Барибал
Бариба́л (Ursus americanus) — вид ссавців родини ведмедевих ряду хижих. Назва виду ймовірно походить із мов індіанців, її використовують здебільшого в Європі для розмежування зі спорідненим видом, також чорним, ведмедем гімалайським (Ursus thibetanus).
Зміст
Морфологічна характеристика
Барибал — ведмідь середнього розміру. Висота в холці становить до 91 см, довжина голови й тулуба 150–180 см, хвоста — 12 см, вага самців 115–270 кг, самиць — 90–140 кг. Волосяний покрив, як правило, чорного, шоколадно-коричневого чи корицевого забарвлення. Морда бліда й контрастує з темним хутром. Іноді є біла пляма на грудях. Барибали на заході Північної Америки зазвичай світліші; з деяких популяцій прибережної Британської Колумбії — кремово-білі, а прибережної Аляски — блакитнувато-сірі.
Спосіб життя
Барибали можуть бути активними в будь-який час доби, але найактивніші в сутінках. Вміють добре плавати й лазити по деревах. Барибали переважно усамітнені тварини; індивідуальні ділянки самців перекриваються з ділянками кількох самиць. Однак трапляються групи ведмедиць із потомством. Багаточисельні групи барибалів із соціальною ієрархією зосереджені в районах з великою кормовою базою. Тварини всеїдні із широким спектром поживи: трав’яна рослинність, корені, бруньки, численні типи м’ясистих плодів, горіхи, комахи й хребетні тварини від риб до ссавців, включно з падаллю. Їдять і продукти пов’язані з людиною: залишки харчів на смітниках, продукцію садівництва, рослинництва й пасік. Барибали можуть мігрувати на кількасот кілометрів у пошуках багатшої кормової бази, особливо наприкінці літа й восени, перед сплячкою. На півночі ареалу всі барибали впадають у сплячку, однак у теплому кліматі на півдні це роблять тільки вагітні самиці й матері з однорічними дитинчатами. Самці й самиці на короткий час зустрічаються для спарювання. Після близько 220 днів вагітності, зазвичай під час сплячки, ведмедиця народжує 1–5 (зазвичай 2–3) голих і сліпих ведмежат вагою 200–450 гр. Вони вигодовуються молоком 6–8 місяців, в перше своє літо вчаться здобувати їжу, другу зимівлю проживають з матір’ю. У 17 місяців їхня вага сягає 7–49 кг, ведмедиця змушує молодих тварин покинути свою територію. У дикій природі барибали здебільшого живуть до 10 років, але можуть досягати 30. При цьому понад 90% потомства барибалів у віці після 18 місяців гине через людей, зокрема внаслідок відстрілу, потрапляння в капкани, зіткнення з транспортом тощо.
Поширення
Барибали поширені від північної Аляски й значної частини Канади через більшу частину США до центральних областей Мексики. Переважно вони населяють місця з відносно важкодоступним рельєфом: сухі мексиканські пустелі, чагарники, болота Луїзіани, дощові ліси Аляски й лабрадорську тундру. Більшість є мешканцями листяних і хвойних лісів.
Значення
Барибали важливі для екосистем через їхній вплив на популяції комах і плодових дерев. Вони сприяють розповсюдженню насіння рослин (див. Зоохорія), які їдять, споживають велику кількість колоніальних комах і личинок молі. Раніше барибал був об’єктом інтенсивного полювання заради трофейної цінності та різних дериватів (шкура, м’ясо, жир). Конфлікти з людьми були загрозою для барибалів із часів європейської колонізації Північної Америки. Зараз у більшості штатів США і провінцій Канади встановлено регламентоване полювання на тварин цього виду. Барибали завдають незначних збитків сільському господарству: здійснюють набіги на худобу, шкодять виробництву ягід і меду. Здебільшого барибали полохливі, на людей нападають зрідка.
Охорона
Барибал занесений до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи як «найменш загрожений». У США й Канаді чисельність популяцій цих ведмедів регулює законодавство окремих штатів і провінцій, що дозволило відновити їхню чисельність, яка продовжує зростати. У США та Канаді полювання регульоване, а в Мексиці з 1985 — заборонене. Для охорони виду створюють великі природоохоронні території з відповідним середовищем проживання, що сприяє зростанню чисельності популяцій.
Література
- Nowak R. M. Walker's Carnivores of the World. Baltimore : Johns Hopkins University Press, 2005. 313 p.
- Bowers N., Kaufman K., Bowers R. Kaufman Field Guide to Mammals of North America. New York : Houghton Mifflin Harcourt, 2007. 352 p.
- Krause J., Unger T., Noçon A. et al. Mitochondrial Genomes Reveal an Explosive Radiation of Extinct and Extant Bears near the Miocene-Pliocene Boundary // BMC Evolutionary Biology. 2008. № 8. P. 1–12. URL: https://bmcecolevol.biomedcentral.com/articles/10.1186/1471-2148-8-220
- Решетило О. Зоогеографія. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. 232 с.
- Garshelis D. L., Scheick B. K., Doan-Crider D. L. et al. American Black Bear // The IUCN Red List of Threatened Species. 2016. URL: https://www.iucnredlist.org/species/41687/114251609
- Bears of the World: Ecology, Conservation and Management / Ed. by V. Penteriani, M. Melletti. Cambridge : Cambridge University Press, 2021. 388 p.
- Dewey T., Kronk Chr. Ursus Americanus. American Black Bear // Animal Diversity Web. URL: https://animaldiversity.org/accounts/Ursus_americanus/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Харчук С. В. Барибал // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барибал (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
