичної бібліотеки Парижа Атже проводив топографічні дослідження центральних кварталів столиці. Займався фотографією усе життя.
Помер у злиднях, широке визнання прийшло лише після смерті митця.
Творчість
Атже вважається основоположником європейської жанрової фотографії, знятої репортерським методом. Зробив понад 10 тисяч світлин м. Парижа та його околиць [серед них 5 великих серій: «Мальовничий Париж», «Мистецтво у старому Парижі» (обидві — з 1898), «Пейзажі та документи» (з 1890), «Околиці Парижа» (2 621 негатив, 1920), «Топографія старого Парижа» (1906–1919); невеличкі серії «Стара Франція» (1900), «Паризькі інтер’єри», «Паризькі автомобілі», «Паризькі бутіки», «Париж і лахмітники» (усі — 1910); «Кафе “Ротонда”. Бульвар Монпарнас. Париж» (1920); «Публічний дім. Версаль» (1921), «Паризькі парки» (1923–1926), серії фотографій статуй, фонтанів, дерев та ін.], які називав «документами для митців».
Знімав площі та вулиці Парижа насамперед рано-вранці, ще порожні, використовуючи вранішнє освітлення. Фотографував особняки, пасажі, фасади, сходи, архітектурні деталі, статуї та декоративні елементи на вулицях тощо. Його цікавили також представники ремісничих професій, що зникають. З 1921 — музейні зали Лувра.
Творчість Атже була містком між 19 і 20 сторіччями. Він використовував старі фотоматеріали, велику фотокамеру, пластини 18х24 см, відмовлявся від технічних новинок і був спадкоємцем старих традицій ностальгії за «Парижем, що зникає». Водночас своєрідність його погляду зробила його попередником фотографів 20 ст.
Незвичність його кліше привабила представників авангарду. Сюрреалісти (див. Сюрреалізм) першими побачили у його світлинах не лише документальний матеріал, а й справжні твори мистецтва.
Визнання
Завдяки фотографіям м. Парижа Атже став одним із найвпливовіших документальних фотографів 20 ст. У США його вважають батьком сучасної фотографії.
1926 фотографії Атже публікував французький журнал «Сюрреалістична революція» ("La Révolution surréaliste"), 1929 вони демонструвалися на Всесвітній виставці «Фільм і фото» у м. Штутгарті.
1969 фото і негативи Атже придбав Музей сучасного мистецтва у м. Нью-Йорку.
Багато фотографів завдячують митцю тим, що фото Атже надихали їх на власну творчість, серед них В. Еванс (США) та Б. і Г. Бекер (Німеччина).
Додатково
- Атже друкував фото у своїй квартирі, яку пристосував під фотолабораторію, й сам продавав. Називав себе «фотографом мистецтва» і «автором-видавцем».
- Філософ В. Беньямін, вражений роботами Атже, стверджував, що деякі з них провіщають появу сюрреалістичної фотографії.
Література
- Atget, le pionnier. Paris : Marval, 2000. 199 p.
- Atget. Paris. Paris : Hazan, 2000. 785 р.
- Badger G . Eugène Atget. Paris : Phaidon, 2001. 128 p.
- Szakowski J. Atget. New York : The Museum of Mordern Art, 2003. 224 p.
- Rauschenberg Ch. Paris Changing. Revisiting Eugène Autget’s Paris. New York : Prinston Architectural Press, 2007. 195 p.
- Gautrand J.-C. Eugène Atget. Paris; Köln : Tachen, 2016. 672 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Атже, Жан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атже, Жан (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
