Барнич, Ярослав Васильович
%D0%BB%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B7.JPG)
Ба́рнич, Яросла́в Васи́льович (30.09.1896, с. Балинці, тепер Коломийського району Івано-Франківської області, Україна — 01.06.1967, м. Клівленд, шт. Огайо, США) — композитор, диригент, скрипаль, педагог, громадський діяч.
|
Барнич, Ярослав Васильович | |
|---|---|
| Народження | 30.09.1896 |
| Місце народження | Балинці |
| Смерть | 01.06.1967 |
| Місце смерті | Клівленд |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Життєпис
.jpg)
_(2007).jpg)
Початкову музичну освіту здобув у Коломийській гімназії (1906–1914). 1914 добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців (УСС). Разом із М. Гайворонським організував смичковий квартет УСС.
Був диригентом театру «Українська Бесіда» (до 1914 — театр «Руської Бесіди») у м. Львові (1916–1919 та 1921–1924); диригент «Українського Народного театру імені Тобілевича» у м. Коломия (1919–1921).
1921 працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» В. Коссака (міста Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (м. Львів).
1924 закінчив Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка (тепер — Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка).
1925–1926 — музичний керівник і диригент Українського державного театру товариства «Просвіта» (м. Ужгород). Навчався диригуванню в м. Берліні на курсах «Стерншес Консерваторіум» професора В. Гросса (1894–1939; Німеччина).
1927–1929 працював учителем музики в жіночій Учительській семінарії «Рідна школа», організував філію Львівського вищого музичного інституту, диригував місцевим хором «Боян» (усі – м. Самбір).
1929 переїхав до м. Станіслава (тепер м. Івано-Франківськ), де працював у семінарії сестер Василіянок, приватній жіночій гімназії Українського педагогічного товариства, Державній українській чоловічій гімназії, Музичному інституті ім. М. Лисенка, Державному музичному інституті ім. С. Монюшка, Польській вищій школі ім. Ф. Шопена, диригував хором «Боян». 1932 — викладав історію музики і співу в Станіславській духовній семінарії. 1939 — музичний керівник обласного театру ім. І. Франка, диригент симфонічного оркестру в Державній філармонії. 1940 організував Гуцульський ансамбль пісні й танцю.
1941–1944 — диригент Львівського оперного театру (тепер — Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької).
1944 виїхав за кордон: спочатку до Німеччини (1944–1949), а згодом до США, де жив і працював у містах Філадельфії (1949), Лорейні, Клівленді (шт. Огайо, 1950–1967).
На початку 1950-х він створив хори «Гомін» та «Український Народний хор ООЧСУ», які згодом об’єднав й назвав Український хор ім. Т. Шевченка (м. Клівленд, США), працював художнім керівником та диригентом (1951–1966).
1952 в м. Нью-Йорку створено Український музичний інститут, в одній із філій якого (міста Клівленд і Лорейн) Барнич викладав гру на скрипці й теоретичні предмети.
Творчість
За період навчання у гімназії (1906–1914) зробив перші композиторські спроби («Під сумну годину» — думка і коломийка для фортепіано ля-мінор; «Oblitus…» — вальс до-мінор для фортепіано; «Забутий» — вальс соль-мінор для скрипки соло, другий варіант для кларнета; «Згадка-туга» — вальс ре-мінор для фортепіано).
Під час роботи в театрі «Українська бесіда» вперше здійснив постановку опери «Відьма» (1922) та оперети «Бабський бунт» (1923; автор обох — Я. Ярославенко). Із диригентом Л. Гладиловичем (1885–1967; Україна) 1923–1924 поставив оперети «Княгиня Чардашу» й «Баядерка» І. Кальмана.
У м. Ужгороді Барнич у період 1925–1926 поставив «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні, «Фауста» Ш. Гуно, «Сільську честь» П. Масканьї, «Ноктюрн» М. Лисенка, «Циганського барона» та «Лилика» Й. Штрауса, «Циганське кохання» Ф. Легара та ін.
За участі Барнича у Львівському оперному театрі упродовж 1941–1944 поставлено музично-драматичну сцену «Камінний господар» Лесі Українки, оперу «Продана наречена» Б. Сметани, «Вечорниці» П. Ніщинського, балети «Мрії старого композитора» Й. Штрауса, «Пер Ґюнт» Е. Гріга та ін.
Барнича вважають основоположником модерної української оперети, ідеї для сюжетів і музики до яких автор брав із народного життя. Його авторству належать оперети «Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936) та «Гуцулка Ксеня» (1938). Ще одним із улюблених жанрів композитора була пісня-танго: «Чи тямиш?» (1932), «Ох, соловію» (1932), «Гуцулка Ксеня» (1932–1933), «Хлопче, мій хлопче» (1932), «О гарна крале» (1932) та ін.
Створив симфонічну сюїту й мелодраму «Батурин», хорові твори («Світе тихий», «У перетику», «Село», (слова Т. Шевченка); «Львів», слова Т. Курпіта (1913–1974; Україна–США); «Поклін», слова Л. Мурович (1915–2002; Україна–Канада) і «Досвіта», слова Марійки Підгірянки та ін.
Із приходом радянської влади всі оперети Барнича були заборонені.
Визнання
8 липня 1961 — отримав звання Почесний громадянин м. Вінніпег (Канада) (за підготовку концертної програми з нагоди відкриття пам’ятника Т. Шевченку, у якій взяли участь 300 співаків і 80 музикантів).
23 квітня 1966 — під час святкування 70-річчя, отримав спеціальну почесну відзнаку творчої праці — «Золота батута», поздоровлення Папи Римського Павла VI і кардинала Йосипа Сліпого.
2011 організовано Асоціацію митців Покуття імені Ярослава Барнича (гол. П. Корж). У рідному селі Барнича й Івано-Франківську відкрито меморіальні дошки, у містах Коломиї та Івано-Франківську ім’ям композитора названо вулиці; 2017 —Джурівську школу мистецтв, 2021 — Балинцівський ліцей (Івано-Франківська область).
Додатково
Існують суперечки між прихильниками творчості Барнича та Р. Савицького про авторство пісні-танго «Гуцулка Ксеня», проте збережений рукопис вірша Р. Савицького значно відрізняється від відомого тексту. Завдяки дослідженням С. Пушика (1995) та Л. Філоненка (2019) авторство Барнича підтверджено.
Остання робота Барнича — п’єса-казка на 3 дії «Чародійна сопілка» залишилась незакінченою. Текст на прохання дружини Барнича був дописаний Л. Полтавою, а музика — Б. Сарамагою (1905–1975; Україна–США) та В. Овчаренком (1889–1974; Україна–США).
Оперети «Шаріка» і «Гуцулка Ксеня» поставили режисери Ф.Стригун (Львів), Р.Держипільський (Івано-Франківськ), О.Драган (Хмельницький).
Про Ярослава Барнича створено фільми В.Нагірним і В. Качуром.
2019 О.Дем’яненко і Д.Томашпольський на основі оперети «Гуцулка Ксеня» випустили повнометражний фільм-мюзікл, який завоював Гран-прі у Японії (2019).
Література
- Гайський О. Ярослав Барнич: Життя та творчий шлях // Вісті. 1966. № 3.
- Філоненко Л. Ярослав Барнич — митець, педагог, громадянин: до 100-річчя від дня народження // Мистецтво та освіта. 1996. № 2. С. 42–46.
- Філоненко Л. Ярослав Барнич: Наук.-популяр. нарис про життя та творчість. Дрогобич : Відродження, 1999. 152 с.
- Філоненко Л. Про композитора Ярослава Барнича та його пісню «Гуцулка Ксеня» // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія. 2008. Вип. 4–5. С. 339–344; Вип. 6. С. 387–392.
- Філоненко Л. Музично-просвітницька діяльність Ярослава Барнича в Ужгороді // Професійна музична культура Закарпаття: етапи становлення. Ужгород : Карпати, 2016. С. 66–75.
- Турчак Л. І. Творчість Ярослава Барнича: внесок у музичну культуру // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Мистецтвознавство. 2019. Вип. 41. С. 142–147.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Філоненко Л. П. Барнич, Ярослав Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барнич, Ярослав Васильович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.09.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
