Бар Дайсан
Бар Дайса́н [Бардайсан, Бардесан, Вардесан; сир. ܕܝܨܢ ܒܪ, Bar-Daiṣān (Bardaiṣān) — букв. Син Дайсана (річки, на якій було розташоване м. Едеса); лат. Bardesanes; 22.07.154, м. Едеса, тепер м. Шанлиурфа, Туреччина — бл. 222, ймовірно м. Ані, тепер не існує, Туреччина] — філософ, богослов, поет, творець сирійської літературної мови.
|
Бар Дайсан (Bar-Daiṣān) | |
|---|---|
| Народження | 22.07.154 |
| Місце народження | Едеса |
| Смерть | бл. 222 |
| Місце смерті | Ані |
| Напрями діяльності | філософія, богослов'я, поезія |
Життєпис
Походив зі знатної парфянської родини. Батьки перебралися в м. Едесу з Персії, дотримувалися язичництва. Через політичні заворушення родина тимчасово переїхала до м. Єраполіса (тепер м. Манбідж, пров. Алеппо, Сирія). Ймовірно, там зазнав сильного впливу ідей вавилонської астрології та міфології; за деякими свідченнями, був священнослужителем у храмі богині-матері Атаргатис. Бл. 180 навернутий у християнство єпископом Едеси Гістаспесом.
За іншими згадками, навчався і товаришував з принцом, майбутнім королем Абгаром VIII Великим (правив у 202–212), який також прийняв християнство; згодом перебував при дворі його спадкоємця — Абгара ІХ бар Ману (правив у 212–216). За припущеннями, після захоплення римлянами м. Едеси та усунення від влади Абгара ІХ рушив до вірменської фортеці Ані, де проповідував і провів останні роки життя.
Погляди і праці
Точна реконструкція вчення Бар Дайсана за кількома відомими фрагментами і згадками неможлива. Перехрещення впливів гностичної, зороастрійської традицій, східно-християнських течій та світоглядна еволюція упродовж життя суперечливо позначилися на його поглядах. Різні джерела відносять діяча як до гностиків (валентиніан), носіїв дуалістичної філософії, попередників маніхейства, так і до представників східно-християнської гетеродоксії.
Ймовірно, поділяв уявлення про еманацію Бога, про світ як суміш добра і зла, світла й темряви, свободу людської волі для здійснення спасіння, про кінець відведеного періоду буття земного світу та його остаточне очищення від зла; заперечував воскресіння тіла, хоча визнавав за Христовим тілом дар нетлінності.
Був автором численних прозових і поетичних творів, які набули поширення й широкого вжитку серед східних церковних письменників (попри критику з боку ортодоксальних християн). Більша частина його доробку втрачена. Відомо, що Бар Дайсан написав низку полемічних діалогів (за взірцем діалогів Платона), зокрема проти Маркіона і Валентина, «Книгу псалмів», що налічувала 150 поезій (за прикладом Давидових псалмів), працю про Індію; йому приписують також укладання історії вірменських царів, здійснене у період вигнання. Найбільшу славу зажили його церковні гімни, які зберігали популярність кілька століть. Їх використовував, зокрема, Єфрем Сирин. Серед поезій, які збереглися, Бар Дайсану з певністю приписують тільки «Гімн душі» («Гімн перлини»), включений в апокрифічні «Діяння Томи», атрибуція інших є сумнівною.
До наших часів дійшла одна з найважливіших пам’яток ранньосирійської літератури — «Книга законів країн», написана, ймовірно, учнем Бар Дайсана Пилипом. Головною постаттю тут є саме Бар Дайсан, з викладу промов якого висновують про його вчення (твір було перекладено грецькою й латиною, цитати з нього наводить Євсевій Кесарійський).
Визнання
Бар Дайсанові відводять важливу роль у поширенні християнства в сирійськомовному регіоні Близького Сходу.
Він першим почав писати сирійською філософські й богословські праці, а тому визнаний творцем сирійської літературної мови.
Став засновником школи бардайсанітів, яка ще кілька століть зберігала свій вплив у м. Едесі та на півдні Месопотамії. Погляди Бар Дайсана та його наступників вплинули на формування маніхейства, можливо й на окремі течії шиїтського ісламу.
Джерела
- А н г л . п е р е к л. — The Book of the Laws of Countries: Dialogue on Fate of Bardaisan of Edessa / Ed., trans. from syriac by H. J. W. Drijvers. Piscataway : Gorgias Press, 2007. 67 р.
- Л а т . п е р е к л. — Liber legum regionum / Еd. by F. Nau // Patrologia Syriaca : in 50 vol. Paris : Firmin-Didot, 1907. Vol. 2. P. 490–657.
Література
- Nau F. Une biographie inédite de Bardesane l'astrologue. Tirée de l'histoire de Michel le Grande, Patriarche d'Antioche, 1126–1199. Paris : Fontemoing, 1897. 20 p.
- Schaeder H. H. Bardesanes von Edessa in der Überlieferung der griechischen und der syrischen Kirche // Zeitschrift für Kirchengeschichte. 1932. Bd. 51. P. 21–74.
- Winter F. Bardesanes von Edessa über Indien. Thaur : Druck- und Verlagshaus Thaur, 1999. 173 p.
- Griffith S. H. Christianity in Edessa and the Syriac-Speaking World: Mani, Bar Daysan, and Ephraem, the Struggle for Allegiance on the Aramean Frontier // Journal of the Canadian Society for Syriac Studies. 2002. Vol. 2. Р. 5–20.
- Drijvers H. J. W. Bardaisan of Edessa. Piscataway : Gorgias Press, 2014. 324 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бар Дайсан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бар Дайсан (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
