Ахієзер, Олександр Ілліч
Ахіє́зер, Олекса́ндр Іллі́ч (31.10.1911, м. Чериков, тепер Могильовська область, Білорусь — 04.05.2000, м. Харків, Україна) — фізик-теоретик, академік АН УРСР (1964).
|
Ахієзер, Олександр Ілліч | |
|---|---|
| Народження | 31.10.1911 |
| Місце народження | Чериков |
| Смерть | 04.05.2000 |
| Місце смерті | Харків |
| Напрями діяльності | фізика |
Життєпис
Народився в родині земського лікаря. Брат Н. Ахієзера. 1934 закінчив радіофізичний факультет Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») за спеціальністю «виробництво апаратури для установок радіозв’язку».
Від 1936 викладав у Харківському університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна); очолював кафедру теоретичної фізики та теоретичної ядерної фізики. Був одним із засновників фізико-технічного факультету університету.
З 1938 працював у теоретичному відділі Українського фізико-технічного інституту (тепер Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут») під керівництвом проф. Д. Ландау: 1938–1988 — завідувач відділу теоретичної фізики. 1955–1959 — заступник директора; 1988–2000 — радник при дирекції інституту з наукової роботи. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1941).
Під час Другої світової війни Український фізико-технічний інститут евакуйовано в м. Алма-Ату (тепер м. Алмати, Казахстан). 1941–1942 — викладав у Куйбишевському педагогічному інституті; 1942–1944 — Казахському гірничому інституті.
1944–1952 — працював в Інституті атомної енергії (тепер Національний науковий центр «Курчатовський інститут»); брав участь у розробці радянського атомного проекту. 1948–1956 викладав в Артилерійській радіотехнічній академії ім. Маршала Говорова.
1958 — член-кореспондент АН УРСР.
Діяльність
Діяльність Ахієзера пов’язана із розвитком дифракційних явищ в ядерній фізиці, теорії розсіювання нейтронів у кристалах, теорії взаємодії пучків із плазмою, теорії поглинання звуку у твердих тілах, теорії кінетичних процесів у магнетиках.
Передбачив нові ефекти у фізиці: ефект пучкової нестійкості плазми (1948, спільно з Я. Файнбергом), ефект дифракційного розщеплення дейтрона (1955, спільно з О. Ситенком), явище магнітоакустичного резонансу (1956, спільно з В. Бар’яхтаром та С. Пелетмінським).
Розробив теорію резонансних ядерних реакцій, теорію дифракційного розсіювання швидких заряджених частинок ядрами, теорію радіаційних поправок до багатьох квантово-електродинамічних ефектів в області високих енергій, теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у феродіелектриках, теорію поглинання ультразвуку в металах.
Підготував понад 70 кандидатів та понад 30 докторів наук. Засновник харківської школи фізиків-теоретиків, серед представників якої академіки та члени-кореспонденти НАН України О. Бакай, В. Бар’яхтар, Д. Волков, С. Пелетмінський, О. Ситенко, Я. Файнберг, М. Шульга, К. Степанов, П. Фомін.
Визнання
Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовнішнім полем, має назву «механізм Ахієзера».
Лауреат премій імені Л. Мандельштама АН СРСР (1949), Державних премій УРСР в галузі науки і техніки (1986, 2002), імені К. Синельникова (1978), М. Боголюбова (1995) та О. Давидова (2000) НАН України, Міжнародної премії імені Я. Померанчука (1998) та інших.
Праці
У с п і в а в т. —
- Некоторые вопросы теории ядра. Москва; Ленинград : Гостехиздат, 1948. 320 с.
- Коллективные колебания в плазме. Москва : Атомиздат, 1964. 163 с.
- Спиновые волны. Москва : Наука, 1967. 368 с.
- Поля и фундаментальные взаимодействия. Киев : Наукова думка, 1986. 550 с.
- Электродинамика ядер. Киев : Наукова думка, 1989. 431 с.
- От квантов света до цветных кварков. Киев : Наукова думка, 1993. 120 с.
- Развивающаяся физическая картина Мира. Харьков : Национальный научный центр «Харьковский физико-технический институт», 1998. 339 с.
- Введение в теорию мультиплицирующих систем (реакторов). Москва : ИздАТ, 2002. 368 с.
- Собрание научных трудов : в 5 т. Москва : Наука, 2006–2015.
Література
- Бессараб М. Страницы жизни Ландау. Москва : Московский рабочий, 1971. С. 6; 35.
- Александр Ильич Ахиезер. Киев : Наукова думка, 1981. 43 с.
- Таньшина А. В. Засновники харківських наукових шкіл у фізиці. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Академперіодика, 2005. С. 55–86.
- Толок В. Т., Коган В. С., Власов В. В. Физика и Харьков. Харьков : Тимченко, 2009. 408 с.
- Храмов Ю. О. Олександр Ілліч Ахієзер (до 100-річчя від дня народження) // Наука та наукознавство. 2011. № 4. С. 148–149.
- Таньшина А. Світоч Alma mater. Олександр Ілліч Ахієзер // Фізика та астрономія в рідній школі. 2018. № 1. С. 35–43.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Старовойт С. В. Ахієзер, Олександр Ілліч // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ахієзер, Олександр Ілліч (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
