Буквар
Буква́р (від буква) — підручник для початкового навчання читанню й письму; перша шкільна книжка із розвитку мови і логічного мислення у дітей, зазвичай багато ілюстрована.
Характеристика
Авторство терміна «буквар» належить Мелетію Смотрицькому, який увів його за зразком латинського «абецедарія» (лат. АBCDarium, Аbecedarium). Перед тим були поширені церковнослов’янські «азбуки» (від назв перших літер у кирилиці «аз» і «буки»), а також «граматики» (від грец. γράμμα — літера, звідси — українська назва «граматка»).
В основу підручника покладено ознайомлення дітей з буквами, звуковим складом слова та правилами його буквеного запису, самостійне освоєння і закріплення навичок письма і читання. Розвиває пізнавальні інтереси дітей, зв’язне мовлення, вміння зіставляти, порівнювати, розрізняти, пам'ять, увагу тощо.
У букварі, чого немає в жодному іншому підручнику, укладач послідовно витримує принцип типовості мовного матеріалу, відповідно до якого такий матеріал вважається типовим для вживання в різних ситуаціях спілкування.
Тексти, на яких діти вчяться читати й писати, відображають лексичний склад, норми слововживання, граматичні форми, стилістичні особливості побудови речень, характерні для даного етапу розвитку літературної мови. У словниковому плані буквар зорієнтований на найбільш вживану лексику. Одночасно він втілює і панівні методологічні підходи до процесу навчання.
Тематика буквара відображає інтереси дітей цього вікового періоду та характеризує особливості їхнього соціального середовища, життя суспільства, що суголосні дитячим уявленням і переживанням.
Поряд із навчанням дітей грамоті, буквар — багатопланова книга й документ епохи, який у стислій формі відтворює найважливіші тренди й особливості життя країни на конкретному історичному етапі. Наприклад, тематика букварів середини — 2-ї половини 19 ст. вирізняється сільськогосподарською лексикою (знаряддя праці, опис порід дерев тощо); у букварах початку 20 ст. використовували такі слова, як-от «революціонер», «січові стрільці», «гноблення»; букварам, що були видані у період Української революції притаманні слова «революція», «пролетарі», з’явилась «промислова» термінологія; свій відбиток на сторінках буквара залишила й доба соціалізму. Букварі, які вийшли друком за часів незалежності, знайомлять дітей із такими поняттями, як-от «незалежна Україна», «вільна держава», «нація» тощо.
Українські букварі
Перший український буквар, відомий як Буквар Івана Федорова, вийшов друком (без заголовка) 1574 у м. Львові, доповнене видання — 1578 у м. Острозі. Це була перша друкована книжка світського призначення (для засвоєння граматики церковнослов’янської мови у східнослов’янській редакції).
До найдавніших підручників такого типу відносять: «Науку к читанню» Лаврентія Зизанія (Вільно; 1596), «Буквар» друкаря і видавця Тимофія Вербицького (дати життя і смерті невідомі; Київ, 1627). Традиції Івана Федорова продовжували братські, приватні та монастирські друкарні у містах Львові, Києві, Вільно, Могильові тощо.
З-поміж найвідоміших культурно-історичних пам’яток українського букварства: «Букварь южнорусскій» Т. Шевченка (Санкт-Петербург; 1861), «Українська абетка» мовознавця і письменника М. Гатцука (Москва; 1861), «Граматка» П. Куліша (Санкт-Петербург; 1857, 1861), «Граматка» С. Черкасенка (Полтава; 1907), «Українська граматка до науки читання й писання» Б. Грінченка (Київ; 1907). Укладачами українських букварів були також О. Потебня, О. Кониський, Т. Лубенець, Я. Чепіга, Л. Деполович та ін.
Найчастіше до буквара включали тексти знаних і пошанованих письменників, поетів; часом адаптовані для дітей тексти створювали самі укладачі букварів.
Від середини 1990-х у школах України використовують букварі, рекомендовані Міністерством освіти і науки України. Всі вони побудовані за звуковим аналітико-синтетичним методом і призначені для першокласників початкової школи.
Від 2010-х в Україні поширилися електронні букварі, онлайн-букварі.
Література
- Клименко О. З історії українських букварів // Бібліотечний вісник. 2000. № 2. С. 57–60.
- Клименко О. Становлення та формування культури книги у XVI–XVII ст. На прикладі навчальних видань // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. 2003. Вип. 10. С. 293–304.
- Бондарчук О. Українські букварі XIX — початку XX століття у фондах Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського // Вісник Книжкової палати. 2009. № 2. С. 40–43. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2009_2_14
- Казимирова І. А. З історії формування української лінгвістичної термінології: «Буквар» Івана Федорова (1574) // Термінологічний вісник. 2015. Вип. 3 (2). С. 5–11. URL: https://iul-nasu.org.ua/pdf/termvisnik/terv_2015_3(2)__3.pdf
- Бучарська І. С. «Букварь Южнорусскій. 1861 року» Тараса Шевченка в комунікативному просторі України: реальність та перспективи присутності // Communications and Communicative Technologies. 2019. Вип. 19. С. 19–25. URL: https://cct.dp.ua/index.php/journal/article/download/144/152
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кожедуб О. В. Буквар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буквар (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
