Багатоголосся народне
Багатоголо́сся наро́дне — тип фактурного устрою народної музики, одночасне поєднання кількох мелодичних ліній у народній гуртовій (хоровій, ансамблевій) вокальній, інструментальній та вокально-інструментальній музиці.
Характеристика
Зразки українського народного багатоголосся почали досліджувати та записувати на слух у 19 ст. Збирання багатоголосного фольклору розвинулося у 20–21 ст. з появою звукотехнічних засобів аудіозапису.
Збереглися такі типи українського народного багатоголосся:
- гетерофонія;
- бурдонна діафонія;
- монофонія (монодія);
- кантове (див. Кант) триголосся (гомофонія);
- підголосково-поліфонічне функціональне дво- та триголосся (підголоскова поліфонія).
Різні принципи узгодження голосів у багатоголосому складі визначають ту чи іншу музичну фактуру, тому типи й різновиди народного багатоголосся є фактично різновидами народнопісенної фактури.
- Гетерофонію, яка переважає у ранній обрядовій пісенності, створює поєднання дещо відмінних, але споріднених між собою варіантних мелодичних ліній. Відсутність між ними інтонаційного контрасту, незначна висотна відстань між голосами зумовлюють часте поєднання їх в унісон (спільний звук, у якому сходяться всі голосові лінії). Тимчасові унісонні фрагменти в гетерофонній фактурі зазвичай чергуються з різними інтервалами (рідше акордами), утвореними висотними розходженнями голосів між унісонними сегментами наспіву. Гетерофонія поділяється на два основних різновиди: невпорядкована та впорядкована. Невпорядкована (дисонантна) гетерофонія — найархаїчніший різновид народного багатоголосся в Україні й загалом у слов’ян. Для неї характерне розгалуження мелодії на рівноправні голоси, що звучать в одному регістрі, рухаються від унісону до унісону й розходяться, утворюючи дисонантні інтервали й співзвуччя. Дисонантна гетерофонія існує на півночі Центрального Полісся, музичний стиль якого передбачає багату орнаментацію наспіву. Упорядкована консонантна гетерофонія виникає на пізнішій стадії розвитку музичного мислення. Вона поширена на більшій частині українських етнічних земель (за винятком південно-західних і західних, де питомим є одноголосся). Основна мелодична лінія розходиться на консонантні інтервали (найчастіше терції, у кадансах унісони).
- Бурдонна діафонія — другий архаїчний тип фактури, який зберігся у традиційній вокальній та інструментальній музиці багатьох народів світу. В Україні поширений у Центральному та Східному Поліссі, на Лівобережжі (північ Полтавщини) та в Карпатах. Провідною в цьому типі народного багатоголосся є рельєфна мелодична лінія верхнього голосу (у виконанні часто сольна), поєднана з гуртовим нижнім голосом, що має постійну висоту (інша назва «педаль»). Цей звук повторюється синхронно з верхнім голосом (часто з елементами орнаментики) у ритмі складів пісенного тексту (т. з. еквіритмічний бурдон). У неопорних частинах мелодії вертикаль утворює дисонантні інтервали, подібно до невпорядкованої гетерофонії. Бурдонне двоголосся характерне і для давньої вокально-інструментальної та інструментальної музики (дримба, колісна ліра, дуда, деякі типи аерофонів тощо).
- Монофонія (монодія) — гуртовий унісонний (одноголосий) спів. Здавна поширений на південному заході українських етнічних земель. Виявляє історичний зв’язок із європейськими (західними, південними й східними) музичними традиціями, зокрема Середземномор’я. В українському етномузикознавстві гуртову монодію визнано типом багатоголосся. Оригінальні територіальні стилі поширені на Наддністрянщині (південному Поділлі, Буковині, Покутті, Закарпатті та ін.). Різновидами унісонного співу є характерний для Поділля спів в октаву — поєднання унісону із сольним октавним фальцетним «тончиком» (див. Фальцет) — або у дві октави, якщо співають водночас чоловічий і жіночий гурти (Наддністрянщина).
Гетерофонія, бурдонна діафонія та монофонія характерні переважно для давніх обрядових (лише частково для ранніх ліричних) пісень і є формами функціонального одноголосся: у гетерофонії провідний голос розгалужується на споріднені мелодичні лінії, у монофонії він єдиний і не допускає розгалужень, у бурдонній діафонії доповнюється нижнім голосом постійної висоти.
- Кантове триголосся (гомофонія) належить до гомофонно-гармонічного європейського типу: до терцієвої «стрічки» двох верхніх голосів, яка є провідною мелодичною лінією, долучено нижній голос (функціонально-гармонічний бас). Традиція виконання місцевих пісень у кантовій фактурі усталилася здебільшого на Лівобережжі (Полтавщина, Слобожанщина).
- Підголосково-поліфонічне функціональне двоголосся найхарактерніше для необрядових пісень. Сформувалося у 19–20 ст. На відміну від гетерофонного, підголосковий склад вважають поліфонією. Він утворюється поєднанням самостійних голосів (2–3), тобто є функціональним двоголоссям. Провідним у двоголоссі є нижній голос (його виконує гурт), збагачений гетерофонним розщепленням голосів. Окрасою народного поліфонічного співу є верхній сольний голос (підголосок). Нижній і верхній голоси можуть бути інтонаційно спорідненими, не досить контрастними, що проявляється зазвичай у їхньому паралельному терцієвому русі — «стрічці». Такий вид підголоскової фактури наближається до розвиненої консонантної гетерофонії. Якщо голоси самостійні, контрастні за мелодією, це відповідає сутності поліфонічного складу. Двоголосся поширене в Україні повсюдно; домінантними територіями є Середня Наддніпрянщина, Лівобережжя, Східне Поділля, Степ. У 20 ст. воно з’явилося на тих територіях, де раніше не фіксувалося. Це зумовлено впливом церковної музики, створенням народних академічних колективів тощо.
- Підголосково-поліфонічне функціональне триголосся (підголоскова поліфонія) є найпізнішою (20 ст.) і найбагатшою формою українського підголоскового співу. Поширене на Лівобережжі (окремі села на Полтавщині, Слобожанщині). Найчастіше розвиває принципи кантової фактури. Демонструє тембровий (див. Тембр) контраст (як і двоголосся): нижній голос виконує гурт (із можливими гетерофонними розщепленнями), два верхніх голоси — сольні, провідним є середній.
Значення
Народне багатоголосся — важливий елемент музичної тканини, за яким іноді можна визначити жанр і географічне походження твору.
Література
- Ященко Л. Українське народне багатоголосся. Київ : Академія наук Української РСР, 1962. 236 с.
- Матвієнко В. Про деякі особливості українського народного багатоголосся // Українське музикознавство. 1967. Вип. 2. С. 152–166.
- Єфремов, Є., Пономаренко, В. Дослідження локальної народнопісенної традиції як основа діяльності вторинного фольклорного ансамблю // Українське музикознавство. 1989. Вип. 24. С. 5–16.
- Іваницький А. Українська народна музична творчість. 2-ге вид., доопрац. Київ : Музична Україна, 1999. 222 с.
- Єфремов Є. Про традицiйну фактурну будову полiських лiричних пісень // Фольклористичні вiзii (учнi — вчителевi І. В. Мацiєвському з нагоди 60-рiччя). Тернопiль : Астон, 2001. С. 65–81.
- Смоляк О. Народне багатоголосся Тернопільщини: історія і типологія. Тернопіль : Астон, 2008. 171 с.
- Мурзина О. Минуле та сьогодення українського традиційного багатоголосся // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2009. Вип. 80: Наука про музику сьогодні: проблеми та перспективи. С. 361–377.
- Мурзина О. Народне багатоголосся // Історія української музики : у 7 т. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського, 2016. Т. 1: Від найдавніших часів до ХVІІІ століття. Кн. 1: Народна музика. С. 340–368.
- Шевчук О. Ще раз про українське народне багатоголосся (типи фактурного устрою) // Проблеми етномузикології. 2019. Вип. 14. С. 49–76.
- Федун І. Композиційні особливості західноукраїнської традиційної інструментальної ансамблевої музики. Проблеми етномузикології. 2020. Вип. 15. С. 42–53.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Пеліна Г. О., Шевчук О. Ю. Багатоголосся народне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Багатоголосся народне (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
