Барченко, Дмитро Максимович
Ба́рченко, Дмитро́ Макси́мович (11.02.1890, м. Ковель, тепер Волинської області, Україна — 10.05.1944, м. Сіньцзин, Маньчжурія, тепер Китайська Народна Республіка) — лікар, громадський діяч, журналіст, перекладач, політичний емігрант, один із провідних діячів українського громадського життя у Маньчжурії. Виступав за незалежність України.
|
Барченко, Дмитро Максимович | |
|---|---|
| Народження | 11.02.1890 |
| Місце народження | Ковель |
| Смерть | 10.05.1944 |
| Місце смерті | Сіньцзин |
| Напрями діяльності | медицина, громадське і політичне просвітництво, журналістика |
Життєпис
Закінчив Військово-медичну академію у м. Санкт-Петербурзі (1910–1915; спеціалізація — внутрішні хвороби та гінекологія). 1915–1917 — лікар для доручень при Штабі армії Північного флоту (м. Псков, Росія).
Після демобілізації від листопада 1917 до 1919 жив у м. Києві. Учасник визвольних змагань (1918–1920): з січня 1919 — ординатор міської лікарні у м. Могильові (тепер Білорусь); з грудня того ж року — військовий лікар Армії Української Народної Республіки, бригадний лікар 6-ї Української дивізії.
Після поразки національної революції внаслідок воєнних невдач у боротьбі з більшовицькою (див. Більшовики) Росією в грудні 1920 повернувся до м. Ковеля і став емігрантом (див. Еміграція) на українській етнічній території (за умовами Ризького мирного договору 1921 частина Волині опинилася у складі Другої Речі Посполитої).
До 1926 поєднував приватну лікарську практику з активною громадсько-просвітницькою діяльністю. На адміністративних посадах (віце-президент м. Ковеля, 1929 — бурмістр містечка Олики, тепер смт Луцького району Волинської області) сприяв розбудові громадського і культурного (зокрема театрального життя) українського населення регіону. Разом із міським головою м. Ковеля М. М. Пироговим [(1875; тепер Україна — 1961; тепер Австралія), теж лікар за фахом, онук М. Пирогова] очолював медичне відділення шкільно-лекційної секції Ковельської повітової філії товариства «Просвіта» (14.06.1920, з 1926 — «Просвіта імені Лесі Українки»). Брав активну участь у кооперативному русі (див. Кооперація), зокрема у становленні споживчої кооперації у Волинському воєводстві: став одним з організаторів, керівником (від грудня 1923) «Народного кооперативу». 19.02.1925 обраний заступником голови правління Українського громадського комітету допомоги емігрантам із центром у м. Рівному (тепер Україна).
Від 1926 — приватний лікар у м. Варшаві (Польща), одночасно до 1929 — старший лікар міської лікарняної каси. 1930 з м. Варшави через м. Шанхай емігрував до м. Харбіна, де до 1934 займався приватною лікарською практикою, працював фельдшером, згодом — лікарем інфекційного відділення міської лікарні, також завідував лікарсько-косметичними курсами.
1934–1935 жив на станції Пограничній. Продовжував приватну лікарську практику та викладав на курсах сестер милосердя (інфекційні хвороби, екстрена допомога) у м. Харбіні. В січні 1938 у столиці Маньчжурії м. Сіньцзині відкрив власну лікарню (користувалася популярністю серед японського населення).
Діяч українського політичного і культурного життя в Маньчжурії. Один із організаторів Українського політичного центру у м. Харбіні, орієнтованого на уряд УНР в екзилі [т. з. «чвірка»: Барченко, П. Марчишин, Іван Світ (1897; тепер Україна — 1989; США), П. Яхно (1898 — після 1954; тепер РФ)]. Співзасновник і перший голова Союзу українських емігрантів у Маньчжурії (1933–1935).
Перший голова тимчасової адміністрації (1933–1934) та голова Управи / Правління Українського Національного Дому в м. Харбіні (1935). Секретар товариства «Просвіта» у Харбіні (1934).
Заступник керівника Української Національної Колонії у Маньчжурії та перший голова її Ради (1935–1936). Співпрацював як редактор в українських газетах «Маньчжурський вісник» (м. Харбін, 1932–1937; видання заборонено японською владою) та «Український голос на Далекому Сході» (м. Шанхай, 1941–1944).
Редактор сторінки «Украинская жизнь» в японському російськомовному тижневику «Харбинское время» (1933–1938). Член Товариства українських орієнтологів при Українській Національній Колонії (1936–1938). Один із перших українських синологів (див. Синологія), знавець китайської мови та культури. Перекладав українською мовою китайську поезію.
Твори
- Китайська поезія // Далекий Схід. Харбін : Рада Української Національної Кольонії у Маньчжоу-Ді-Го, 1936. 84 с.
Література
- Енциклопедія українознавства: Словникова частина : в 11 т. / Гол. ред. В. Кубійович. Париж; Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. Т. 1. 400 с.
- Світ І. Втікачі-українці в Манджурії // Альманах Українського Народного союзу. 1980. Джерсі-Сіті; Нью-Йорк : Свобода, 1980. С. 198–207.
- Енциклопедія української діяспори : в 7 т. / Гол. ред. В. Маркусь. Нью-Йорк; Чикаго; Мельборн; Київ : ІНТЕЛ, 1995. Т. 4. С. 41.
- Давидюк Р. П. Українська політична еміграція і розвиток кооперації у Волинському воєводстві // Гілея. 2016. Вип. 111. № 8. С. 53–57.
- Трофімук-Кирилова Т. Культурно-освітня діяльність Ковельської повітової «Просвіти» імені Лесі Українки у другій половині 1920-х рр. (за діловодною документацією із Державного архіву Волинської області) // Краєзнавство. 2019. № 4. С. 34–42.
- Лах Р. Огляд української преси в Китаї 1932–1944 років // Вісник Наукового товариства імені Шевченка. 2022. Ч. 67. С. 93–96.
Автор
Покликання на цю статтю: Булах С. М. Барченко, Дмитро Максимович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барченко, Дмитро Максимович (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
