Белич, Александр
Бе́лич, Алекса́ндр (серб. Белић, Александар; 15. 08. 1876, м. Белград, Сербія — 26. 02. 1960, там само) — мовознавець, славіст, дійсний член Сербської королівської академії (з 1908, тепер — Сербська академія наук і мистецтв), дійсний член НТШ (з 1924).
|
Белич, Александр (Белић, Александар) | |
|---|---|
| Народження | 15.08.1876 |
| Місце народження | Белград |
| Смерть | 26.02.1960 |
| Місце смерті | Белград |
| Alma mater | Белградський університет |
| Місце діяльності | Сербія |
| Напрями діяльності | наукова діяльність, видавнича справа |
| Традиція/школа | Молодограматизм |
Зміст
Життєпис
Навчався у Першій державній гімназії м. Белграда. 1894 вступив на історично-філологічний відділ Белградського університету. 1895–1899 навчався в містах Одесі, Москві та Лейпцигу. З 1899 працював у Белградському університеті (доцент, згодом ад’юнкт-професор). З 1906 — професор кафедри сербсько-хорватської мови, слов’янської філології та лінгвістики. 1900 стажувався в Лейпцизькому університеті, де захистив докторську дисертацію про демінутивні та ампліфікативні суфікси у слов’янських мовах (видана нім мовою).
Учень П. Фортунатова, Ф. К. Бругманна, А. Лескіна.
З 1905 тісно пов’язаний із Сербською королівською академією: член-кореспондент, із 1908 — дійсний член Сербської королівської академії (з 1947 — Сербська академія наук); 1913–1924 — секретар відділу філософських наук.
1933–1934 — ректор Белградського університету.
З 1937 до 1960 (із перервою в часи окупації Сербії за Другої світової війни) був президентом Сербської АН.
Діяльність
Засновник і довголітній редактор наукового видання «Cербський діалектологічний збірник» («Српски дијалектолошки зборник»; з 1905).
1913 заснував і редагував журнал «Південнослов’янський філолог» («Jyжнословенски филолог»), редагував часопис «Наша мова» («Наш језик»). Ініціатор видання і головний редактор перших томів «Словника сербсько-хорватської літературної та народної мови» («Речника српско-хрватског књижевног и народног језика»), академічного словника літературної сербсько-хорватської мови. Засновник белградської лінгвістичної школи, представник «молодограматистів» (Молодограматизм).
Основні наукові зацікавлення — походження праслов’янської дієслівної системи, діалектологія й окремі питання морфології, експресивний словотвір імен та акцентологія у слов’янських мовах, розвиток давньоруської мови, порівняльна граматика слов’янських мов, історія сучасної сербсько-хорватської мови.
Автор праць «Діалекти Східної і Південної Сербії» («Дијалекти Источне и Jужне Србије»; 1905), «Діалектологічна карта сербської мови» («Диалектологическая карта сербского языка»; 1905), «Про сербські і хорватські діалекти» («О српским или хрватским диjалектима»; 1909), «Про сучасний стан сербсько-хорватської діалектології» («Zum heutigen Stand der serbo-kroatischen Dialektologie»; 1910), «Про вживання часу в сербсько-хорватській мові» («О употреби времена у српскохрватском jезику»; 1926－1927), «Боротьба за нашу літературну і народну мову» («Борба за наш книжевни и народни jезик»; 1948). Автор граматики і порівняльного мовознавства слов’янських мов «Про природу та розвиток мови: лінгвістичні студії» («О језичкој природи и језичком развитку: лингвистичка испитивања»; 1941, т. 1; 1959, т. 2); першої капітальної праці з історії сербсько-хорватської мови («Историја српскохрватског језика»; 1949, т. 1–3) тощо. Автор правопису сербської мови (1-е вид. 1923, пізніше —1952). Повне видання творів автора у 14-ти томах опубліковано 1998－2000 у м. Белграді.
Зв’язок з Україною
З 1924 — дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка. У фонді НТШ у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові зберігається автобіографія та облікова картка вченого.
Праці лінгвіста використовував Я. Рудницький та інші українські мовознавці.
Визнання
Член-кореспондент (1910) Санкт-Петербурзької академії наук (тепер — Російська академія наук), дійсний член Югославської (існувала до 1990), Словацької, Чеської, Польської та Болгарської АН, а також Баварської академії наук (Німеччина) та Данської Королівської академії наук і літератури, почесний професор Московського (1947), Празького, Ґлазґівського (Велика Британія) та інших університетів.
Праці
- Dijalekti istočne i južne Srbije. Beograd : Državna štamparija kraljevine Srbije, 1905. 715 p.
- Akcentske studije. Beogradu : Srpska kraljevska akademija, 1914. 209 p.
- O jezičkoj prirodi i jezičkom razvitku : u 2 t. Beograd : Srpska kraljevska akademija, 1941–1958.
- Savremeni srpskohrvatski književni jezik : u 2 t. Beograd : Naučna knjiga, 1948–1949.
- Izabrana dela Aleksandra Belića : u 14 t. Beograd : Zavod za udžbenike i nastavna sredstva, 1998.
Література
- Юрій Ковалів // Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія. 2015. URL: https://encyclopedia.com.ua/entry-231
- Александар Белић, српски лингвиста века : у 3 књ. Београд : Универзитет у Београду, 2016–2018.
- Михајловић М. Aлександар Белић – 110 година од појаве Српског дијалектолошког зборника // Зборник радова Филозофски факултет. 2018. № 1. С. 365–370.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Белич, Александр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Белич, Александр (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
