Бергсон, Анрі
.jpg)
Бергсо́н, Анрі́ Луї́ (фр. Bergson, Henri Louis; 18.10.1859, м. Париж, Франція — 04.01.1941, там само) — філософ, член Академії моральних і політичних наук (з 1901), член Французької академії (з 1914), почесний доктор Оксфордського університету (з 1911), лауреат Нобелівської премії з літератури (1927).
|
Бергсон, Анрі (Bergson, Henri Louis) | |
|---|---|
| Народження | 18.10.1859 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 04.01.1941 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | філософія, література |
| Традиція/школа | інтуїтивізм, філософія життя |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Лауреат Нобелівської премії - література | 1927 |
Життєпис
Народився у сім’ї музиканта. Закінчив 1878 ліцей Кондорсе, 1881 — Вищу нормальну школу (обидва заклади — у м. Парижі), отримав ступінь агреже філософії. Відтоді викладав літературу в ліцеї та Вищій школі для дівчат у м. Анже.
З 1883 викладав у ліцеї, а з 1884 — в Університеті м. Клермон-Феррана. За працю «Есе про безпосередні дані свідомості» (1889) здобув ступінь доктора філософії. З 1891 викладав у ліцеї Генріха ІV (м. Париж), з 1898 — у Вищій нормальній школі.
1900–1904 очолював кафедру грецької та латинської філософії, 1904–1921 — сучасної філософії Колеж де Франс.
Читав лекції в університетах Нью-Йорка (1913) і Единбурга (1914). Їздив за дорученням міністра закордонних справ з місією до США (січень 1917, червень 1918).
Брав участь у роботі Ліги Націй, був головою Комісії з інтелектуального співробітництва (з 1922), попередниці ЮНЕСКО.
Творчість
Автор філософських праць «Матерія і пам’ять» (1896), «Сміх» (1900), «Вступ до метафізики» (1903), «Творча еволюція» (1907), збірки есе і лекцій «Духовна енергія» (1919) та ін.
Був представником інтуїтивізму та філософії життя. Першоосновою існуючого вважав нематеріальну «чисту тривалість», а матерію, час і рух — лише формами її прояву. Полемізував з раціоналізмом, механістичним матеріалізмом, обстоював значення безпосереднього особистісного досвіду, внутрішнього відчуття в осягненні дійсності. У праці «Вступ до метафізики» писав, що філософія осягає суть речей за допомогою інтуїції.
У роботі «Матерія і пам’ять» подав гносеологічну концепцію, описував процес пізнання як складну взаємодію сприйняття та пам’яті.
В книзі «Два джерела моралі та релігії» (1932) виклав етико-релігійні погляди, своє бачення ґенези, форм і функцій моралі та релігії, уявлення про «динамічну мораль» як умову розкриття творчого потенціалу особистості й соціального поступу.
Розвинув власну концепцію еволюції як творчого «плину життя», первинним імпульсом якого є «життєве поривання» (фр. élan vital), здатне долати спротив матерії. За Бергсоном, творчість — космічний об’єктивний процес, через людину проходить шлях «життєвого поривання». Здатність до творчості пов’язана з природною інтуїцією, яка дається лише обраним. Тим розвинув елітарну концепцію творчості.
У праці «Сміх» він досліджував природу смішного, писав про комедію, що сприяє прогресу особистості й суспільства.
Бергсон вважав, що матеріал для праці філософа — це аналіз і мова. «Письменник намагатиметься здійснити нездійсненне, — писав Бергсон, — треба силою підкорити собі слова, — оволодіти деталями». Порівнював філософський аналіз із створенням каламбурів, широко застосовував метафори.
Твори Бергсона захоплювали читачів ясністю викладу та красою стилю, деякі сторінки його творів сягають рівня філософської поезії у прозі. Багато письменників (М. Пруст, П. Валері, А. Моруа, Ш. Пегі та ін.) надихалися творами мислителя, знаходили в них інтелектуальну підтримку. Вплив філософії Бергсона був настільки значний, що дослідники твердять про «літературний бергсонізм» першої половини 20 ст. Бергсонівські уявлення про час і свідомість фігурують у романах М. Пруста і В. Вулф, у романі Т. Манна «Чарівна гора»; його «інтуїція» втілилася у принцип «потоку свідомості», незалежності особистого, «внутрішнього» часу від законів об’єктивної дійсності (у творах М. Пруста, Дж. Джойса та ін.). Символісти шукали в естетиці Бергсона обґрунтування містичних таємниць поезії, бергсонівський інтуїтивізм вплинув на екзистенціалістський роман (Н. Саррот та ін.). Вплив філософських ідей Бергсона простежують у працях П. Теяра де Шардена, Е. Леруа, А. Тойнбі, Дж. Міда та ін. мислителів.
Твори Бергсона перекладені багатьма мовами. Українською мовою окремі твори Бергсона переклали Є. Яворовський, Є. Єременко, К. Сігов.
Нагороди і визнання
Лауреат Нобелівської премії з літератури (1927), яку отримав за «яскраві та життєствердні ідеї, а також за виняткову майстерність, з якою ці ідеї були втілені».
Нагороджений Великим хрестом Ордена Почесного легіону (1930).
Твори
- L’Evolution creatrice. Paris : PUF, 2007. 696 p.
- Essais sur les données immédiates de la conscience. Paris : PUF, 2013. 340 p.
- Le Rire. Paris : Payot & Rivages, 2013. 202 p.
- Р о с. п е р е к л. — Собрание сочинений : в 5 т. Санкт-Петербург : М. И. Семенов, 1913–1914.
- Собрание сочинений : в 4 т. Москва : Московский клуб, 1992.
- У к р. п е р е к л. — Вступ до метафізики / Пер. з фр. Є. Яворовський. Коломия : Галицька накладня Якова Оренштайна, 1913. 80 с.
- Сміх: нарис про значення комічного / Пер. з фр. Є. Єременко. Київ : Дух і літера, 1994. 168 с.
- Французька філософія / Пер. з фр. Т. Голіченко // Могилянські історико-філософські студії. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. С. 343–388.
- Творча еволюція / Пер. з фр. Р. Осадчука. Київ : Видавництво Жупанського, 2010. 316 с.
Література
- Arbour R. Henri Bergson et les lettres français. Paris : J. Corti, 1955. 460 p.
- Чанышев А. Философия Анри Бергсона. Москва : Московский государственный университет имени М. В. Ломоносова, 1960. 56 с.
- Воронов А. Интуитивная философия Бергсона. Москва : Знание, 1962. 48 с.
- Бергсон Анри // Лауреаты Нобелевской премии : в 2 кн. / Пер. с англ. Москва : Прогресс, 1992. Кн. 1. С. 108–112.
- Сігов К. Між духом і літерою: життя і сміх // Бергсон А. Сміх: нарис про значення комічного / Пер. з фр. Є. Єременко. Київ : Дух і літера, 1994. 168 с.
- Lagarde A., Michard L. XX siècle. Les grands auteurs français. Paris : Seuil, 1999. 896 p.
- Rabouin D. L’Année Bergson // Magazine litteraire. 2007. № 468. 98 p.
- Евлампиев И. И. Анри Бергсон: философия грядущей эпохи. Санкт-Петербург : Русская христианская гуманитарная академия, 2020. 360 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Бергсон, Анрі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бергсон, Анрі (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
