Бешиха
Беши́ха (від лат. vesica — міхур, пухир), бешихове запалення, рожа — інфекційна хвороба, що характеризується вогнищевим серозним або серозно-геморагічним запаленням шкіри, лихоманкою та інтоксикацією.
Зміст
Епідеміологія
Захворюваність на бешиху складає 10–20 осіб на 10 тис. населення. Трапляється спорадично, повсюдно (не приурочена до певних регіонів). Джерелом інфекції є хворі на різні стрептококові інфекції та людина-носій стрептококів. Зараження відбувається переважно через брудні руки, білизну, одяг, повітряно-крапельним шляхом. Захворювання малоконтагіозне (див. Контагіозність). Найчастіше на бешиху страждають хворі з хронічними стрептококовими інфекціями. Шляхи передачі: ендогенний (автоінфекція), екзогенне зараження (ранове, гематогенне, лімфогенне).
Етіологія
Збудника бешихи бактерію Streptococcus pyogenes, що належить до β-гемолітичних стрептококів групи А, 1874 виявлено лікарем В. Лукомським (1840–1902; Росія). Він уперше висловив думку про інфекційну природу захворювання. Етіологію бешихи вперше описав 1881 Ф. Фелейзен (1854–1924; Німеччина). Зокрема, він виявив стрептокок у лімфатичних судинах, підшкірній клітковині та поверхневих шарах шкіри хворих на бешиху й уперше виділив чисту культуру стрептококів (див. Мікроорганізмів культура). Бешисі передують гострі стрептококові інфекції, наприклад, ангіна. Рецидиви бешихи обличчя та голови пов’язані з наявністю вогнищ хронічної стрептококової інфекції — синуситів, ринітів (див. Нежить). Стрептококи одного типу виявлені у хворих на бешиху в слизі зіва й на ураженій ділянці шкіри.
Патогенез
Розвитку бешихи сприяють супутні захворювання та інші чинники:
- вогнища хронічної стрептококової інфекції;
- порушення венозного й артеріального кровообігу та лімфообігу;
- різні захворювання шкіри;
- переохолодження;
- перевтома.
Велике значення в розвитку хвороби мають чинники клітинного й гуморального імунітету. Так, імунодефіцит, стан гіперчутливості уповільненого типу до гемолітичного стрептокока, зменшення активності чинників неспецифічної резистентності призводять до появи бешихи. Серед причин виникнення також індивідуальна схильність організму, що може бути генетично обумовленою, або вторинною (з’являється внаслідок повторної сенсибілізації організму до гемолітичного стрептокока). Для бешихи характерний розвиток серозного або серозно-геморагічного запалення в дермі. Інтоксикацію і лихоманку викликають токсини й ферменти, що є продуктами життєдіяльності та розпаду стрептококів, разом з якими до кровотоку потрапляють біологічно активні речовини, зокрема гістамін.
Патологічна анатомія
На шкірі з’являється гіперемійоване (див. Гіперемія) вогнище, яке перетворюється на болісну, червону, щільну, чітко обмежену, підняту подібно до валика, бляшку із зубчастими контурами. За еритематозної форми бешихи виявляють серозне запалення дерми, здебільшого її ретикулярного шару (див. Ретикулярна тканина) й підлеглої клітковини. Серозний ексудат містить нейтрофіли з домішкою лімфоцитів. Спостерігають повнокрів’я, крововиливи, лімфостаз, тромбоз вен, набряк тканин. Накопичення значної кількості серозного ексудату під епідермісом призводить до утворення пухирців різного розміру. Рецидивна бешиха спричиняє склероз дерми, підшкірної клітковини, викликає порушення лімфообігу й розвиток слоновості.
Класифікація
За характером місцевих проявів виділяють такі форми бешихи:
- а) еритематозна (характерна відмежована гіперемія ураженої ділянки шкіри, набряк та інфільтрація; шкіра у вогнищі запалення гаряча на дотик, напружена, болюча);
- б) еритематозно-бульозна (на тлі еритеми від кількох годин до 3–5 діб з’являються пухирі (були), заповнені прозорою серозною рідиною);
- в) еритематозно-геморагічна (характеризується появою геморагій на тлі еритеми й пухирів, заповнених бурою або синюшною рідиною);
- г) бульозно-геморагічна (властиві пухирі заповнені фібринозно-геморагічним ексудатом).
За ступенем тяжкості:
- І — легка;
- ІІ — середньої тяжкості;
- ІІІ — тяжка.
За кратністю перебігу:
- а) первинна;
- б) повторна (виникає за 2 роки й пізніше, інша локалізація процесу);
- в) рецидивна.
За поширеністю місцевих проявів:
- а) локалізована;
- б) поширена (мігруюча);
- в) метастатична (з наявністю віддалених вогнищ запалення).
Клінічна картина
У перебігу захворювання виділяють 3 основні періоди:
- інкубаційний;
- бешихове запалення;
- одужання.
Інкубаційний період — від кількох годин до 3–5 днів. Іноді розвитку хвороби передує продромальний період, але, зазвичай, захворювання починається гостро. Симптоми інтоксикації: головний біль, озноб, загальна слабкість, підвищення температури тіла до 39–40 °С, зрідка нудота й блювання. За еритематозної форми інтенсивність запалення зменшується на 5–7-й день хвороби, за еритематозно-бульозної — на 10–12-й і пізніше. На обличчі за еритематозної форми почервоніння частіше з’являється в ділянці носа і супроводжується набряком, що свербить, іноді болить. Почервоніння поширюється симетрично, під час натискання пальцем воно повністю зникає. Запалення може уразити все обличчя, поширитися на волосисту частину голови, потилицю або шию. Розповсюдження запалення на підшкірну клітковину спричиняє розвиток флегмони. Значне ураження м’яких тканин може викликати некроз і гангрену дрібних сегментів тіла (пальців). Бешиха молочної залози може виникати як ускладнення маститу. Іноді розвивається гангрена тканин молочної залози, а подальше рубцювання може призвести до порушення її функції. На кінцівках трапляються всі форми бешихи, де частіше за всі інші ділянки хвороба ускладнюється флегмоною або некротичним фасціїтом. На верхніх кінцівках бешиха розвивається нерідко на тлі лімфостазу, обумовленого перенесенням радикальної мастектомії. Ускладнення характерні для 4–8 % випадків. До них належать абсцеси, флегмони, виразки й некрози шкіри, нагноєння пухирів, тромбофлебіт. В осіб похилого віку та ослаблених хворих можуть розвиватися важка пневмонія, сепсис. Унаслідок закупорювання й облітерації лімфатичних судин виникають порушення лімфовідтоку та лімфостаз. Розростання сполучної тканини в підшкірній клітковині призводить до слоновості, внаслідок якої часто настає інвалідність. Лімфостаз і слоновість найчастіше трапляються за рецидивів (до 30 % випадків).
Діагностика
Бешиху діагностують на підставі даних анамнезу. Лабораторні методи діагностики не розроблені. З метою виявлення стрептококової інфекції використовують виявлення антитіл до стрептолізину О й гіалуронідази.
Лікування та прогноз
Лікування залежить від форми захворювання, ступеня інтоксикації, характеру локальних проявів. У комплексі лікування бешихи провідна роль належить антибіотикам широкого спектру дії. У патогенетичному лікуванні хворих юнацького й середнього віку з частими загостреннями й формуванням лімфостазу застосовують кортикостероїди. Якщо рецидиви бешихи виникають часто або перебіг захворювання затяжний, проводять повторний курс лікування, змінюючи антибіотик. Широке застосування знаходять фізіотерапевтичні методи лікування як у гострому періоді, так і в період одужання. У стадії гострих явищ не рекомендують застосовувати мазеві пов’язки. За еритематозно-бульозної форми бешихи можна обмежитися розкриттям пухирців і накладенням пов’язки з розчином антисептичного засобу (фурацилін). За появи великих ерозій на місці пухирів накладають пов’язки з поліміксиновою, синтоміциновою, тетрацикліновою мазями. До оперативного лікування вдаються за розвитку абсцесів, флегмон, некрозів. Прогноз сприятливий. Летальність обумовлена ускладненнями та важкою супутньою патологією і становить 0,2–0,5 %.
Профілактика
До заходів профілактики виникнення бешихи належить запобігання травматизації шкіри та переохолодження, дотримання гігієни й чистоти шкіри, своєчасне лікування захворювань стрептококової природи. Щодо рецидивів бешихи ефективною є біцилінопрофілактика, також слід уникати впливу вітру й гарячого повітря на уражені ділянки.
Література
- Фролов В. М., Пустовий Ю. Г. Сучасні методи лікування хворих на рецидивуючу бешиху // Інфекційні хвороби. 1997. № 3. С. 47–52.
- Чемич М. Д., Захлєбаєва В. В., Капустян Н. О. Клінічні та епідеміологічні особливості сучасної бешихи // Інфекційні хвороби. 2014. № 4. С. 39–42.
- Чемич М. Д., Саєнко О. С. Клініко-епідеміологічні та лабораторні особливості сучасної бешихи // Інфекційні хвороби. 2018. № 4. С. 26–32.
- Шаповал С. Д., Василевська Л. А., Бєлінська В. О. Особливості клінічного перебігу і принципи диференціальної діагностики бешихи // Клінічна хірургія. 2021. Т. 88. № 1/2. С. 61–68.
- Голубовська О. А., Андрейчин М. А., Шкурба А. В. та ін. Інфекційні хвороби / За ред. О. А. Голубовської. 4-те вид., перероб. і допов. Київ : ВСВ «Медицина», 2022. 464 с.
- Michael Y., Shaukat N. Erysipelas // National Library of Medicine. 2022. URL: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK532247/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шейко В. Д. Бешиха // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бешиха (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
