Біатлон
Біатло́н (лат. bi…, з bis — двічі та грец. ἆϑλον — змагання, боротьба, випробування) — вид спорту, комплексне змагання з двоборства — лижних гонок, поєднаних зі стрільбою з гвинтівки.
Зміст
Історична довідка
Біатлон походить із скандинавських країн. Його витоки пов’язані з військовою сферою та полюванням. У Норвегії знайдені наскальні малюнки віком приблизно 5 тис. років, що свідчать про використання лиж під час полювання на дичину. Мисливці влаштовували між собою змагання. У середні віки озброєні лижні загони стали основними підрозділами в арміях країн Скандинавії. Перші змагання з біатлону відбулися 1767 між патрулями, які охороняли шведсько-норвезький кордон державний.
Перший у світі відомий лижний клуб («Трюсільський стрілецько-лижний клуб») заснований 30.05.1861 у Норвегії для навчання солдатів і сприяння національній обороні на місцевому рівні. Біатлон також був популярним у німецькомовних країнах. Перші військові чемпіонати організовані 1895 у Німеччині. У Норвегії 1912 проходила індивідуальна гонка зі стрільбою серед солдатів.
У 1920–1930-х набули популярності змагання військових патрулів. Команда складалася з офіцера в супроводі унтерофіцера і двох солдатів. На дистанції гонки завдовжки від 25–30 км група мала провести стрільбу на середній відстані, лежачи або стоячи. За кожний влучний постріл команді надавалося 30 секунд бонусу, який віднімався від загального часу. Цей вид спорту був попередником біатлону. Він з’явився тільки на перших Зимових Олімпійських іграх 1924 у м. Шамоні (Франція). Було розіграно один комплект нагород (олімпійським чемпіоном стала збірна Швейцарії, срібні медалі дісталися Фінляндії, а бронзові — Франції). На наступних трьох Олімпійських іграх (1928, 1936, 1948) змагання військових патрулів були лише показовими. У зв’язку з антивоєнними настроями в суспільстві такі змагання вважали надто мілітаристськими, тому їх відмінили.
Міжнародний союз сучасного п’ятиборства, заснований 03.08.1948, виявив зацікавленість у започаткуванні змагань із зимових видів спорту та вирішив поєднати біг і стрільбу. За пропозицією його голови, генерала С. А. Тофельта (1904– 1993; Швеція) було введено назву біатлон.
У сучасному вигляді біатлон сформувався на початку 1950-х і набув поширення в Норвегії, СРСР, Фінляндії, Швеції, Польщі, Румунії та інших країнах.
Міжнародний олімпійський комітет визнав біатлон самостійним видом спорту з 1954. У 1955 Міжнародна федерація сучасного п’ятиборства розробила концепцію сучасного зимового біатлону. Правила змагань були затверджені 17.11.1956. З 1958 відбуваються чемпіонати світу. Перший організовано 02.03.1958 в Австрії. День 2 березня офіційно проголошений днем народження біатлону.
Історія жіночого біатлону почалася набагато пізніше, ніж чоловічого. Міжнародна федерація сучасного п’ятиборства та біатлону ухвалила правила жіночих змагань лише на своєму конгресі в м. Сараєво 1980. Перші міжнародні жіночі змагання відбулися 1981 у м. Яхимові (тепер Чехія).
Зростанню популярності біатлону сприяли: заміна (1978) бойових армійських гвинтівок на дрібнокаліберні; скорочення дистанції стрільби з 150 до 50 м, будівництво спеціальних біатлонних трас та стрільбищ із трибунами для глядачів.
Характеристика
Правила змагань
У біатлоні існує 6 видів індивідуальних змагань: спринт (для жінок 7,5 км, для чоловіків 10 км), гонка переслідування, або пасьют (для жінок 10 км, для чоловіків 12,5 км), мас-старт (для жінок 12,5 км, для чоловіків 15 км), класична індивідуальна гонка (для жінок 15 км, для чоловіків 20 км). Крім того, є 2 види командних змагань: естафета (для жінок 4х6 км, для чоловіків 4х7,5 км) і змішана естафета.
Біатлоністи стартують за командою судді. Здолавши певний відрізок дистанції, біатлоніст розпочинає стрільбу і має влучити у 5 цілей. За кожну незакриту мішень передбачено покарання: біатлоніст повинен додатково пробігти штрафне коло (150 м), а в індивідуальній гонці до часу спортсмена додається одна хвилина. В естафетних гонках біатлоніст має 3 запасних патрони; якщо і за їхньою допомогою він не зміг влучити в цілі, то за кожну мішень нараховують штрафне коло.
Спортсменам заборонено: зрізати дистанцію; не проходити штрафні кола; чинити фізичний тиск на суперника; стріляти в чужі мішені. Перемагає біатлоніст, який показав найкращий час.
Стрільба починається завжди з положення лежачи, потім стріляють з положення стоячи. У спринті та естафетах є тільки два вогневих рубежі, у гонці переслідуванні, мас-старті та індивідуальній гонці — 4 вогневих рубежі.
Біатлоністи змагаються у біговому костюмі. Лижі, палиці та черевики стандартного типу. Гвинтівка, призначена для біатлону, має калібр 22 дюйми, мінімальну вагу 3,5 кг. Обойми для гвинтівки можуть вміщати лише 5 набоїв, максимальна початкова швидкість кулі 380 м/с. Гвинтівку переносять на спині за допомогою ременя з вертикально піднятим стволом.
Змагання проводять на об’єктах, які мають площу центрального стадіону, оточеного мережею лижних трас. Площа стадіону складається зі стрільбища з мішенями, зони старту і фінішу, штрафного кола, технічної будівлі, кімнат для змащення лиж, зони для глядачів та іншої необхідної інфраструктури.
Міжнародні спортивні федерації
На початку існування біатлону цим видом спорту опікувався Міжнародний союз сучасного п’ятиборства. Від 1956 Міжнародна федерація сучасного п’ятиборства офіційно стала асоціацією обох видів спорту, 1968 її перейменовано на Міжнародну федерацію сучасного п’ятиборства та біатлону. Це тривало до заснування 1993 Міжнародного союзу біатлоністів як незалежної асоціації в рамках єдиної федерації. Дві асоціації офіційно розділилися 1998. Найважливіші змагання з біатлону з початку 21 століття організовує Міжнародний союз біатлонистів. Це єдиний лижний вид спорту, який не регулює Міжнародна федерація лижного спорту.
Міжнародні змагання
Найпрестижніші змагання з біатлону: Олімпійські ігри, Чемпіонат світу, Кубок світу.
Біатлон з’явився в офіційній олімпійській програмі на Зимових Олімпійських іграх 1960 у м. Скво-Веллі (США), у ній були індивідуальні змагання чоловіків на дистанції 20 км. Зі зростанням популярності цього виду спорту зросла кількість змагань, а їхній формат урізноманітнився. Жіночі змагання були введені під час Зимових Олімпійських ігор 1992 у м. Альбервілі (Франція).
З 2014 у програмі Зимових Олімпійських ігор — 11 видів біатлону: 4 індивідуальні гонки на час (спринт та індивідуальні гонки серед чоловіків і жінок), відкриті для всіх учасників; 4 індивідуальні гонки (гонка переслідування та мас-старт для чоловіків і жінок), відкриті для обмеженої кількості учасників, які пройшли кваліфікацію; 3 командні гонки (чоловіча, жіноча та змішана естафета), відкриті для всіх збірних за достатньої кількості учасників. Найуспішніші олімпійські збірні — Норвегія (55 медалей — 22 золоті, 17 срібних, 16 бронзових), Німеччина (58 медалей — 20 золотих, 23 срібні, 15 бронзових) та Франція (33 медалі — 12 золотих, 9 срібних, 12 бронзових). Найуспішніші біатлоністи — У. Е. Бйорндален (13 медалей — 8 золотих, 4 срібних, 1 бронзова) Й. Т. Бо (8 медалей — 5 золотих, 2 срібні, 1 бронзова), М. Фуркад (7 медалей — 5 золотих, 2 срібні). Найуспішніші біатлоністки — Д. Домрачева (нар. 1986, Білорусь; 6 медалей — 4 золоті, 1 срібна, 1 бронзова), К. Вільгельм (нар. 1976, Німеччина; 7 медалей — 3 золоті, 3 срібні, 1 бронзова), А. Кузьміна (нар. 1984, тепер Росія, виступала за Словаччину; 6 медалей — 3 золоті та 3 срібні).
Чемпіонати світу з біатлону відбуваються щороку, крім олімпійських років. Перший чемпіонат світу серед чоловіків відбувся у березні 1958 у м. Заальфельдені (Австрія). Перший чемпіонат світу серед жінок проходив 1984 у м. Шамоні (Франція). З 1989 чемпіонати світу серед чоловіків і жінок об’єднали та проводять в одному місці.
На першому чемпіонаті 1958 було лише одне змагання (індивідуальна гонка на 20 км серед чоловіків), на 2023 їх уже 12 — вісім індивідуальних змагань для чоловіків і жінок (спринт, гонка переслідування, індивідуальна гонка, мас-старт) і чотири естафети (чоловіча естафета, жіноча естафета, змішана естафета, одиночна змішана естафета). Найуспішнішим біатлоністом з найбільшою кількістю медалей на чемпіонатах світу є У. Е. Бйорндален, який має 20 титулів (з них 11 індивідуальних) і 45 медалей. Під час Чемпіонату світу 2020 у м. Антерсельва (Італія) М. Фуркад зрівнявся з Бйорндаленом за кількістю індивідуальних титулів, у нього також 11 золотих медалей. По 7 індивідуальних титулів у Р. Пуаре (нар. 1974; Франція) та Й. Т. Бо. Найуспішніші в індивідуальних змаганнях серед жінок — по 6 медалей: М. Форсберг (нар. 1967; Швеція), Л. Г. Пуаре (нар. 1974; Норвегія), М. Нойнер (нар. 1987; Німеччина). Серед збірних найуспішніша Норвегія (235 медалей — 89 золотих, 67 срібних, 69 бронзових).
Кубок світу з біатлону — змагання щороку організовує Міжнародний союз біатлонистів. Перші чоловічі змагання відбулися 1978, а перші жіночі — 1987–1988. Кубок світу триває кілька місяців і включає кілька етапів. Після кожного етапу оновлюється рейтинг біатлоністів. Збірна-лідер здобуває нагороду — Великий кришталевий глобус. Таку ж нагороду виборюють спортсмени-лідери за підсумками усіх змагань. Існують також рейтинги окремих дисциплін. Найкращі спортсмени за підсумками кубкового сезону отримують Малий кришталевий глобус. Рекорд за кількістю перемог у генеральній класифікації належить М. Фуркаду (7 великих кришталевих глобуси поспіль у чоловіків) і М. Форсберг (6 великих глобусів у жінок). У. Е. Бйорндален з 95 перемогами та М. Форсберг з 42 успіхами є відповідно біатлоністами, які виграли найбільшу кількість індивідуальних змагань відповідно серед чоловіків і жінок.
Різновиди біатлону
Крім біатлону як поєднання лижних гонок і стрільби, існує ще кілька суміжних видів спорту.
Літній біатлон — це поєднання бігу або роликового лижного спорту зі стрільбою.
Чемпіонат світу з літнього біатлону відбувається щорічно з 1996. Існує два формати літнього біатлону: крос-кантрі та роликовий. У крос-кантрі спортсмени практикують біг на коротші дистанції, ніж у зимовому біатлоні, і не носять гвинтівку, яка залишається на стрільбищі. Пріоритетом у цих змаганнях зазвичай є біг, а не стрільба. До 2009 проводили чемпіонати світу, але з 2011 в цій піддисципліні організовують лише чемпіонати Європи. Біатлон на роликових лижах — різновид літнього біатлону, яким займаються переважно зимові біатлоністи під час літніх тренувань. Режим змагань можна порівняти з зимовими гонками, за винятком того, що використовують роликові лижі. Правила ідентичні правилам біатлону на снігу.
Правила біатлону зі стрільбою з лука схожі на правила справжнього зимового біатлону, однак стрільба ведеться за допомогою лука та стріл.
Мотобіатлон — поєднання мотокросу та стрільби. Велосипедний біатлон — поєднання катання на гірському велосипеді та стрільби.
Змагання з біатлону також проводиться на Зимових Паралімпійських іграх. Уперше змагання відбувалися на Паралімпійських іграх 1988 у м. Інсбруку. З 1992 змагаються також спортсмени з вадами зору. До офіційної програми біатлон увійшов починаючи з Зимових Паралімпійських ігор 1994 у м. Ліллегамері.
Спортсмени з інвалідністю нижніх кінцівок замість лиж використовують сани (спеціальне крісло), встановлені на бігових лижах. Людей, які страждають на сліпоту або слабкий зір, по біговій трасі супроводжує гід, а на стрільбищі спортсмени використовують електронну рушницю, оснащену акустичним прицілом.
Міжнародна змагальна діяльність організована Міжнародним паралімпійським комітетом з лижного спорту. Для міжнародних змагань застосовуються правила біатлону, доповнені спеціальними положеннями. Найбільша відмінність стосується транспортування зброї, яку залишають на стрільбищі, а не носять на спині.
Біатлон в Україні
В Україні розвиток біатлону відбувався у кілька етапів. До 1990-х біатлон перебував на стадії становлення. 1928 під час Всеукраїнської зимової спартакіади були організовані змагання з лижних гонок на 10 км зі стрільбою.
На Зимовій спартакіаді 1962 у м. Харкові проходили змагання з «сучасного лижного двоборства». Тоді вперше розігрувалося звання чемпіона УРСР у гонці на 20 км зі стрільбою на 4 рубежах. Чемпіоном став Ю. Цирюлик з м. Харкова. У січні 1963 у м. Харкові відбувся перший чемпіонат України з біатлону. На цих змаганнях визначився перший чемпіон України з біатлону, яким став сумчанин Я. Дворський.
Біатлоністи України мали перші здобутки. І. Суровцев першим із спортсменів України брав участь у Зимових Олімпійських іграх 1968 (м. Гренобль); В. Карленко — майстер спорту СРСР міжнародного класу, був переможцем міжнародних змагань та чемпіонатів СРСР 1973–1976 на різних дистанціях. Збірна команда України (В. Щур, М. Хованський, Т. Дольний та П. Бруєнко) 1982 виборола 2-е місце в естафетній гонці на II зимовій Спартакіаді народів СРСР. Т. Дольний у 1983 завоював три золоті медалі на Всесвітній зимовій Універсіаді у м. Боровці (Болгарія); М. Давиденко, Т. Дольний, В. Могиленко, В. Джима 1986 стали чемпіонами в естафетній гонці на III зимовій Спартакіадів народів СРСР. Н. Бєлова здобула золоту медаль в естафетній та срібну в спринтерській гонці на Чемпіонаті світу 1986 в м. Фалуні (Швеція).
Після проголошення Україною незалежності, заснування Федерації біатлону України (1992) та її визнання Міжнародною союзом біатлоністів розпочався новий етап розвитку біатлону. 1993 національна збірна України вперше взяла участь у Чемпіонаті світу, на ньому чоловіча та жіноча команди в естафетних гонках посіли відповідно 5 та 6-е місця. 1994 біатлоністи України стали учасниками Олімпіади як окрема команда, це відбулося на Зимових Олімпійських іграх 1994 у м. Ліллегаммері (Норвегія). Першу в історії незалежної України бронзову медаль у спринтерській гонці на 7,5 км виборола там В. Цербе-Несіна. 1995 українські біатлоністки Т. Водоп’янова, О. Петрова, Н. Бєлова і В. Цербе-Несіна уперше взяли участь у розіграші Кубка світу в м. Оберхоф (Німеччина) і завоювали срібні медалі в естафетній гонці 4x7,5 кілометрів. Того ж року на чемпіонаті Європи з біатлону в м. Ле-Гран-Борнані (Франція) чоловіча збірна України (Т. Дольний, В. Джима, Р. Лисенко, Р. Звонков) виборола бронзові нагороди естафетній гонці 4x7,5 км, а жіноча команда (Т. Водоп’янова, Н. Лемеш, В. Цербе-Несіна) в естафеті 3 x 7,5 км і Н. Лемеш в індивідуальній гонці на 15 км — срібні нагороди. 1996 на Чемпіонаті світу (м. Рупольдинг) біатлоністки завоювали 3 медалі: в естафеті та командній гонці, а також О. Петрова в індивідуальній гонці на 15 км. На Чемпіонаті світу 1997 у с. Осрбліє (Словенія) українські біатлоністки вибороли 4 медалі: О. Зубрилова в індивідуальниій гонці на 15 км, спринті на 7,5 км і гонці переслідування на 10 км — три срібні медалі та жіноча збірна (О. Зубрилова, О. Петрова, Т. Водоп’янова, В. Цербе-Несіна) у командних змаганнях на 7,5 км — бронзові медалі.
На Зимових Олімпійських іграх 1998 (м. Нагано) О. Петрова здобула срібну медаль в індивідуальній гонці на 15 км.
Від 1999 українські біатлоністи досягли найбільших успіхів. На Чемпіонаті світу 1999 (м. Кантіолагті) О. Зубрилова завоювала 4 медалі — золоту в індивідуальній гонці на 15 км, мас-старті на 12,5 км і гонці переслідування на 10 км, а також бронзу в спринті на 7,5 км; О. Петрова здобула срібну медаль у мас-старті. На Чемпіонатах світу 2000 (м. Осло) і 2001 (м. Поклюка) жіноча збірна (О. Зубрилова, О. Петрова, Т. Водоп’янова, Н. Лемеш) виборола бронзові медалі в естафеті 4х7,5 км; О. Зубрилова на Чемпіонаті світу 2001 завоювала бронзову медаль в індивідуальній гонці на 15 км, а на Чемпіонаті світу 2002 (м. Осло) — золоту медаль у мас-старті на 12,5 км. На Чемпіонаті світу 2003 (м. Ханти-Мансійськ) українські біатлоністки вибороли дві срібні медалі: О. Петрова у спринті на 7,5 км і збірна (О. Хвостенко, І. Меркушина, О. Яковлева, О. Петрова) в естафеті 4х6 км. На Чемпіонаті світу 2004 (м. Обергоф) в індивідуальній гонці на 15 км бронзову медаль отримала О. Петрова.
На Зимовій Олімпіаді 2006 (м. Турин) у спринті на 7,5 км виборола бронзову медаль Л. Єфремова. На Чемпіонаті світу 2007 (м. Антресельва) також бронзову нагороду у спринті на 10 км завоював А. Дериземля. Ще успішнішим для українських біатлоністок був Чемпіонат світу 2008 (м. Естерсунд): жіноча збірна (О. Хвостенко, Валентина Семеренко, Віта Семеренко, О. Яковлева) здобула срібні нагороди в естафеті 4х6 км, О. Хвостенко завоювала дві бронзові медалі — в індивідуальній гонці на 15 км і спринті на 7,5 км. На Чемпіонаті світу 2011 (м. Ханти-Мансійськ) відзначилася чоловіча збірна (О. Біланенко, А. Дериземля, С. Семенов, С. Седнєв), яка посіла третє місце в естафеті 4х7,5 км; бронзову медаль виборола також Віта Семеренко в індивідуальній гонці на 15 км. На Чемпіонаті світу 2012 (м. Рупольдінг) Віта Семиренко повторила свій успіх, здобувши бронзову нагороду, але цього разу в спринті на 7,5 км. Чемпіонат світу 2013 був вдалим для українських біатлоністок, вони здобули 5 медалей: О. Підгрушна — золоту в спринті на 7,5 км і бронзову в персьюті, Валентина Семеренко — бронзову в індивідуальній гонці на 15 км, Віта Семеренко — бронзову в спринті на 7,5 км, збірна (Ю. Джима, Віта Семеренко, Валентина Семеренко, О. Підгрушна) — срібну в естафеті 4х6 км.
На Зимових Олімпійських іграх 2014 (м. Сочі) жіноча збірна у цьому ж складі виграла золоті медалі в естафеті, Віта Семеренко повторила свій успіх у спринті. На Чемпіонаті світу 2015 (м. Контіолагті) дві медалі здобула Валентина Семеренко — золоту в мас-старті на 12,5 км і бронзову в спринті на 7,5 км. Чемпіонат світу 2016 у м. Голменколлені був менш вдалим: єдиний здобуток — бронзова медаль С. Семенова у спринті на 10 км. На Чемпіонаті світу 2017 біатлоністки мали лише один здобуток — друге місце збірної (І. Варвинець, Ю. Джима, А. Меркушина, О. Підгрушна) в естафеті 4х6. Чемпіонат світу 2019 (м. Естерсунд) приніс дві медалі: золоту медаль завоював Д. Підручний у гонці переслідування 12,5 км, бронзову — жіноча збірна (Ю. Джима, А. Меркушина, Віта Семеренко, Валентина Семеренко) в естафеті 4х6 км. На Чемпіонаті світу 2020 (м. Антресельва) жіноча збірна (Ю. Джима, А. Меркушина О. Підгрушна, Віта Семеренко) знов виборола бронзову медаль в естафеті 4х6 км, на Чемпіонаті світу 2021 (м. Поклюка) команда (Ю. Джима, А. Меркушина, О. Підгрушна, Д. Блашко) повторила цей результат.
Література
- Reichelt Р. Biathlon — Eine Erfolgsgeschichte. Göttingen : Verlag Die Werkstatt, 2005. 190 p.
- Valette W., Charignon R. Ski de fond et biathlon: Initiation, perfectionnement, fartage, matériel. Grenoble : Glénat, 2016. 192 p.
- Боярко А., Карленко В., Кравченко О. Кубок Світу з біатлону від Рупольдінгу-1978 до Голменколлена-2019. Харків : Панов А. М., 2020. 181 с.
- Боярко А., Линник А. Біатлон олімпійський: від Шамоні-1924 до Лозанни-2020. Суми : Мрія-1, 2021. 120 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Біатлон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біатлон (дата звернення: 28.04.2024).
Оприлюднено: 24.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
