Бароко (музика)
Баро́ко (італ. bаròссо, франц. baroque, букв. — вибагливий, химерний, від португ. barroco — перлина неправильної форми) — напрям у мистецтві та літературі кінця 16–18 ст., якому властиві підкреслена врочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.
Зміст
Історична довідка
Бароко як напрям європейської професійної музики склалося наприкінці 16 — у середині 18 ст. Це було внутрішньо суперечливе явище, що виявилося, з одного боку, у потягу до монументальності, масштабності, драматизму звучання, яскравих контрастних зіставлень, з іншого — в посиленні (порівняно з музикою епохи Відродження) індивідуалізованого начала, у більшій емоційній відвертості висловлення, граціозності, примхливій візерунчатості музичної мови, а подекуди — у зверненні до прийомів звукозображальності, звуконаслідування. Це зумовило виникнення нових жанрів та форм, зокрема й великих — опера, ораторія, кантата.
Автентичні визначення стилю європейської музики 17 — першої половини 18 ст. були численними й різнорідними через неусталеність критеріїв класифікацій. Простим способом фіксації нових ідей і явищ було їхнє виділення, відмежування від старих; наслідком стало поєднання понять: музика давня і сучасна, стиль старий і новий. Наприклад, композитор і теоретик музики В. Галілеі (1520–1591; тепер Італія) назвав свій трактат «Діалог про стару і нову музику» (1581), збірка пісень монодичного складу з басо континуо Дж. Каччині була видана під назвою «Нова музика» (1601) тощо. Діячі мистецького об’єднання «Флорентійська камерата» Дж. Каччині та Я. Пері (1561–1633; тепер Італія), зусилля яких привели до появи опери, протиставляли старому контрапункту новий речитативний стиль. У «Восьмій книзі мадригалів» (1638) К. Монтеверді писав про три стилі музики: помірний, м’який і схвильований (зазначивши, що останній був його винаходом). Композитор Г. Шютц (1585–1672) у передмові до «Духовної хорової музики» (1648) схарактеризував новий стиль, який народився в Італії, як «концертуючий стиль з басо континуо». Композитор і теоретик М. Скакі (1600–1662; тепер Італія) у Листі до пана К. Вернера» (1648) запропонував поділ сучасної йому музики на три стилі: церковний, камерний та театральний, або сценічний. Погляди М. Скакі мали тривалий вплив на теорію музичного стилю. Розгалужену класифікацію запропонував вчений А. Кірхер (1602, Німеччина — 1680; тепер Італія), який розрізняв стилі: церковний, канонічний, мотетний, фантазійний, мадригальний, мелізматичний, хореїчний, театральний, симфонічний, драматичний або речитативний тощо. Характерною рисою барокової музики було поєднання різних стилів в одному творі.
Уперше про бароко в музиці написав 1878 композитор і музикознавець А. В. Амброс (1816; тепер Чехія — 1876; тепер Австрія). На той час у європейському мистецтвознавстві термін «бароко» мав усталений негативний зміст (характеризував химерність, дивацтва і занепад). У 20 ст. поняття «бароко» поступово втратило негативні конотації та закріпилося як назва художнього стилю.
Характеристика
Стилю музики бароко властиві величність, пишність, декоративність, драматизм, заглиблення у внутрішній світ людських почуттів, синтез мистецтв (у жанрах опери, ораторії, кантати) й водночас прагнення до відділення музики від слова (розвиток музики інструментальної).
Новації в музичній мові, які раніше мали статус помилок, варварства і невігластва (зокрема, порушення правил вживання консонансів і дисонансів), у творах бароко стали виразним елементом композиторської техніки і стилю, а гармонічні дивацтва і екстравагантність — елементом барокової естетики.
Експерименти з хроматикою, темпераціями та дисонансами знайшли послідовне втілення в творчості композиторів доби бароко. Іноді вони заявлені в назві творів: хроматичний, добре темперований, екстравагантний, з жорсткостями тощо. Наприклад: «Токата жорсткостей і затримань» (1627) Дж. Фрескобальді; збірка скрипкових концертів «Екстравагантність» (опубл. 1716) А. Вівальді; «Хроматична фантазія і фуга» (1720) та «Добре темперований клавір» (перший том – 1722, другий том – 1744) Й. С. Баха тощо.
Про нові гармонічні прийоми і правила композитори писали в трактатах і передмовах до своїх творів: В. Галілеі «Бесіда про використання дисонансів» (1591), Л. Гроссо да Віадана (1560–1627; тепер Італія) «Церковні концерти» (1602), Ж.-А. д’Англєбер (1629–1691; Франція) «П’єси для клавесина» (1689), А. Солєр (1729–1783; Іспанія) «Ключ до модуляції» (1762) тощо.
Бароко в європейській музиці представлене самобутніми національними варіантами: італійське, німецьке, французьке, англійське, іспанське, польське, чеське, українське тощо.
Бароко у музичній культурі України
У музичній культурі України бароко формувалося наприкінці 16 ст. у процесі активізації її інтернаціональних зв’язків і утвердження у професійній музиці багатоголосого співу. Особливості українського музичного бароко — яскраві контрасти, поділ творів на дві образно-тематичні сфери: урочисто-панегіричну і лірико-драматичну, тісний зв’язок з музично-побутовими жанрами. Властиве бароко розмежування на великі й малі форми виявилося в українській музиці в таких її національних специфічних жанрах, як партесний концерт, партесний мотет, кант, псальма. Партесний концерт і мотет призначалися для церковного виконання. Канти і псальми, які відрізнялися розмаїтістю жанрових різновидів (ліричні, моралізаторські, жартівливі, духовні, військові та ін.) широко використовували в побуті. Церковні партесні концерти і мотети співали однорідним складом (чоловіки і хлопчики) без інструментального супроводу. При виконанні кантів і псальм до різних за складом вокальних ансамблів долучали інструменти: скрипки, кобзи, цимбали, сопілки, ліри тощо.
Бароко в українській музиці стало сполучною ланкою між мистецтвом церковного одноголосого співу та класицизмом. Представники музичного бароко в Україні — М. Дилецький, С. Пекалицький (нар. бл. 1630 — дата і місце смерті невідомі), Димитрій Туптало (святитель Димитрій Ростовський, 1651 — 1709), І. Домарацький (18 ст., дати та місце народження і смерті невідомі), Г. Левицький (перша половина 18 ст.), Єпіфаній (Славинецький), Тимофій (Щербацький) та ін.
Серед провідних інтерпретаторів творів українського бароко — Муніципальний академічний камерний хор «Київ», вокальний ансамбль «A cappella Leopolis» Львівської національної філармонії та ін.
Література
- Ambros W. A. Geschichte der Musik : in 5 bd. Leipzig : F.E.C. Leuckart, 1878. Bd. 4. 490 p.
- Schütz H. Sämmtliche Werke : in 18 bd. Leipzig : Breitkopf & Härtel, 1889. Bd. 8. 208 p.
- Bukofzer M. Music in the Baroque Era from Monteverdi to Bach. New York : W. W. Norton & Company, 1947. 489 p.
- Герасимова-Персидська Н. О. Хоровий концерт на Україні в XVII–XVIIІ ст. Київ : Музична Україна, 1978. 182 с.
- Palisca Cl. V. Baroque // The New Grove Dictionary of Music and Musicians : in 29 vol. 2nd ed. London : Macmillan, 2001. Vol. 2. 937 p.
- Харнонкурт Н. Музика як мова звуків. Шлях до нового розуміння музики / Пер. з нім. Г. Курков. Суми : Собор, 2002. 184 с.
- Цалай-Якименко О. С. Київська школа музики XVII століття. Київ; Львів; Полтава : Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові, 2002. 512 с.
- Медведик Ю. Є. Українська духовна пісня XVII–XVIII століть. Львів : Український католицький університет, 2006. 324 с.
- Зосім О. Л. Західноєвропейська духовна пісня на східнослов’янських землях у XVII–XIХ століттях. Київ : Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2009. 204 с.
- Шуміліна О. А. Стильова динаміка української духовної музики XVII–XVIII століть (за матеріалами рукописних колекцій). Донецьк : Браво, 2012. 299 с.
- The Oxford Handbook of the Baroque / Ed. by J. D. Lyons. Oxford : Oxford University Press, 2019. 888 p.
- Ігнатенко Є. В. Партесні концерти 1730–40-х років з київської колекції: нові надбання // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2022. Вип. 134. С. 51–68.
- Ignatenko Ye. Ukrainian and Belarusian Church Music of the 17th Century: Meeting of the East with the West // IMS-RASMB. Series Musicologica Balcanica. 2023. № 4. P. 92–108.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ігнатенко Є. В. Бароко (музика) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бароко (музика) (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
