Ноосфера
Ноосфе́ра (від грец. νόος — розум і σφαῖρα — сфера) — філософська концепція, яка виділяє новий етап історії Землі, коли рівень наукового пізнання та творчої діяльності людства стає визначальним чинником розвитку планети.
Зміст
Формування концепції
У 1907 філософ А. Бергсон у праці «Творча еволюція» одним із перших припустив, що еволюція, реалізація поступального розвитку пов’язані з творчістю і не обов’язково пояснюються виключно природним добором.
Науковець та філософ В. Вернадський, розробивши вчення про біосферу (1918–1919), вже на початку 1920-х сформулював ідеї про нову вищу стадію розвитку біосфери, коли практична, творча діяльність людського розуму стає «геологічною силою».
Термін «ноосфера» ввів учень Бергсона математик і філософ Е. Ле Руа (1870–1954; Франція) після детального знайомства з ідеями Вернадського про біосферу під час його лекцій у Сорбонні в 1923. У подальшому формування концепції ноосфери розвивали та популяризували Вернадський і католицький філософ, геолог і антрополог П. Теяр де Шарден (у співавторстві з Ле Руа). Вони поділяли спільну тезу про те, що людський розум і наукова думка разом створили й продовжують творити новий еволюційний геологічний шар, який є частиною еволюційного ланцюжка. У теорії Вернадського ноосфера є третьою в шерезі фаз розвитку Землі після геосфери і біосфери. Подібно до того, як поява життя фундаментально змінила геосферу, поява людського пізнання фундаментально трансформує біосферу. За Теяром де Шарденом, ноосфера виникає через взаємодію людських розумів і створюється цією взаємодією. У ході еволюції відбувається неухильний розвиток психіки (свідомості) і паралельне ускладнення матеріальних форм. Мірою того, як людство організовується у щоскладніші соціальні мережі, зростає усвідомлення і вплив ноосфери. Кульмінаційним пунктом її розвитку стає «точка Омега» — стан найбільш організованої складності й одночасно найвищої свідомості, до якої еволюціонує Всесвіт.
Основні передумови виникнення ноосфери
Розселення людини всією поверхнею планети та її перемога у змаганні з іншими біологічними видами; відкриття та застосування нових джерел енергії (зокрема, ядерної); розвиток глобальних систем зв’язку, створення єдиної для людства інформаційної системи; перемога демократій і доступ до управління народних мас; широке залучення людей до наукової діяльності — все це разом робить людство новою «геологічною силою».
У сучасній науці парадигма ноосфери визначає теоретичні й практичні розвідки в різних царинах — від розробки засад гуманітарної політики, освіти, публічного самоуправління, штучного інтелекту до філософського осмислення процесів самовідтворення та еволюції/конструювання соціальних систем. У науковий обіг увійшли терміни «ноосферна освіта», «ноосферна методологія», «ноосферний підхід», «ноосферна теорія», «ноосферологія» тощо.
Додатково
У художній літературі одна з перших спроб передбачення майбутнього соціального устрою та технологічних досягнень ноократичного суспільства здійснена в науково-фантастичному романі Г. Веллса «Люди як боги» (1923). У подальшому ці ідеї розвивала літературна фантастика, зокрема в жанрі утопій.
Цитата
«Геологічно ми переживаємо нині вирізнення в біосфері царства розуму, що змінює докорінно і її вигляд, і її будову, — ноосфери».
Цит. за: Вернадський В. І. Наукова думка як планетарне явище // Хроніка-2000. Український культурологічний альманах. 2004. Вип. 57–58. С. 11–224.
Джерела
- Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере // Успехи современной биологии. 1944. № 18. Вып. 2. С. 113–120.
- Teilhard de Chardin Р. Le Phénomène humain. Paris : Editions du seuil, 1955. 318 p.
- Вернадський В. І. Наукова думка як планетарне явище / Пер. з рос. // Хроніка-2000: Український культурологічний альманах. 2004. Вип. 57–58. С. 11–224.
- Берґсон А. Творча еволюція / Пер. з фр. Р. Осадчука. Київ : Видавництво Жупанського, 2011. 318 с.
Література
- The Biosphere and Noosphere Reader: Global Environment, Society and Change / Ed. by D. Pitt, P. Samson. London : Routledge, 1998. 222 р.
- Аутопоезис соціальних систем / За наук. ред. В. П. Беха. Київ : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2010. 746 с.
- Буряк В. В. Основи вчення про ноосферу. Сімферополь : ДІАЙПІ. 2010. 126 с.
- Карпенко В. Є. Гуманістично-ноосферне майбутнє: можливість чи утопія. Суми : Мрія, 2013. 221 с.
- Кириленко І. Г. Глобалізація Ноосфери & Перспективи України. Вінниця : Нілан, 2014. 463 с.
- Ноосфера Вернадського, сучасна освіта і наука : в 3 т. / За наук. ред. А. П. Самодрина. Київ : NovaBook ; Кременчук : Щербатих О. В., 2021–2023.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Ноосфера // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ноосфера (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
