Берг, Пол
Берг, Пол Наї́м (англ. Berg, Paul Naim; 30.06.1926, м. Нью-Йорк, США — 15.02.2023, м. Стенфорд, штат Каліфорнія, США) — біохімік, засновник інженерії генної, член Національної академії наук США (з 1966), Американської академії мистецтв і наук (з 1966), Паризької АН (з 1981), Лондонського королівського товариства (з 1992), Папської академії наук (з 1996), інших академій і товариств, почесний професор Стенфордського університету (з 2000), почесний доктор Єльського університету (з 1978), Вашингтона університету у Сент-Луїсі (з 1986), Університету штату Орегон (з 1989), Пенсильванського університету (з 1995), лауреат Нобелівської премії з хімії (1980).
|
Берг, Пол (Berg, Paul Naim) | |
|---|---|
| Народження | 30.06.1926 |
| Місце народження | Нью-Йорк |
| Смерть | 15.02.2023 |
| Місце смерті | Стенфорд |
| Alma mater | Пенсильванський університет |
| Напрями діяльності | біохімія |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Медалі | Національна медаль науки США за внесок у розвиток науки (1983), медаль Національної медичної бібліотеки (1986) |
| Лауреат Нобелівської премії - хімія | 1980 |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї текстильника та домогосподарки (емігрували до США 1923). Закінчив середню школу А. Лінкольна у районі Бруклін м. Нью-Йорку (1943). Під час Другої світової війни мобілізований до військово-морського флоту (червень, 1943). Мав намір стати морським льотчиком палубної авіації, але через скорочення програми з підготовки льотчиків служив на човні підводному, 1946 демобілізувався.
Закінчив біохімічний факультет Пенсильванського університету (1948) зі ступенем бакалавра. 1952 захистив дисертацію та здобув ступінь доктора філософії з біохімії в Університеті Кейс Вестерн Резерв у м. Клівленді. Працював як постдокторант 1952–1954 в Інституті цитофізіології Копенгагенського університету.
З 1954 — асистент-професор кафедри мікробіології Медичної школи Вашингтона університету у Сент-Луїсі, займався дослідженнями під керівництвом А. Корнберга. З 1959 — у Стенфордському університеті: професор біохімії (1959–1967), завідувач кафедри біохімії (1969–1974). У 1967 узяв у Стенфорді відпустку на рік і працював у Інституті біологічних досліджень Солка (м. Сан-Дієго, штат Каліфорнія) разом із Р. Дульбекко, відкривачем поліомавіруса, що викликає пухлини у мишей.
Був співробітником Інституту Солка (1973–1983). Президент Американського товариства біохіміків (з 1975). У 1980-х разом з А. Корнбергом і Ч. Янофськи (1925–2018; США) заснував Науково-дослідний інститут молекулярної та клітинної біології ДНК (м. Пало Альто, штат Каліфорнія).
Берг став одним із засновників міждисциплінарного Центру молекулярної та генетичної медицини Бекмана при Стенфордському університеті (1985). Учений допоміг зібрати понад 50 млн доларів для будівництва цього центру, а після відкриття працював у ньому директором (1989–2000). Член Ради наукових консультантів Меморіального фонду медичних досліджень Джейн Коффін Чайлдс (1970–1980). Член консультативних рад Національного інституту охорони здоров’я США, Американського онкологічного товариства, Національного наукового фонду, Массачусетського технологічного інституту та Гарвардського університету, ради Національної академії наук США. Член і голова Міжнародної консультативної ради Базельського інституту імунології, голова науково-консультативного комітету Інституту Вайтгеда (1984–1990), Національного консультативного комітету проєкту «Геном людини» (1990). Редактор наукового журналу «Біохімічні та біофізичні дослідження» («Biochemical and Biophysical Research Communications»; 1959–1968), член консультативної редакційної ради журналу «Молекулярна медицина сьогодні» («Molecular Medicine Today»). Попечитель Рокфеллерівського університету(1990–1992).
Голова ради директорів Національного фонду біомедичних досліджень. Голова комітету громадської політики Американського товариства клітинної біології. Голова Науково-консультативної ради Фонду А. і М. Бекманів. З 2000 — у відставці. Відтоді почесний директор Центру молекулярної та генетичної медицини Бекмана.
Наукова діяльність
Проводив дослідження в галузі хімії нуклеїнових кислот, передусім рибонуклеїнових кислот (РНК) та їхньої ролі в амінокислотному синтезі білка.
Дисертаційну роботу Берг присвятив дослідженню перетворення кислоти мурашиної, формальдегіду і метанолу в повністю відновлену метильну групу метіоніну. Першим показав, що фолієва кислота і вітамін B12 відіграють важливу роль у синтезі метіоніну. Займався дослідженням синтезу білків з амінокислот. Встановив, як транспортні РНК переносять амінокислоти на місце синтезу білка. Зрозумів, що у кожної амінокислоти є своя транспортна РНК. Бергу вдалося виявити РНК-полімеразу в кишковій паличці.
Головною метою Берга було проведення досліджень з культурами клітин, проте його зацікавив ДНК-вірус (див. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК)). Досліджував поліомавіруси, зокрема поліомавірус мавпи (SV40). Зрозумів, що SV40 можна використовувати як вектор для введення іншої інформації генетичної у звичайну клітину.
1972 провів серію успішних експериментів і відкрив молекулярний гібрид, з’єднавши ДНК двох вірусів за допомогою хімічних реакції. Узяв вірус (SV40) і Бактеріофаг λ (фаг лямбда)бактеріофаг λ (фаг лямбда) та зумів розірвати їхній генетичний матеріал у спеціальних місцях під дією [біологічно активні речовини[|біологічно активних речовин]]. Таким чином отримав рекомбінантну ДНК (р-ДНК), яка складалась з частин різних організмів. Цей тип молекули став відомим як гібридна ДНК або р-ДНК. Метод Берга відкрив шлях до створення бактерій, які виробляють речовини, що використовуються в [[лікарськи засоби|ліках]
1974 Берг звернувся через наукові журнали — «Нейче» («Nature», «Природа»), «Саєнс» («Science», «Наука») та інші — із закликом ввести річний мораторій на експерименти з р-ДНК і зайнявся підготовкою конференції для обговорення потенційної небезпеки таких експериментів. Це послання, відоме як «лист Берга», було опубліковано 26.07.1974. За ініціативи Берга 27.02.1975 відбулась Асиломарська конференція (конференс-центр Асиломар, штат Каліфорнія, США), на якій 100 вчених із 16 країн виробили рекомендації та розробили правила дослідження генома. Згодом у червні 1976 рекомендації були оприлюднені Національним інститутом охорони здоров’я США. Ці рекомендації ухвалені подібними органами в інших країнах.
1968–1970 вчений займався дослідженням вірусу-40 (SV40). Провів експеримент, який по суті став початком усієї генної інженерії: використав ферменти, щоб розрізати ДНК вірусу (SV40) і бактеріофага лямбда E. Coli (Escherichia coli, кишкова паличка), а потім зібрав зі шматочків р-ДНК. У результаті вийшла плазміда — кільцева ДНК, що містить галактозний оперон (послідовність генів, що кодують метаболізм галактози у кишкової палички). У вчених з’явився інструмент із запровадження генів одних організмів у геном інших. У період 1980–2000 Берг поглибив свої дослідження р-ДНК, вивчаючи, серед іншого, механізм рекомбінантного відновлення деструктурованої ДНК. Він також закликав пов’язати дослідження у галузі молекулярної біології з клінічними дослідженнями. Одним із перших практичних результатів рекомбінантної технології було створення штаму бактерій, що містить ген для виробництва гормону інсуліну ссавців.
Визнання
Лауреат Нобелівської премії з хімії (1980) разом з В. Гілбертом і Ф. Сенгером «за фундаментальні дослідження біохімії кислот нуклеїнових, зокрема рекомбінантної ДНК».
Лауреат:
- премії Елі Ліллі з біохімії (1959),
- премії Національної академії наук США (1966),
- премії Фонду Гайрднера (1980),
- премії Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження (1980),
- премії Нью-Йоркської академії наук (1980),
- премії Американської асоціації сприяння науковій свободі та відповідальності (1982).
Нагороджений національною медаллю науки США за внесок у розвиток науки (1983), медаллю Національної медичної бібліотеки (1986). Каліфорнійський вчений року (1963).
Здобув нагороду Г. Дж. Кайзера за досягнення у викладанні в медичній школі Стенфордського університету (1969, 1972), медичні нагороди Сарасоти за досягнення та досконалість (1979).
Додатково
Зайнятися науковою діяльністю Берга надихнули прочитані ним у ранньому віці книги мікробіолога і письменника П. де Крайфа (1890–1971; США) «Мисливці за мікробами» («Microbe Hunters»; 1926) і С. Льюїса «Ерроусміт» («Arrowsmith»; 1925).
У 2016 вчений підписав лист із закликом до «Грінпіс», Організації Об’єднаних Націй та урядів усього світу припинити боротьбу з генетично модифікованими організмами.
Праці
У с п і в а в т о р с т в і
- Biochemical Method for Inserting New Genetic Information Into DNA of Simian Virus 40: Circular SV40 DNA Molecules Containing Lambda Phage Genes and the Galactose Operon of Escherichia Coli // Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 1972. № 69 (10). P. 2904–2909.
- Construction of Hybrid Viruses Containing SV40 and Lambda Phage DNA Segments and Their Propagation in Cultured Monkey Cells // Cell. 1976. № 9. P. 695–705.
- Physical and Genetic Characterization of Deletion Mutants of Simian Virus 40 Constructed in Vitro // Journal of Virology. 1977. № 24 (1). P. 277–294.
- Synthesis of Rabbit Beta-Globin in Cultured Monkey Kidney Cells Following Infection with a SV40 Beta-Globin Recombinant Genome // Nature. 1979. № 277. P. 108–114.
- Expression of a Bacterial Gene in Mammalian Cells // Science. 1980. № 209. P. 1422–1427.
Література
- Friedberg E. A Biography of Paul Berg: The Recombinant DNA Controversy Revisited. Hackensack : World Scientific, 2014. 406 p.
- Moskal E. Nobel Prize Winner and Recombinant DNA Pioneer Paul Berg Dies // Stanford Medicine. URL: https://med.stanford.edu/news/all-news/2023/02/nobel-paul-berg-obit.html
- Paul Berg. Biographical // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/chemistry/1980/berg/biographical/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Берг, Пол // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берг, Пол (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
