Брюховецький, В'ячеслав Степанович
Брюхове́цький, В’ячесла́в Степа́нович (нар. 14.07.1947, м. Владикавказ, тепер м. Дзауджикау, Північна Осетія, Російська Федерація) — літературознавець, критик, громадський діяч, один із ініціаторів створення Народного руху України, член Національної спілки письменників України (1982), перший президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА; 1994–2007), почесний президент НаУКМА (2007), Герой України (2007).
|
Брюховецький, В'ячеслав Степанович | |
|---|---|
| Народження | 14.07.1947 |
| Місце народження | Дзауджикау |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Напрями діяльності | літературознавство, викладання, організація освіти |
| Традиція/школа | шістдесятництво |
| Відзнака | Герой України |
Життєпис
1947 родина переїхала до м. Черкас. 1967–1968 служив у ракетних військах у м. Первомайську.
1974 закінчив факультет журналістики Київського університету (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 1973–1976 працював кореспондентом, завідувачем відділу критики редакції газети «Літературна Україна». Навчався в аспірантурі Київського державного інституту культури імені О. Корнійчука (тепер Київський національний університет культури і мистецтв). У Ленінградському державному інституті культури імені Н. І. Крупської (тепер Санкт-Петербурзький державний університет культури і мистецтв) 1980 отримав ступінь кандидата педагогічних наук (дисертація «Специфіка розвитку літературно-критичної активності старших підлітків у процесі керівництва читанням»).
1980–1991 працював у Інституті літератури АН УРСР (тепер Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України) на посадах молодшого, старшого наукового співробітника, завідувача відділу теорії літератури. Отримав ступінь доктора філологічних наук (1986), захистивши дисертацію «Природа, функції і метод літературної критики».
1989–1990 — гостьовий професор Ратгерського університету (США), у 1990 — гостьовий професор Манітобського університету (Канада). 1991 очолив виконавчу дирекцію відродження Києво-Могилянської академії, 1992–1994 — ректор, а 1994–2007 — президент НаУКМА. Життєве кредо: «Рух уперед неможливий там, де страх перед наслідками сильніший від любові до істини».
Діяльність
11.09.1990 на засіданні Української наукової асоціації виступив із пропозицією відродити навчальний заклад на історичній території, розробив концепцію, статут Університету, створив Києво-Могилянське братство, залучив до Наглядової ради Університету політиків і громадських діячів західного світу, сформував науково-педагогічний склад.
Автор літературознавчих праць із теорії та історії літератури «Іван Сенченко» (1981), «Силове поле критики» (1984), «Критика в сучасному літературному процесі» (1985), «Специфіка і функції літературно-критичної діяльності» (1989), «Микола Зеров», «Ліна Костенко» (обидві — 1990), численних статей у періодиці (має понад 400 публікацій у фахових збірниках та в українській і зарубіжній пресі), присвячених аналізу літературної критики як специфічно-цілісної діяльності на пограниччі літератури, науки та публіцистики; численних статей, інтерв’ю з проблем модернізації освітнього простору, впровадження інноваційних технологій в освіту України, фільму «Твердиня української духовости», кількох перекладів із англійської та польської мов.
Очолював редколегію двох енциклопедичних видань «Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст.» (2001) та «Київська духовна академія в іменах (1819–1924): енциклопедія у двох томах» (2017). Був багаторічним головним редактором наукового фахового видання «Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія"».
Як теоретик літератури Брюховецький виробив і обґрунтував власну теорію щодо суті і призначення літературної критики (суть: критик має помічати нові тенденції чи нові твори в письменстві, які він вважає новаторськими й перспективними в літературному поступі, та всіляко підтримувати такі тенденції, стаючи повноправним учасником і творцем літературного процесу). Брюховецький зібрав, уклав і опублікував (2013) наукові розвідки В. Петрова (у трьох томах), додав ґрунтовні коментарі [опубліковані окремою книгою «Віктор Петров: верхи долі — верхи і долі» (2013)]. Клопотався про збереження культурної спадщини м. Черкас і Черкащини. Подарував науковій бібліотеці НаУКМА приватну книжкову колекцію та особистий архів.
Визнання
За вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти, впровадження сучасних методів навчання і виховання молоді нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня (18.12.1997).
Лауреат міжнародної премії Антоновичів (1997).
Нагороджений орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (1998).
Лауреат всеукраїнської премії «Визнання» (2001).
Нагороджений орденом «За інтелектуальну відвагу» (2003).
Лауреат премії імені Олекси Гірника (2005).
Член Комітету з присудження Національної премії України імені Т. Г. Шевченка (з 2005).
Президент Всеукраїнської громадської наукової організації «Експерти України» (від 2005).
Указом Президента України Віктора Ющенка № 559/2007 від 25.06.2007 за визначний внесок у національне відродження України, вагомі особисті заслуги у розвитку вітчизняної освіти і науки, багаторічну плідну науково-педагогічну і громадсько-політичну діяльність президенту Національного університету «Києво-Могилянська академія» присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.
За значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння українському народу нагороджений ювілейною медаллю «25 років незалежності України» (19.08.2016).
Твори
- Силове поле критики. Київ : Радянський письменник, 1984. 240 с.
- Ліна Костенко. Київ : Дніпро, 1990. 262 с.
- Микола Зеров. Київ : Радянський письменник, 1990. 310 с.
- Factum est factum. Біобібліоbrioukhія. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2010. 992 с. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2154
Література
- Онищенко Євгенія Воскресіння академії: спогади про відродження Києво-Могилянської академії та його учасників. К., 2004. 94 с. http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/3313/Onyshchenko_Voskresinnia%20akademii.pdf?sequence=1&isAllowed=y
- Ярошенко Т. О. Колекція В’ячеслава Брюховецького в Могилянській бібліотеці // Вісник Книжкової палати. 2008. № 11. С. 17–20. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/89
- Дзюба І. М. На трьох континентах : у 3 кн. Київ : КЛІО, 2013. Кн. 1. С. 412–429.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Поліщук В. Т. Брюховецький, В'ячеслав Степанович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брюховецький, В'ячеслав Степанович (дата звернення: 11.05.2024).
Оприлюднено: 01.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
