Балей, Вірко
Ба́лей, Ві́рко (англ. Baley, Virko; ім’я при народженні — Вірослав; 21.10.1938, м. Радехів, тепер Червоноградського району Львівської області, Україна) — композитор, диригент, піаніст, музичний діяч. Лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка (тепер Національної премії України імені Тараса Шевченка; 1996). Зарубіжний член Національної спілки композиторів України.
|
Балей, Вірко (Baley, Virko) | |
|---|---|
| Народження | 21.10.1938 |
| Місце народження | Радехів |
| Alma mater | Каліфорнійський інститут мистецтв |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Життєпис
Після закінчення Другої світової війни опинився в Німеччині, від 1949 — у США. 1962 закінчив Лос-Анджелеську консерваторію (тепер Каліфорнійський інститут мистецтв) як піаніст [клас Е. Вургіса (1912–2006)] і композитор [клас М. Г. Ругера (1902–1974)].
Викладав у Каліфорнійському інституті мистецтв, згодом — в Університеті штату Невада у м. Лас-Вегасі (класи фортепіано, теорії та історії музики, від початку 2000-х — клас композиції).
1971 заснував Щорічний фестиваль сучасної музики.
Диригент і керівник (від 1974) камерного ансамблю «Камералісти Лас-Вегаса» («Las Vegas Chamber Players»), міського симфонічного оркестру (1980–1996; усі — у м. Лас-Вегасі).
Виступав у США як піаніст і диригент. Виконував класико-романтичний репертуар, твори композиторів 20 ст., зокрема українських — В. Бібіка, В. Годзяцького, Л. Грабовського, І. Карабиця, Б. Лятошинського, В. Сильвестрова, М. Скорика.
1974 і 1976 відвідав міста Київ, Харків, Львів. Від 1988 гастролював в Україні. 1990 разом із І. Карабицем заснував фестиваль сучасної класичної музики «КиївМузикФест».
Видає у США компакт-диски, зокрема українських композиторів і виконавців. Отримував ґранти і замовлення від низки американських організацій і виконавських колективів.
Творчість
За стилістикою музика Балея тяжіє до модернізму і поміркованого авангарду (див. Авангардизм) 20 ст. (розширена тональність і модальність, вільна атональність, дисонантна гармонія, барвисте інструментальне письмо з елементами сонорики і розширеної інструментальної техніки), проте в ній наявна експресивна мелодика широкого дихання. Основа композиції — рельєфний тематизм (часто ґрунтується на українському фольклорі). У формотворенні переважає експозиційність і контрастне зіставлення яскравих звукових образів. Вільно сполучає естетично далекі прийоми письма, уникаючи поверхової еклектики. Його музиці притаманні відкрита емоційність, продуманість композиції.
Провідною для Балея є українська тема:
- симфонічні «портрети» М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського і Б. Лятошинського у Симфонії № 1;
- події голодомору 1932–1933 в опері «Червона земля. Голод» («Red Eath. Hunger»; версія з камерним оркестром 1985–2013; версія із симфонічним оркестром 1985–2022);
- мистецьке опрацювання українського фольклорного і церковного мелосу в камерних композиціях.
Створив
- для симфонічного оркестру:
Концерт для скрипки з оркестром «Quasi una fantasia» (1987); Симфонію № 1 «Священні пам’ятки» («Sacred Monuments»; 1997–1999); Симфонію № 2 «Червона земля» («Red Earth»; 2004–2007);
- для камерних ансамблів:
Партиту № 1 для трьох тромбонів і трьох фортепіано (1970–1976); сюїту «Різьблені птахи» («Sculptured Birds») для кларнета і фортепіано (1978–1984); «Ляментації» («Treny») І–ІV для двох віолончелей і сопрано (1996–1999; друга редакція 2002); «Сночасся» («Dreamtime») для семи виконавців (1993–1995);
- для голосу: «Книги пісень Емілі Дікінсон» («Emily Dickinson Songbooks») для сопрано і фортепіано (книги 1, 2; 2000–2009; книга 3; 2018);
- для фортепіано:
сім ноктюрнів (1958–2014);
- музику до фільмів: «Лебедине озеро. Зона» (1989–1990), «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001; обидва — режисер Ю. Іллєнко; Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка).
Автор низки статей про українську музику 20 ст.
Праці
- Baley V. The Kiev Avant Garde: A Retrospective in Midstream // Numus-West. 1974. № 6. С. 8–20.
- Балей В. Орфей без припони // Сучасність. 1990. № 11. С. 60–66; № 12. С. 55–68.
Література
- Кузишин О. Вірко Балей — піаніст і композитор // Сучасність. 1986. № 3 (299). С. 61–64.
- Гармель О. Dreamtime и виртуальные реальности в симфонии «Священные памятники» Вирко Балея // Час. Простір. Музика. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. 2003. Вип. 25. С. 134–142.
- Грабовський В. Вірко Балей — «український Орфей Америки» // Українська музика. 2012. Ч. 2. С. 168–170.
- Гармель О. Феномен діаспори в аспекті пам’яті культури (на прикладі творчості Вірка Балея) // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. 2018. Вип. 121. С. 7–18.
- Щетинський О. Вірко Балей: ювілейні підсумки (до 80-річчя від дня народження) // Критика. 2018. Ч. 11–12 (253–254). С. 30–35.
- Щетинський О. Вірко Балей: музичний міст між світом і Україною // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2019. № 2 (43). С. 49–66.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Щетинський О. С. Балей, Вірко // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балей, Вірко (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
