Бодріяр, Жан
Бодрія́р, Жан (фр. Baudrillard, Jean; 27.07.1929, м. Реймс, Франція — 06.03.2007, м. Париж, Франція) — соціолог, філософ-постмодерніст, культуролог, письменник, публіцист, фотограф, автор концепцій «симулякрів», «гіперреальності», «структурної революції».
|
Бодріяр, Жан (Baudrillard, Jean) | |
|---|---|
| Народження | 27.07.1929 |
| Місце народження | Реймс |
| Смерть | 06.03.2007 |
| Місце смерті | Париж |
| Alma mater | Сорбонна |
| Напрями діяльності | соціологія, культурологія, філософія, література |
Життєпис
Народився в сім’ї вихідців з Арденн, бабуся та дідусь були селянами-фермерами, батько служив у жандармерії.
1948–1952 навчався в ліцеї імені Генріха IV в м. Парижі. Відмовився від вступних іспитів у Вищу нормальну школу, працював найманим робітником, каменярем у м. Арлі.
1952–1956 повернувся до м. Парижа та студіював германістику на філологічному факультеті в Сорбонні. На старших курсах перекладав роботи П. Вайса, Б. Брехта, К. Маркса. Після завершення університету отримав за конкурсом посаду викладача німецької мови.
1962 уперше надрукував есе в журналі «Лес Темпс Модернес» («Les Temps мodernes», «Сучасні часи»), 1963 опублікував перший фотоальбом. 1966–1967 працював асистентом соціолога, філософа, теоретика неомарксизму А. Лефевра в Університеті Париж Х — Нантер, під його керівництвом захистив докторську дисертацію (1967), яку через рік опублікував із назвою «Система речей» («Le Système des objets: la consommation des signes», 1968). Слухав лекції Р. Барта в Практичній школі вищої освіти.
1968–1969 співпрацював із радикальними лівими журналами «Утопі» («Utopie», «Утопія») та «Траверс» («Traverses», «Шпали»). 1968 брав активну участь у т. з. червоному травні — протестах проти влади президента Шарля де Голля, після завершення цих політичних подій відмовився від співпраці з радикальним лівим рухом.
1970–1980 подорожував країнами Західної Європи та Америки, зокрема США, де познайомився з мислителями-однодумцями: М. Маклюеном, У. Еко, філософом, есеїстом Ф. Діком (1928–1982, США), психотерапевтом, психологом П. Вацлавиком (1921–2007, Австрія, США).
1972–1986 — професор соціології в Університеті Париж Х — Нантер.
1986–1990 — науковий директор Інституту соціально-економічних досліджень та інформації при Університеті Париж ІХ — Дофін.
У 1980–1990 співпрацював з Інститутом досліджень соціальних інновацій при Національному центрі наукових досліджень Франції, був професором медіа та культурології в Європейській вищій школі в Саас-Фе, Швейцарія.
1999–2000 брав участь у виставці в Європейському домі фотографії в м. Парижі.
Наукова діяльність
Автор близько 50 робіт. Його перші соціологічні праці «Система речей» («Le Système des objets: la consommation des signes», 1968) та «Суспільство споживання» («La Société de consommation», 1970) розвивали теорію марксизму й уперше обґрунтували ідею «виробництва потреб» (за нею, не запити споживача створюють пропозицію, а навпаки, за капіталізму потреби людей штучно «підганяють» під потреби виробництва тих чи тих товарів і відтак «машина виробництва і споживання виробляє потреби»).
Найвідоміші роботи: «До критики політичної економії знака» («Pour une critique de l'économie politique du signe», 1972), «Дзеркало виробництва» («Le Miroir de la production», 1973), «Символічний обмін і смерть» («L’Échange symbolique et la mort», 1976), «Забути Фуко» («Oublier Foucault», 1977), «У тіні мовчазної більшості, або кінець соціального» («À l'ombre des majorités silencieuses», 1978), «Спокуса» («De la séduction», 1979), «Симулякри і симуляція» («Simulacres et simulation», 1981), «Фатальні стратегії» («Les Stratégies fatales», 1983), «Америка» («Amérique», 1986), «Прозорість зла» (La «Transparence du mal», 1990), «Війни в затоці не було» («La Guerre du Golfe n'a pas eu lieu», 1991), «Паролі. Від фрагмента до фрагмента» («Mots de passe: D`un fragment l`autre», 2000).
Обмірковував філософські питання співвідношення реальності та її символічного відображення, а також моделі споживацької поведінки як знакової системи сучасного суспільства. Розвиваючи ідеї марксистського поняття надбудови, ввів у обіг термін «гіперреальність» й проголосив «кінець ідеології». Згідно з цією концепцією основа гіперреальності — «симуляція». Елементами гіперреальності є «симулякри» — знаки або феномени, які створюють образ чогось іншого, відмінного від реального, симулятивного за природою. Розвинув вчення про три порядки «симулякрів». Перший порядок представляють натуральні симулякри, засновані на образі, підробці, їхньою метою є «відновлення або ідеальна підстава природи за Божественною подобою». Другий — це продуктивні симулякри, їхньою основою є машинне виробництво і його продукція, вони спрямовані на підвищення продуктивності. До третього порядку зараховував усі сучасні феномени, зокрема, гроші, громадську думку та моду.
У роботі «Символічний обмін та смерть» («L’Échange symbolique et la mort», 1976) розкрив зміст поняття «структурна революція» — процес радикальної зміни соціальної формації, наслідком якого є сутнісні перетворення зв'язків між працею, виробництвом, та цінністю речей.
У книзі «У тіні мовчазної більшості, або кінець соціального» («À l'ombre des majorités silencieuses», 1978) поставив під сумнів саме існування соціального. Вдався до спроби деконструювати соціологію як таку, різні соціологічні й начебто «очевидні» поняття. В оптиці власної теорії дав характеристику основним рисам сучасності, серед яких виділив «мовчазну більшість» (т. з. чорна діра мас), з її інертністю та байдужістю; конформізм, який трансформувався в гіперконформізм; тероризм; настання епохи симуляції й гіперреальності тощо.
Бодріяр розмірковував про те, що сучасні інформаційні технології призвели до появи не просто «світового села» (М. Маклюен), а й світу, в якому сенс стирається, а «реальність» зводиться до знаків свого існування, натомість саме суспільство стає «непроникною» структурою. Епоха модерну означив як час революційних чи інших вибухів ззовні, епоху постмодерну — час вибуху всередину.
Шанував творчість письменника і художника Е. Воргола, вивчав його творчість як культуролог і філософ постмодерну. У роботах «Радикальне мислення» («La Pensée radicale», 1994) і «Змова мистецтва» («Le Complot de l'art», 1997) порушив низку питань щодо сучасного розвитку мистецтва та літератури.
Додатково
- Є автором текстів японської співачки Мегумі Сацу.
- 1996 під час фестивалю «Шанс» («Chance»), що тривав у казино «Віскі Піт» («Whiskey Pete») в містечку Стейтлайн (штат Невада, США), Ж. Бодріяр записав концертний альбом на свої вірші «Suicide Мoi» за участі Тома Вотсона, Майка Келлі, Джорджа Герлі, Лінни Джонстон, Дейва Мюллера, Емі Столл, а також співачки Сенді Стоун.
- Надихав багатьох художників, музикантів і кінематографістів, зокрема алюзії на його ідеї простежують у фільмі-трилогії «Матриця» (1999), який Ж. Бодріяр сприйняв критично.
Праці
- Le Système des objets: la consommation des signes. Paris : Gallimard, 1968. 294 p.
- La Société de consummation. Paris : Denoël, 1970. 318 p.
- Pour une critique de l'économie politique du signe. Paris : Gallimard, 1972. 268 p.
- Oublier Foucault. Paris : Galilée, 1977. 87 p.
- A l’ombre des majorites silencieuses, ou la fin du social. Paris : Denoël, 1982. 128 p.
- Carnaval et cannibal. Paris : L'Herne, 2008. 100 p.
У к р. п е р е к л. —
- Символічний обмін і смерть / Пер. з фр. Л. Кононовича. Львів : Кальварія, 2004. 376 с.
- Симулякри і симуляція / Пер. з фр. В. Ховхуна. Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. 230 с.
- Божиста лівиця / Пер. з фр. Л. Кононовича. Львів : Кальварія, 2007. 128 с.
- Фатальні стратегії / Пер. з фр. Л. Кононовича. Львів : Кальварія, 2010. 192 с.
Література
- Jean Baudrillard // Stanford Encyclopedia of Philosophy. 2005. URL: https://plato.stanford.edu/entries/baudrillard/
- Дроздовський Д. Пам’яті Жана Бодріяра. 2007. URL: http://www.vsesvit-journal.com/old/content/view/278/41/
- Бензер М. Метафизика в ловушке: философские аспекты вызова, брошенного Бодрийяром гиперсовременности / Пер. с англ. М. Богдановой / Пер. с англ. // Хора: Журнал современной зарубежной философии и философской компаративистики. 2009. № 2(8).С. 43.
- Ковалевський В. Бодріяр Жан // Політична енциклопедія / Гол. редкол. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 70.
- Шелухін В. Дзеркало без відображення/ відображення без дзеркала. Делегітимація Голодомору як симуляція // Historians. 2013. URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/708-volodymyr-shelukhin-dzerkalo-bez-vidobrazhennia-vidobrazhennia-bez-dzerkala-delehitymatsiia-holodomoru-iak-symuliatsiia.
- Danesi F. L'Extase esthétique. Jean Baudrillard et la consommation/consumation de l'art. Paris : Sens & Tonka, 2014. 48 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Черних Г. А. Бодріяр, Жан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бодріяр, Жан (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
