Боснійська криза 1908–1909
Босні́йська кри́за 1908–1909 — гострий дипломатичний конфлікт Австро-Угорщини з одного боку й Сербії та Російської імперії з іншого, до розв’язання якого були причетні інші великі держави. Об’єктом суперечок стали Боснія і Герцеговина — найзахідніші провінції Османської імперії, що межували з Австро-Угорщиною й Сербією. Османська імперія поступово втрачала контроль над цими регіонами.
Населення провінцій було мовно і (значною мірою) релігійно близьким до сербів. Це сприяло поширенню в Сербії великодержавних планів щодо цих територій, які увійшли в конфлікт із імперськими інтересами Австро-Угорщини. З 1840-х у Сербії поширювалися ідеї створення «Великої Сербії». Ця концепція передбачала анексію Боснії й Герцеговини, сербських анклавів на території Австро-Угорщини і навіть Хорватії.
Загроза цілісності імперії змушувала уряд Австро-Угорщини обговорювати плани військової та дипломатичної підготовки анексії Боснії й Герцеговини. Втілення цих планів вимагало згоди Російської імперії, на зовнішню політику якої впливали традиційні уявлення про її особливу історичну місію на Балканах і Близькому Сході та ідеї панславізму.
Зміст
Передумови
Готуючись до нової війни з Османською імперією в 1870-х (див. Російсько-турецькі війни), Російська імперія була зацікавлена у невтручанні в неї Австро-Угорщини. Відповідно до таємних Райхштадських домовленостей 1876 остання обіцяла в разі початку російсько-турецької війни дотримуватися доброзичливого щодо Російської імперії нейтралітету і визнати повернення Росії втраченої після укладення Паризького миру 1856 частини Бессарабії. Росія, натомість, погоджувалася на анексію Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини й зобов’язувалася не створювати на Балканах великої слов’янської держави, яка була б потенційною загрозою безпеці Австро-Угорщини.
Зміст цих домовленостей в Російській імперії не оприлюднювався. Також він залишався невідомим лідерам балканських слов’ян, що перебували під протекцією Російської імперії. Фактично це була оборудка, за якою Росія розплачувалась інтересами своїх балканських протеже на користь Австро-Угорщини, імовірно, сподіваючись, що перемога у війні з Османською імперією дасть можливість не виконувати цих домовленостей.
Сан-Стефанський прелімінарний мир, укладений після перемоги Російської імперії над Османською імперією, передбачав повернення Росії південно-східної Бессарабії і створення великої болгарської держави (див. Болгарія). Питання Боснії й Герцеговини в угоді не згадувалося. Таким чином, Австро-Угорщина нічого не отримала в обмін на свій нейтралітет і згоду на повернення Росії раніше втраченої частини Бессарабії.
Берлінський трактат 1878 постановив передати Боснію й Герцеговину під управління Австро-Угорщини (ст. XXV), із чим вимушено погодилася Росія. Відповідно до таємного договору про «Союз трьох імператорів» 1881 було встановлено, що Австро-Угорщина зберігала за собою право анексувати Боснію й Герцеговину тоді, коли вважатиме це слушним.
Окупація австро-угорськими військами Боснії й Герцеговини започаткувала їхню інтеграцію до складу імперії Габсбургів. У правовому сенсі суверенітет над провінціями, як і раніше належав султанові, але фактично керувала ними Дунайська монархія. Це було оформлено спеціальною конвенцією між Австро-Угорщиною й Туреччиною у 1879.
Норми Сан-Стефанського прелімінарного миру й Берлінського трактату викликали розчарування Сербії політикою Російської імперії. Це зумовило пошук певного порозуміння з Австро-Угорщиною. Проте 1903 русофільська династія Карагеоргієвічів взяла курс на зближення з Російською імперією. Російські дипломати підштовхували сербський уряд до конфронтації з імперією Габсбургів.
Перебіг кризи
Ситуація, що склалася, непокоїла керівників Дунайської монархії. Крім того, певні ускладнення для них міг викликати прихід до влади в Османській імперії молодотурків (1908), які заявляли про підтримку неподільності держави. Таким чином, Австро-Угорщина мала прискорити остаточне визначення статусу окупованих провінцій і анексувати їх.
Міністр закордонних справ Австро-Угорщини А. фон Еренталь пропонував виплатити компенсацію за втрату Боснії й Герцеговини й відмовитися від окупації іншої турецької території — Новопазарського санджаку (тепер — прикордонні регіони Сербії й Чорногорії). Останнє мало переконати Російську імперію в тому, що Австро-Угорщина не прагне до територіальної експансії.
Одним із ключових питань зовнішньої політики Російської імперії в цей час стало відкриття Чорноморських проток (див. Босфор, Дарданелли) для російських військових кораблів. Це вимагало згоди інших великих держав. Міністр закордонних справ О. Ізвольський вирішив використати ситуацію з Боснією й Герцеговиною для того, щоб ще раз домогтися від імперії Габсбургів компенсації за згоду на анексію провінцій.
2 (15).09.1908 в замку Бухлау (тепер замок Бухловіце, Чехія) міністри закордонних справ Російської й Австро-Угорської імперій досягли таємної усної домовленості з цього питання. О. Ізвольський погоджувався на анексію Боснії й Герцеговини, а А. фон Еренталь погоджувався на відкриття Чорноморських проток для російських військових кораблів.
Питання про подальше оприлюднення й реалізацію домовленостей викликало гострі суперечки. А. фон Еренталь стверджував, нібито він повідомив О. Ізвольскому, що анексію буде здійснено до 08.10.1908. Останній доводив, що з розмови з австро-угорським міністром у нього склалося враження про наміри А. фон Еренталя повідомити парламентові про план анексії, а не здійснювати її остаточно до укладення письмової міжурядової угоди. Твердження О. Ізвольського було неправдивим, оскільки його заступник М. Чариков 22.09 (5.10) повідомив російським представникам у Європі й на Балканах про заплановане на 24.09 (07.10) оголошення Австро-Угорщиною анексії Боснії й Герцеговини. Саме цього дня А. фон Еренталь оголосив про здійснення анексії в парламенті. Імператор Франц Йосиф I підписав відповідний рескрипт 22.09 (05.10) і повідомив про це Миколу ІІ.
Зондування О. Ізвольським позицій інших великих держав показало, що Велика Британія і Франція не підтримували його проєкт щодо Чорноморських проток. Згоду в обмін на певні поступки, натомість, обіцяли Німеччина й Італія. Таким чином виявлялося, що інтереси Австро-Угорщини відповідно до домовленостей у замку Бухлау було задоволено, тоді як реалізувати інтереси Російської імперії було неможливо.
З метою уникнути принизливої дипломатичної поразки О. Ізвольський запропонував обговорити питання про анексію на конференції держав, які були сторонами Берлінського трактату. Пропозицію підтримали Велика Британія і Франція. Австро-Угорщина заявила, що передумовою її участі в конференції є попередня згода інших держав на її вимоги. Передусім ішлося про визнання анексії. Німеччина підтримала Австро-Угорщину.
Завершення й наслідки кризи
Спроба скликати конференцію була невдалою. Анексія спричинила різке загострення відносин між Австро-Угорщиною й Сербією (остання вимагала надати Боснії й Герцеговині автономію). Водночас Сербія розпочала підготовку до війни, сподіваючись на допомогу Росії.
А. фон Еренталь зробив спробу домовитися з Османською імперією. 26.02.1909 була укладена угода про згоду останньої поступитися Боснією й Герцеговиною в обмін на фінансову компенсацію. Оскільки Австро-Угорщина отримала згоду колишнього суверена Боснії й Герцеговини, з правового боку питання було вирішено. Це викликало ще гострішу реакцію Сербії, що загрожувало війною.
Наслідком консультацій між великими державами стала домовленість про санкціонування шляхом обміну нотами скасування ст. XXV Берлінського трактату у зв’язку з укладенням нової угоди між Австро-Угорщиною й Османською імперією.
А. фон Еренталь обумовив свою згоду попередньою формальною заявою Сербії про те, що анексія Боснії й Герцеговини не порушує її прав і не буде приводом для подальших протестів. За пропозицією Еренталя великі держави обмінялися нотами і цим санкціонували анексію Боснії й Герцеговини. 31.03.1909 у відповідь на пропозицію Російської імперії Сербія визнала анексію. Заява Сербії з цього приводу відповідала попередньо озвученим умовам А. фон Еренталя. Таким чином, Боснійську кризу було завершено. Поразка в цьому дипломатичному конфлікті спонукала Російську імперію скорегувати свою зовнішню політику, перейшовши до рішучої підтримки Сербії і зведення рахунків із Австро-Угорщиною.
Джерела
- Міжнародні відносини напередодні й у період Першої світової війни 1914–1918 рр. (у документах і спогадах сучасників) / Авт.-уклад.: О. І. Овчаренко, О. В. Сухушина. Черкаси : Вертикаль, 2016. 708 с.
Література
- Милюков П. Н. Балканский кризис и политика А. П. Извольского. Санкт-Петербург : Типография товарищества «Общественная польза», 1910. 394 с.
- Renkin R. The Inner History of the Balkan War : in 2 vol. London : John Lane, 1930.
- Wedel O. H. Austro-German Diplomatic Relations 1908–1914. Stanford : Stanford University Press, 1932. 233 p.
- Фей С. Происхождение мировой войны : в 2 т. / Пер. с англ. Москва : Государственное социально-экономическое издательство, 1934.
- Helmreich E. The Diplomacy of the Balkan Wars, 1912–1913. Cambridge : Harvard University Press, 1938. 523 p.
- Тейлор А. Дж. Борьба за господство в Европе. 1848–1918 / Пер. с англ. Москва : Издательство иностранной литературы, 1958. 644 с.
- Писарев Ю. Г. Освободительное движение югославских народов Австро-Венгрии в 1905–1914 гг. Москва : Академия наук СССР, 1962. 420 с.
- Виноградов К. Б. Боснийский кризис 1908–1909 гг. Пролог первой мировой войны. Ленинград : Ленинградский университет, 1964. 160 с.
- Thaden E. Russia and the Balkan Alliance of 1912. State College : Pennsylvania State University Press, 1965. 192 p.
- Писарев Ю. Г. Великие державы и Балканы накануне первой мировой войны. Москва : Наука, 1985. 285 с.
- Imamovic M. Historija Bosniaka. Sarajevo : Ari 7, 1998. 325 p.
- Ваколюк Т. О. Анексія Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною і зовнішня політика Росії (1908 р.) // Історичний журнал. 2004. № 9. С. 46–51.
- Ваколюк Т. О. Балканське питання напередодні Боснійської кризи 1908–1909 рр. // Сумська старовина. 2004. № 13/14. С. 128–135.
- Єлавич Б. Історія Балкан. ХХ століття. Київ : Свенас, 2004. 600 с.
- Ћирковић С. М. Срби међу европским народима. Београд : Equilibrium, 2004. 337 p.
- Машевський О. П. Питання Чорноморських проток у політиці Антанти в період Боснійської кризи (1908–1909 рр.) // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Серія: Історія. 2009. Т. 104. Вип. 91. С. 126–131.
- Чернік С. Висвітлення позиції Сербії щодо проблеми анексії Боснії та Герцеговини 1908–1909 рр. на сторінках газети «Голос Юга» // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. 2010. Т. 20. С. 240–251.
- Перга Т. Ю. Роль балканських країн у формуванні нової системи міжнародних відносин напередодні Першої світової війни // Перша світова війна: історичні долі держав і народів (до 100-річчя від початку Першої світової війни). Київ : ДУ «Інститут всесвітньої історії HAH України», 2015. С. 79–85.
- Потєхін О. В. Боснійська криза 1908–1909 рр. і Перша світова війна: проблеми союзницької співпраці // Перша світова війна: історичні долі держав і народів (до 100-річчя від початку Першої світової війни). Київ : ДУ «Інститут всесвітньої історії HAH України», 2015. С. 71–79.
- Сухушина О. Витоки і наслідки Боснійської кризи (1908–1909 рр.) // Овчаренко О., Сухушина О., Земзюліна Н. З історії війн першої половини ХХ століття: деякі питання міжнародних відносин. Черкаси : Вертикаль, 2018. С. 59–84.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сухушина О. В. Боснійська криза 1908–1909 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боснійська криза 1908–1909 (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.06.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
