Балканістика

Балкані́стика — міждисциплінарна галузь, пов’язана з вивченням історії, культури, суспільства, мов і політики країн балканського регіону.

Історична довідка

Об’єднання вивчення різних країн і народів регіону в одну міждисциплінарну галузь зумовлено інтенсивними взаємовпливами культур населення регіону та його змішаним характером.

Балканістика як наука почала формуватися у першій половині 19 ст. (мовознавчі студії Є. Копітара і Ф. Міклошича, які присвятили низку праць взаємним впливам слов’янських і неслов’янських мов балканського регіону). У 19 ст. балканістика розвивалася переважно як сукупність напрямів мовознавства порівняльно-історичного, фольклористики й літературознавства. Менш активно розвивалися історичні й етнографічні дослідження.

Перший дослідник українського походження, який зробив внесок у розвиток балканістики, — Ю. Венелін-Гуца. 1823–1829 він підготував перше комплексне дослідження історії й культури болгар — «Стародавні й сучасні болгари в політичному, етнографічному, історичному й релігійному їхньому стосунку до росіян» (рос. «Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам»; 1829; опубліковано посмертно 1856). Праця ненаукового характеру містила бездоказові твердження (зокрема приписування гуннам слов’янського походження). Під час подорожі Болгарією, Валахією й Молдовою 1829–1830 зібрав колекцію середньовічних і ранньомодерних болгарських та волоських документів (опубліковано 1840 як окрему збірку «Влахо-болгарські, або Дако-слов’янські грамоти, зібрані й пояснені на утриманні Імператорської Російської академії Юрієм Венеліним» [рос. «Влахо-болгарские, или Дако-славянские грамоты, собранные и объясненные на иждивении Императорской Российской академии Юрием Венелиным»]) і пам’ятки болгарського фольклору.

У середині 19 ст. балканістика активно розвивалася в університетах Російської імперії, здебільшого обмежуючись дослідженням мов, історії й культури південнослов’янських народів (праці І. Срезневського, О. Бодянського та інших), поступово охоплюючи нові теми у другій половині 19 ст. (дослідження О. Пипіна, В. Ламанського, Т. Флоринського, Ю. Кулаковського та інших). Аналогічні процеси відбувалися також в університетах Австро-Угорщини, де одну з чільних ролей у розвитку балканістики відіграв К. Й. Їречек.

Поштовх розвитку балканістики дала поява власних університетів у балканських країнах — Ясського (1860) й Бухарестського (1864) університетів у Румунії, Софійського університету в Болгарії (1888), перетворення Белградського ліцею 1863 на заклад вищої освіти університетського типу (Велика школа в м. Белграді, тепер Белградський університет) тощо. Вагому роль відіграла поява власних літературно-наукових товариств (Матиця сербська [1826], Матиця хорватська [1842], Болгарське наукове товариство [1869, 1911 реорганізовано у Болгарську академію наук] і Румунське літературне товариство [1866, 1867 перейменовано на Румунське академічне товариство, з 1879 — Румунська академія]).

Процес інституціоналізації балканістики відбувався у 20 ст. 1963 у м. Бухаресті засновано Міжнародну асоціацію досліджень Південно-Східної Європи (англ. International Association of South-East European Studies, франц. Association internationale d’études du Sud-Est européen, AIESEE), яка об’єднує дослідників-балканістів із десятків країн. Конгреси асоціації відбуваються раз на 5 років (2019 відбувся 12-й конгрес AIESEE у м. Бухаресті, 13-й конгрес має відбутися 2024 у м. Скоп’є). Окремі інститути балканістики існують у складі академій наук і наукових товариств декількох країн: Інститут балканістики й фракієзнавства Болгарської академії наук (з 1964), Інститут балканських досліджень Сербської академії наук і мистецтв (з 1969), Інститут балканських досліджень у складі Товариства македонських досліджень (м. Фессалоніки, з 1953) та інші. Кафедри, центри й окремі навчальні програми з балканістики діють у низці університетів США, Великої Британії, Франції, Австрії, Польщі, Чехії й Республіки Корея.

Балканістика в Україні

В Україні діє Центр болгаристики та балканських досліджень імені Марина Дринова (у складі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, з 2006). Історики, мовознавці й літературознавці-балканісти працюють також в університетах міст Києва, Чернівців, Одеси, Черкас та Ізмаїла (Одеської області).

Література

  1. Palavestra A. Balkanology, Archaeology and Long-term History // Balcanica. 1994. Vol. 25. № 1. P. 83–98.
  2. Štěpánek V. Slavistická balkanistika — nové výzvy // Славистика. 2010. Т. 14. Ч. 1. С. 381–384.
  3. Sawicka I. Meandry bałkanologii // Slavica Wratislaviensia. 2014. № 159. P. 407–411.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Балканістика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балканістика (дата звернення: 11.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
23.08.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶