Бродяжництво

Бродя́жництво — деструктивне соціальне явище, що характеризується наявністю в країні людей, які, не маючи місця проживання постійного, постійної роботи і стабільних доходів, упродовж тривалого часу внаслідок життєвих обставин переміщуються в межах одного або декількох населених пунктів (міст, містечок, сіл) у пошуках праці, прихистку чи без мети.

Бродяги переважно вдень блукають у пошуках підробітку або випрошують милостиню, вночі знаходять прихисток у розвалених будівлях, складських приміщеннях без води, опалення та електроенергії, або у нічліжках для бездомних (див. Бездомність). Перебуваючи тривалий час в антисанітарних умовах, вони мають вкрай неприємний, неохайний, огидний вигляд. Нерідко ведуть аморальний спосіб життя, скоюючи невеликі крадіжки або здійснюючи правопорушення. Бродяги є потенційними жертвами осіб із кримінальним минулим або злочинців.

В Україні на законодавчому рівні визначення поняття «бродяжництво» відсутнє. У законодавчих актах розкрито поняття «бездомність» та «безпритульність» як характеристики бродяжництва.

Історична довідка

Бродяжництво — явище історичне: існувало в усі історичні епохи. Існує практично в усіх країнах світу. Найбільшого поширення бродяжництво набуло в період розвитку капіталізму.

У більшості країн бродяжництво закріплено законодавчо. У різних країнах визначали по-різному: від асоціального явища до кримінального злочину.

Ознаки, за якими людину можна віднести до бродяги, були різними. Так, у 19 ст. у Франції бродяжництво трактували як відсутність конкретного місця проживання, засобів до існування і занять, які надавали можливість набувати ці засоби.

У Німеччині під бродяжництвом визнавали безцільний (що перетворився на звичку) перехід з одного місця проживання в інше за відсутності засобів до життя і небажання заробляти їх власною працею.

Особливо суворими законами проти бродяг і жебраків вирізнялася Велика Британія, де заборона на бродяжництво і жебрацтво зберігається донині. У США Закони про бродяжництво частково відмінено як такі, що суперечать Конституції, частково продовжують діяти. Людину, яка має законне джерело прибутку в США, не вважають бродягою, навіть якщо вона не має домівки і постійно переміщується з місця на місце.

В Україні після розпаду СРСР до 1992 діяла стаття 214 Кримінального кодексу від 1960, якою бродяжництво визначали як злочин. Законом «Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення» від 07.07.1992 цю статтю виключено. У чинному законодавстві України немає нормативного визначення бродяжництва і відповідальності за нього, однак громадяни можуть бути затримані на 30 діб за підозрою у бродяжництві. 2005 прийнято закон «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який ви¬значає основи роботи соціальних органів і містить перелік закладів, до яких безпритульних можуть помістити для того, щоб із часом повернутися до нормального життя.

Характеристика

  • Бродяжництво не є злочином, однак практично завжди має девіантний характер (див. Девіація), оскільки відсутність у бродяг житла, доходів, блукання в пошуках прихистку і тимчасового заробітку нерідко спонукає до асоціальних, а подекуди і до кримінальних способів їх досягнення.
  • Наявність бродяжництва свідчить про суспільні проблеми: кризові явища в економіці; неналежний рівень соціальної підтримки малозахищених верств населення; політичні, міжнаціональні чи військові конфлікти; техногенні чи природні катастрофи тощо. Унаслідок цього певна частини людей залишається без домівок і без засобів для існування, тому вимушена вести бродячий спосіб життя у пошуках сприятливих умов життя і праці.
  • Може бути вимушеним або добровільним, залежно від особистісних соціально-психологічних проблем і переконань. Бродягами нерідко стають люди, які розлучилися, втратили житло або звільнилися з місць позбавлення волі, а їхнє помешкання передано у користування іншим особам, або скоїли злочини і переховуються від правосуддя, або за культурними чи релігійними переконаннями вважають себе «людьми світу», свідомо блукаючи різними містами (кришнаїти, бродячі артисти, музиканти).
  • Ознаками бродяг є вкрай недбалий та неохайний вигляд; наявність видимих (на відкритих частинах тіла) та невидимих різноманітних хронічних і соціальних хвороб; відсутність життєвих цілей та впевненості у завтрашньому дні; лайливість й агресивне або абсолютно індиферентне ставлення до оточуючих; копирсання в смітниках; алкогольне сп’яніння тощо.
  • Бродяжництво викликає негативне ставлення суспільства до осіб, які схильні до нього, незважаючи на причини, що його спонукали. Бродяги, як правило, є осередком розповсюдження соціальних хвороб (туберкульозу, СНІДУ, венеричних хвороб тощо) та потенційної злочинності, а подекуди і примушення дітей, які опинилися на вулиці, до жебрацтва та інших асоціальних та аморальних явищ, що вкрай негативно позначається на суспільному житті.

Особливо небезпечним вважають дитяче та юнацьке бродяжництво. Воно виникає внаслідок батьківської бездоглядності, недбалості по відношенню до дітей, примушуючи їх покидати домівки в пошуках кращого життя. Це нерідко спонукає їх до правопорушень і злочинів, накладаючи деструктивний відбиток на подальше доросле життя.

Методи протидії

Запобіжні заходи поширення бродяжництва:

  • правове визначення бродяжництва як соціального явища;
  • створення спеціальних служб для фіксації та реєстрації людей, які перебувають у стані бродяжництва для надання їм соціальної та психологічної допомоги;
  • створення ефективних умов для залучення працездатних бродяг до фізичної праці шляхом побудови робочих будинків для їх тимчасового перебування та ресоціалізації;
  • покращення освітньо-виховної роботи для формування у підлітків та молоді здорового способу життя, соціальних звичок щодо необхідності дотримуватися життєвих та побутових стандартів, що є домінантними у суспільстві.

Джерело

  1. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України № 2623-IV від 02.06.2005 // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 26. Ст. 354. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2623-15#Text

Література

  1. Бордуль Є., Волков К. Заняття бродяжництвом і право на свободу та особисту недоторканість // Вісник прокуратури. 2010. № 12. С. 36–40.
  2. Пісарєв О. «Безпритульне» право // Закон і бізнес. 2010. URL: https://zib.com.ua/ua/print/3160-_bezpritulne_pravo.html
  3. Іваненко Ю. Л. Стан злочинів, що вчиняються відносно осіб, які займаються бродяжництвом // Держава та регіони. Серія: Право. 2013. № 1 (39). С. 157–162. URL: http://www.law.stateandregions.zp.ua/archive/1_2013/34
  4. Іваненко В. Жебрацтво та бродяжництво у повсякденному житті Півдня України 1920-х років // Грані. 2021. Т. 24. № 3. С. 62–70.

Автор ВУЕ

А. С. Лобанова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Лобанова А. С. Бродяжництво // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бродяжництво (дата звернення: 12.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.10.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶