Теяр де Шарден, П'єр
Тея́р де Шарде́н, П'єр (Тейяр де Шарден; фр. Teilhard de Chardin, Pierre; повне ім’я — Марі Жозеф П’єр; 01.05.1881, замок Шато де Сарсена, містечко Орсін, тепер муніципалітет Овернь—Рона—Альпи, Франція — 10.04.1955, м. Нью-Йорк, США) — учений-палеонтолог, доктор природничих наук (з 1922), католицький священик, філософ, богослов, містик, фундатор течії теярдизму.
|
Теяр де Шарден, П'єр (Teilhard de Chardin, Pierre) | |
|---|---|
| Народження | 01.05.1881 |
| Місце народження | Орсін |
| Смерть | 10.04.1955 |
| Місце смерті | Нью-Йорк |
| Місце діяльності | Франція, Китай, США |
| Напрями діяльності | філософія, богослов'я, палеонтологія, антропологія |
Зміст
Житттєпис
Народився в багатодітній шляхетній сім’ї, у фамільному маєтку. Подвійне прізвище успадкував від батька (аматора-натураліста), мати — онучата племінниця Вольтера.
1899 закінчив єзуїтську колегію Нотр-Дам-де-Монгре, вступив у новіціат Товариства Ісуса (див. Єзуїти), склав перші обітниці. Упродовж 1901–1908 продовжував теологічні й філософські студії в єзуїтських освітніх закладах на о. Джерсі, в м. Гастінгсі (Велика Британія), захопився геологією та палеонтологією; викладав фізику і хімію в єзуїтському колегіумі Святої родини в м. Каїрі (Єгипет). 1911 отримав сан священика.
У 1912–1914 працював у палеонтологічній лабораторії Національного музею природознавства Франції (фр. Muséum national d'histoire naturelle). Під час Першої світової війни мобілізований до лав армії (1914), служив санітаром, за звитягу отримав орден Почесного легіону. У цей час написав і свій перший есей «Космічне життя» («La vie cosmique», 1916).
Після демобілізації 1919 вивчав природничі науки в Сорбонні. 1922 захистив дисертацію, отримав науковий ступінь доктора природничих наук, призначений на посаду професора кафедри геології Паризького католицького університету (тепер Паризький католицький інститут). У Сорбонні познайомився з В. І. Вернадським, спільно Е. Леруа розробляв концепцію еволюції нової планетарної оболонки — ноосфери.
1923 здійснив першу наукову експедицію в Китай.
Критична позиція Теяра де Шардена щодо догмату про первородний гріх мала наслідком церковні перешкоди в академічній кар’єрі: 1925 керівництво ордену єзуїтів заборонило йому викладати в Католицькому університеті та видавати філософсько-богословські праці (за винятком тих, що стосуються природознавчих тем).
Упродовж 1926–1946 мешкав і працював переважно у Китаї, брав участь у геологічних, палеонтологічних, антропологічних наукових експедиціях, як в Китаї, так і в Індії, Індонезії, Бірмі, Памірі, на о. Ява тощо. Взяв участь в експедиції 1929, що виявила рештки синантропа; разом з А. Брейлем 1931 встановили хронологічний період його існування та описали спосіб життя «пекінської людини», зокрема довели, що синантропи застосовували знаряддя праці, вкривалися шкірами, могли використовувати вогонь. У цей період працював над рукописом своєї головної праці «Феномен людини» («Le Phenomene humain», 1938–1940), безуспішно намагався отримати дозвіл від Ватикану на її видання.
1950 обраний членом Французької академії наук.
За рішенням ордена єзуїтів Теяр де Шарден з 1951 продовжив працю в м. Нью-Йорку. В США досліджував питання палеонтології як співробітник Фонду антропологічних досліджень Веннера-Грена. 1951–1953 взяв участь у експедиціях до Південної Африки. До кінця життя був позбавлений можливості видавати друком свої філософсько-богословські праці, публічно виступати і брати участь у міжнародних наукових конгресах.
Помер від серцевого нападу у Пасхальну неділю. Похований на єзуїтському кладовищі в м. Нью-Йорку.
Погляди і праці
На формування філософських поглядів Тейяра де Шарден ще в молоді роки вплинула праця А. Бергсона «Творча еволюція».
Намагався розбудувати нову теологію, суголосну сучасній науці, всупереч панівному томізму. Автор концепції, що об’єднала ідею еволюції космосу й Всесвіту з християнським віровченням, один із творців теорії ноосфери. Виникнення ноосфери пов’язував із еволюцією органічного світу. Розглядав ноосферу як етап розвитку універсуму від початкової точки сингулярності (Альфи) до кінцевої (Омеги). Четвертим етапом еволюції вважав стрибкоподібний перехід ноосфери до стану довершеності — цей перехід називав точкою Омега. Під станом довершеності розумів подолання тенденцій до розпаду (для живих організмів — подолання постійних мутацій, які призводять до вимирання видів, формування тупикових гілок еволюції), єднання людини і природи, формування колективної свідомості людства й гармонізації на її основі взаємин людини і природи. Припускав можливість використання досягнень науки як інструментів еволюції. Природу й історію розумів як розгортання духовного першоначала; виділяв три етапи вже здійсненої еволюції («переджиття», «життя» і «думка») і міркував про четвертий — «наджиття». Вважав виникнення людського розуму закономірним результатом розвитку живої матерії та якісно новим етапом її еволюції — превалювання духовного начала над матеріальним в організації й функціонуванні біосфери. Ноосферу розумів як результат діяльності всього людства як колективного суб’єкта, цілісного планетарного організму.
У книзі «Феномен людини» Теяр де Шарден означив філософсько-богословську позицію, відповідно до якої наукове розуміння еволюційних процесів не суперечить християнському віровченню. На його думку, еволюція, реалізуючи щодалі вищі рівні одухотвореної матерії, стремить до свого досконалого завершення, кульмінації — «пункту Омега», або Вселенського космічного Христа — єдності Божої та світової реальності, точки спасіння всього творіння. Тим вона стає процесом обожнення світу та його складників, створенням Вселенської церкви як містичного тіла Христа, втіленням Бога в світ людського буття і водночас відкупленням світу. Гріхопадіння і зло розглядав як процеси, що супроводжують творіння-еволюцію і трансформуються відповідно до її етапів.
Міркував про пристосування церковних практик до вимог часу та культурного оточення, взаємодію і новий синтез релігійної віри й науки, невпинність розвитку людської свідомості тощо. У підсумку містико-християнський еволюціонізм Теяра де Шардена виявився тісно переплетеним із проблематикою модерного католицького богослов’я, зокрема з питань розуміння поступу і мети християнської історії, процесуального тлумачення творіння, гріхопадіння та відкуплення, практичної значущості християнського віровчення, універсального характеру діяльності Церкви, ставлення до наукових надбань людської цивілізації тощо.
Серед ін. наукових праць Теяра де Шардена — збірки філософських есеїв «Виникнення людини» (1956), «Божественне середовище» (1957), «Погляд у минуле» (1957), «Наука і Христос» (1965).
Визнання
Член французької академії наук (з 1950).
Після смерті Теяра де Шардена було створено комісію з видання його спадщини, до складу якої ввійшли А. Брейль, Дж. Гакслі, А. Тойнбі, М. Мерло-Понті та ін. Комісія підготувала багатотомне зібрання праць філософа, в 1955 друком вийшла перша книга — «Феномен людини» (дозвіл на оприлюднення якої він так і не отримав за життя).
Вчення Теяра де Шардена розглядають як приклад пошуку всеєдності Космосу, Всесвіту, Людини і Духу на засадах синтезу католицької традиції та наукової теорії космічної еволюції, містицизму, пантеїстичного й панпсихологічного витлумачення гуманізму і християнського оптимізму.
Ідеї мислителя вплинули на соціально-етичне вчення Католицької церкви, формування нового філософсько-богословського напряму — теярдизму.
Афоризми
- Ми — не людські істоти, які зрідка переживають духовний досвід, ми — духовні істоти, які переживають досвід людського буття.
- Ніщо на землі не може втамувати нашу спрагу до знань.
- Любити все та всіх — суперечлива й хибна вимога, яка у підсумку призводить лише до того, що не люблять нікого.
- Людина — не центр універсуму, як ми наївно вважали, а спрямована догори вершина великого біологічного синтезу.
- Земля не тільки вкривається міріадами крупиць думки, але й огортається єдиною мисленнєвою оболонкою, що утворює суцільний згусток думки у космічному масштабі.
- Смерть планети — заключна фаза феномену людини.
- Після майже двовікової затятої боротьби ні наука, ані віра не змогли послабити одна одну… Конфлікт між ними має бути вирішеним не через знищення, не через збереження подвійності, а через синтез.
Додатково
Критичне ставлення католицьких богословів до розвідок Теяра де Шардена мало наслідком заяви Конгрегації Священної Канцелярії (тепер Конгрегація доктрини віри) у 1962, що погляди мислителя є помилковими і неперевіреними. З часом, зусиллями кардинала
А.-М. де Любака, який зумів викласти ідеї вченого у річищі католицького богослов’я, творчі напрацювання Теяра де Шардена отримали визнання Католицької церкви. Його ідеї дали поштовх для богословських дискусій і вплинули на окремі документи Другого Ватиканського собору, зокрема конституцію «Радість і Надія» («Gaudium et Spes», 1965). Відомо, що симпатики Теяра де Шардена — А.-М. де Любак та І. Конгар — були безпосередньо причетними до створення документів Собору.
Праці
- Œuvres de Teilhard : en 13 t. Paris : Seuil, 1955–1976.
- Р о с. п е р е к л. — Феномен человека. Божественная среда. Москва : АСТ, 2011. 446 с.
- У к р. п е р е к л. — Тейяр де Шарден П. Феномен людини: [переклад фрагментів] / Пер. з фр. Г. Волинки // Читанка з історії філософії : у 6 кн. Київ : Довіра, 1993. Кн. 6: Зарубіжна філософія XX століття. С. 159–165.
Література
- Lane D. H. The Phenomenon of Teilhard: Prophet for a New Age. Macon : Mercer University Press, 1996. 189 р.
- Дуйкін В. Р. Філософія людини П. Тейяра де Шардена. Черкаси : Брама, 2004. 316 с.
- Arnould J. Pierre Teilhard de Chardin. Paris : Perrin, 2005. 389 p.
- Danzin А. Teilhard de Chardin, visionnaire du monde nouveau. Monaco : Rocher, 2005. 335 р.
- Grumett D. Teilhard de Chardin: Theology, Humanity and Cosmos. Leuven; Paris; Dudley : Peeters, 2005. 324 р.
- Boudignon Р. Pierre Teilhard de Chardin. Sa vie, son œuvre, sa réflexion. Paris : Cerf, 2008. 432 p.
- Семенова С. Паломник в будущее. Пьер Тейяр де Шарден. Санкт-Петербург : Русская Христианская гуманитарная академия, 2009. 672 с.
- Gustafson F. Pierre Teilhard de Chardin and Carl Gustav Jung: Side by Side. Cheyenne : Fisher King Press, 2015. 208 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Теяр де Шарден, П'єр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Теяр де Шарден, П'єр (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
