Батяри
Батя́ри (від угор. betyár — негідник, розбишака, опришок) — альтернативний стиль життя і люмпенсько-гедоністична субкультура галицьких міст другої половини 19 — першої половини 20 ст.
Історична довідка
Виникла у м. Львові — найбільшому полікультурному місті австрійської Галичини та одному з головних центрів криміналу в імперії. Назва «батяри» замінила інші: «андруси» («яндруси»), «антки», «босани», «бухачі» щодо напівкримінальних маргіналів, які творили свої таємні братства зі стилем поведінки, арго та обрядовістю. Частину арго батяри успадкували від лірників з галицького Поділля (центр — м. Бучач).
Субкультура стала популярною з початку 1910-х, коли тип батяра потрапив у гумористичну пресу, польську художню літературу, театри-вар’єте, видавали збірники «батярських» пісень.
Характеристика
Нелітературні батяри були інтернаціональним люмпенським середовищем. Послуговувалися арго, на основі української мови, польської мови та їдишу з вкрапленнями з інших мов (ромської, угорської мови). Мали свій стиль одягу, кодекс поведінки, який визначався зневагою до загальноприйнятих норм, розгульністю, розіграшами щодо інших груп населення тощо. У міжвоєнний час батярство остаточно поширилося в інших містах: Станиславів, Перемишль, Борислав, Дрогобич, Коломия («йванки»), Тернопіль («махабунди»).
Напередодні Першої світової війни відбулися спроби залучення батярів до Українських січових стрільців. Організатор товариства Січові стрільці-II Р. Дашкевич втягнув до нього й батярів. Деякі з них потім проявили себе як герої (наприклад, стрілець Цястечко, який 1916 загинув на г. Лисоні). Переламним моментом для націоналізації батярів та їхнього розділення на польську та українську течії (при подальшому існуванні й інтернаціональної) стали події боїв за м. Львів у листопаді 1918 і Польсько-українська війна 1918–1919. Більшість батярів зайняли в подіях цієї війни нейтральну позицію, намагаючись при тому поживитися в умовах загального безладдя, чинили грабунки та спекуляції. Після цих подій батярство поділилося на польську і українську частини.
У 1930-х гумористичний образ батярів у попкультурі розширився до радіо і кінематографу (дует Щепцьо і Тонько).
У міжвоєнний час батярську стилістику свідомо використовували окремі українські націоналісти-підпільники з Української військової організації та Організації українських націоналістів (М. Лебедь, З. Книш, М. Ясінський, В. Байтала). Разом з українськими студентами та націоналістами 1938–1939 батяри протистояли польським погромникам у м. Львові після проголошення автономії Карпатської України. Батяр став і героєм української літератури (Б. Нижанківський, І. Керницький) та театру (З. Тарнавський). Під час Другої світової війни частина батярів зголосилася добровольцями в Дивізію «Галичина».
Після війни батярство поступово занепало, не витримавши конкуренції з іншими проявами хуліганства і з повоєнними субкультурами, частково на них вплинувши (студентство). У повоєнній польській еміграції та в Україні кінця 20 ст. відбулося «відродження» батярського стилю (необатярство). Його пропагують співаки В. Морозов, А. Панчишин (1959–2015; Україна), письменник Ю. Винничук та інші.
Додатково
Під час польсько-української війни 1918–1919 батяри разом із молодими робітниками, ремісниками і пластунами (див. Пласт) були провідниками для українських частин по Львову, переносили харчі й амуніцію в дільниці міста, зайняті поляками.
На початку 1930-х створено міф про батярів, які нібито здобули Львів для поляків у листопаді 1918, але він не прижився.
Література
- Jakubowska U. Mit lwowskiego batiara. Warszawa : Instytut Badaс Literackich, 1998. 353 p.
- Голик Р. Між різними етнічними світами?: Міський фольклор Львова, арго та міф батяра у 20–30-х рр. ХХ ст. // Народознавчі зошити. 2015. № 4 (124). С. 767–776.
- Окаринський В. Яндрус, антек, махабунда та инші. Українська і локальні рецепції субкультури «батярів» на тлі конструювання модерного міту батярів і старої марґінальности (друга половина ХІХ ст. — 1939 р.) // Україна–Європа–Світ. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2016. Вип. 18. С. 215–237.
- Окаринський В. «Батяр» від А до Я (антек – махабунда – яндрус). «Предки» та льокальні різновиди субкультури (до 1939) // Україна Модерна. 2017. URL: http://uamoderna.com/md/okarynsky-batyary.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Окаринський В. М. Батяри // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Батяри (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
