Бовуар, Сімона де
Бовуа́р, Сімо́на де (фр. Beauvoir, Simone de; повне прізвище та ім’я — Бертран де Бовуар, Сімона Люсі Ернестіна Марі (фр. Bertrand de Beavoir, Simone Lucie Ernestine Marie); 09.01.1908, м. Париж, Франція — 14.04.1986, там само) — письменниця, філософ, провідна представниця екзистенціалізму, теоретик фемінізму. Писала французькою мовою.
|
Бовуар, Сімона де (Beauvoir, Simone de) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Сімона Люсі Ернестіна Марі |
| Справжнє прізвище | Бертран де Бовуар |
| Народження | 09.01.1908 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 14.04.1986 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | література, філософія, громадська діяльність |
| Традиція/школа | екзистенціалізм |
Зміст
Життєпис
Народилася у сім’ї адвоката. Вивчала математику в Католицькому інституті (м. Париж), отримала ступінь ліценціата філософії в Паризькому університеті (1926), згодом — ступінь агреже філософії (1928). Викладала філософію в ліцеях міст Марселя (1931), Руана (1932–1937), Парижа (1938–1943).
З 1929 була подругою філософа Ж.-П. Сартра. Відвідувала паризькі літературні кафе лівого берега р. Сени, які були місцями зібрань екзистенціалістів. Разом із Ж.-П. Сартром 1945 заснувала журнал «Тан Модерн» («Les Temps Modernes»).
Займала активну політичну позицію, як і Ж.-П. Сартр, належала до лівого табору. Брала участь в антифашистських маніфестаціях, феміністському русі.
Творчість
Доробок Бовуар становлять романи, філософські есе та автобіографічні твори. Перший опублікований роман Бовуар «Запрошена» («L’Invitée»; 1943) розповідає про подружжя, що намагається будувати стосунки за новим екзистенціалістським принципом (сюжетом слугували події з власного життя письменниці). Авторка проводить у книзі ідеї абсурдності світу й неможливості цілковитого пізнання людини.
У 1944 Бовуар написала філософське есе «Пірр і Кіней» («Pyrrhus et Cinéas»). У творі авторка з екзистенційно-феноменологічного погляду розглядала основоположні етичні та політичні питання (критерії етичних дій, принципи етичних відносин, проблема виправдання насильства тощо).
Після Другої світової війни Бовуар пише романи: «Чужа кров» («Le Sang des autres»; 1945), де змальовує обстановку у Франції середини 1930-х і під час війни; «Усі люди смертні» («Tous les hommes sont mortels»; 1946), в якому зображує безсмертного героя, стурбованого питанням про доцільність боротьби та втручання у світові проблеми; п’єсу «Непотрібні роти» («Les Bouches inutiles»; 1945), есе «Заради моралі двозначності» («Pour une morale de l’ambiguïté»; 1947), «Бріджит Бордо і синдром Лоліти» («Brigitte Bardot et le syndrom de Lolita»;1959). Мандрувала Америкою та створювала нариси: «Америка день за днем» («L’Amérique au jour le jour»; 1948), Китаєм — нарис «Довгий шлях» («La Longue Marche»; 1957).
У 1948 у журналі «Тан модерн» опублікувала дослідження про становище жінок «Друга стать» («Le Deuxième sexe»; 2 т.). У першій частині твору авторка заперечує поняття «важкої жіночої долі як природної», яке існувало упродовж століть у традиціях і літературі. Бовуар піддає сумніву історичні причини підлеглого становища жінок. Друга частина присвячена темі емансипації жінок. Трактат Бовуар став класикою феміністської літератури.
Екзистенційний роман Бовуар «Мандарини» («Les Mandarins»; 1954) змальовує життя лівої паризької інтелектуальної еліти, яка в уявленнях письменниці асоціюється з мандаринами Давнього Китаю. У романі вона також продовжує досліджувати стосунки між чоловіками та жінками. 1954 роман отримав Гонкурівську премію.
Бовуар була прихильницею незалежності Алжиру, опублікувала у співавторстві з Ж. Алімі свідчення про застосування там тортур «Джаміля Бупаша» («Djamila Boupacha»; 1962).
Великий успіх мала тритомна автобіографія Бовуар, яку вона розпочала писати 1954: «Спогади вихованої дівчини» («Mémoires d’une jeune fille rangée»; 1958), «Сила зрілості» («La Force de l’âge»; 1960), «Сила речей» («La Force des choses»; 1963). У ній Бовуар розповідає про своє життя з 1914 по 1960-ті, змальовує портрети сучасників, наводить свої філософські міркування й пошуки тощо.
До теми роздумів про вік і смерть зверталася у книгах «Дуже легка смерть» («Une mort très douce»; 1964), де розповіла про хворобу своєї матері, та в соціологічному дослідженні «Старість» («La Vieillesse»; 1970), де міркувала про байдужість суспільства до старих людей. У 1966 опублікувала роман «Прекрасні картинки» («Les Belles images») — про проблеми часу та наближення старості, 1968 — збірку новел «Ошукана жінка» («La Femme rompue»). Героїня однієї з новел переживає зраду чоловіка та веде щоденник, сповнений докорів.
У книзі «Врешті-решт» («Tout compte fait»; 1972) підбиває підсумок свого життя. Останній твір Бовуар — «Церемонія прощання» («La Cérémonie des adieux»; 1981), на який її надихнула смерть Ж.-П. Сартра. Посмертно були опубліковані «Військовий щоденник» («Journal de guerre») і «Листи до Сартра» («Lettres à Sartre»; обидва —1990), «Юнацькі щоденники» («Cahiers de jeunesse»; 2008), листування тощо. Твори Бовуар перекладалися багатьма мовами світу.
Бовуар і Україна
Бовуар і Ж.-П. Сартр приїздили 1964 в м. Київ на святкування ювілею Т. Г. Шевченка.
Українською мовою книгу Бовуар «Друга стать» переклали Н. Воробйова, П. Воробйова, Я. Собко; роман «Ошукана жінка» — Є. Кононенко.
Визнання
На честь Бовуар названо кратер на Венері (1991), астероїд 11385 Бовуар (1998).
У 2008 засновано премію імені С. де Бовуар з прав людини за свободу жінок.
Твори
- Djamila Boupacha. Paris : Gallimard, 1962. 280 p.
- Tous les hommes sont mortel. Paris : Gallimard, 1974. 520 p.
- Le deuxième sexe : en 2 t. Paris : Gallimard, 1986.
- Mémoires : en 2 t. Paris : Gallimard, 2018.
- Р о с. п е р е к л. — Очень легкая смерть. Москва : Прогресс, 1968. 110 с.
- Прелестные картинки. Москва : Молодая гвардия, 1968. 174 с.
- Мандарины Москва : Ладомир ; Наука, 2005. 618 с.
- У к р. п е р е к л. — Друга стать : у 2 т. Київ : Основи, 1994.
- Ошукана жінка. Київ : Showdrop, 2020. 288 с.
Література
- Життя було нашим учителем // Всесвіт. 1963. № 2. С. 129–130.
- Речі тяжіють над людьми // Всесвіт. 1967. № 4. С. 147.
- Francis C., Gouthier F. Les Ecrits de Simone de Bovoir. Paris : Gallimard, 1979. 615 p.
- Bair D. Simone de Beauvoir. Paris : Fayard, 1991. 834 p.
- Beaumarchais M.-A. Beauvoir Simone de // Beaumarchais J.-P., Couty D., Rey A. Dictionnaire des écrivaines de langue française :
en 2 t. Paris : Larousse, 2001. T. 1. 1056 p. - Матьє А. Сімона де Бовуар // Алхімія слова живого. Французький роман 1945–2000. Київ : Промінь, 2005. С. 89–95.
- Simone de Beauvoir, la passion de la liberté // Magazine litteraire. 2008. № 471. P. 28–66.
- Криворучко С. Літературна творчість Сімони де Бовуар. Еволюція художніх образів. Київ : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2012. 428 с.
- Kirkpatrick K. Becoming Beauvoir: A Life. London; New York : Bloomsbury Academic, 2019. 496 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Бовуар, Сімона де // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бовуар, Сімона де (дата звернення: 29.04.2024).
Оприлюднено: 20.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
