Ашикська поезія
Аши́кська пое́зія — гілка народної словесності, що виникла на межі фольклору й літератури дивану переважно на теренах тюркськомовних народів — в Азербайджані та Малій Азії (Туреччині). Майстерністю ашиків захоплювалися також у Багдаді, на Аравійському півострові та Кавказі.
Загальна характеристика
Ашики самі складали свої пісні (іноді експромтом) та виконували їх, супроводжуючи грою на сазі (тому їх називали ще й поетами сазу).
Основна тема ашикської поезії — почуття любові до Бога, проте народ сприймав ці твори як пісні про земне кохання. Закоханість ашика — почуття, яке він відчуває до абстрактного ідеалу; ашик лише мріє про зустріч з об’єктом своєї любові, насправді ж — нездійсненну. Любов ашика не має нічого спільного з реальним, матеріальним; смуток і вічна самотність завдають йому солодких мук страждання.
Історія зберегла ім’я першого тюркськомовного поета-ашика, Юнуса Емре (13–14 ст.), який називав себе «ашик Юнус».
Різновиди ашиків
Протягом століть ідейне підґрунтя, естетичні та етичні уподобання ашиків зазнали змін та розмаїтості висловлення. З огляду на це літературознавці виокремлюють чотири різновиди ашиків.
Найдавніша й основоположна група — ашики-суфії (див. Суфізм) з їхньою проповіддю аскетичного життя: людина мусить очиститися від спокус та зваб суєтного світу, ницих тілесних чуттів та жити лише заради любові до Бога. Мета — пізнавши Його через «екстатичне осяння», злитися з Творцем. Юнус Емре засобами суфійської символіки висловлював глибокі почуття до Друга, тобто Бога. Важкий шлях інтуїтивного пізнання Бога ашик-учень (мюрид) долає постійними мандрами, перебуваючи під опікою машука, шейха-керманича. Частина віршів Юнуса Емре — схвильована розповідь про кохання до свого машука.
Друга група ашиків — абдали, ідеалом яких є вічні мандри, а прикметна риса — крайній, навіть войовничий шиїзм. Самобутній групі міських ашиків притаманне, зважаючи на аудиторію — міські кав’ярні, палаци вельмож, — володіння технікою класичного вірша, поезією дивану.
У репертуарі сільських ашиків (третя група) переважали вірші суфійського спрямування, проте селяни їх сприймали як пісні про кохання.
Близькі до сільських ашиків — ашики-кочівники. Вони давали духовну наснагу кочовим племенам, шляхи яких пролягали теренами Ірану, Кавказу й Туреччини. Ашиком-кочівником був талановитий народний поет Караджаоглан (17 ст.).
Найпоширеніші поетичні форми в репертуарі ашиків — кошма, гюзельлеме, кочаклама, варсаг, семаї, ташлама.
Твори
У к р. п е р е к л. — Саят-Нова. Лірика / Пер. з вірм., груз., азерб. Київ : Дніпро, 1989. 149 с.
Література
- Турецкая ашыкская поэзия / Пер. с тур. Москва : Художественная литература, 1983. 192 с.
- Намазов К. Азербайджанское ашыгское искусство / Пер. с азерб. Баку : Язычы, 1984. 183 с.
- Усеїнов Т. Б. Ашикська поезія як синтез течій середньовічної кримськотатарської літератури // Східний світ. 2006. № 1. С. 139–141.
- Халимоненко Г. Історія турецької літератури. Київ : Редакція журналу «Дім, сад, город», 2009. С. 515–527.
- Боролина И. В., Оганова Е. А. Турецкая ашыкская поэзия. Москва : Гуманитарий, 2010. 301 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Халимоненко Г. І. Ашикська поезія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ашикська поезія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 27.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
