Вальгалла
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Вальга́лла (Валха́лла; давньосканд. Valhöll — Зала полеглих, Хороми загиблих [героїв]) — у германо-скандинавській міфології — образ потойбіччя для полеглих героїв, рай для звитяжців. Набув популярності за доби вікінгів. У зрілих уявленнях Вальгалла локалізована на небесах, на Заході; протиставлена царству Гель.
Загальна характеристика
За міфологічними уявленнями скандинавів, всі, хто помер від ран зі зброєю в руках, прибували до сяючих палат Вальгалли, де їх зустрічали валькірії, й сам всеотець Одін бенкетував із ними. Загиблі герої ставали ейнгеріями (ні еддична міфологія, ні скальдична поетика не донесли вповні суть такого статусу; термін тлумачать як потенційно парний концепт до валькірій, набуття певної чарівної надприродності; ірано-авестійський аналог — фраваші).
Щодня ейнгерії билися у кривавій сутичці на пагорбах довкола бенкетної зали Вальгалли, вмираючи знову й знову. А ввечері поміж них проходили валькірії, пробуджували та вели бенкетувати із богом Одіном, підносили питво та віддавалися безсмертним героям. Зранку ті знову збирались до бою, почувши співи чарівного півня Вальгалли Сальгофніра. За переказами, востаннє півень скличе війська померлих витязів Вальгалли на останню битву (з рештою мерців, що припливуть кораблем-потворою Нагльфар) під час Раґнареку.
За описом Сноррі Стурлусона, Вальгалла округла, має 540 брам по периметру. Стіни її складені з бойових списів, стріха — з щитів, на лавах довкола бенкетних столів — кольчуги.
Відома оповідь про кухара Вальгалли Андгрімніра, з його чарівним котлом Ельдгрімніром і вічним вепром Сегрімніром. Кухар щодня готує вепра ейнгеріям, і всім вистачає того м’яса, проте щоразу після бенкетування вепр знову живий. Андгрімнір є відповідальним і за медвяний напій, зварений з молока чарівної кози Гейдрун, що стоїть на даху Вальгалли та харчується листям з дерева Лерад (радше за все, йдеться про крону Світового дерева Іґґдрасіль). Цей «мед» вживали Одін, ейнгерії та валькірії. Втім, його не варто плутати із власне медом, зокрема — міфологічним Медом Поезії, що його смакують лише обрані.
Полемічні аспекти
Дотепер найпоширенішим кліше є ототожнення Вальгалли із позитивним посмертям, як-от із християнським раєм. Відповідно, палати Гель нерідко ідентифікують (особливо в популярній медіа-іконографії) із біблійним пеклом (пор. із англ. Hell — пекло). Натомість імлисті прохолодні краї Гель первинно вважали належним посмертям для всіх давніх германців, де померлі продовжували свої звичні прижиттєві справи (так, син Одіна Бальдр, що загинув саме від зброї, опинився у Гель, а не посів місце у Вальгаллі). Уявляли, що замість сонця там сяяв місяць, солодке було гірким тощо («світ навиворіт»).
Разом з тим на неосяжних просторах Гель були дві полярні локації: місце для обраних вояків та звитяжців — Вальгалла й місце для приречених злочинців та інших проклятих — Берег Мерців (Náströnd). Початково посмертя у Вальгаллі, як місці для битв і звитяги, видавалося елітарним, його отримували тільки ярли та конунги (батрак, навіть полеглий у битві від зброї, не мав жодного шансу туди потрапити). Та за доби вікінгів уявлення зазнали змін: будь-хто міг довести свою вправність, вхопити удачу і зажити посмертної слави. Місце біля Одіна у Вальгаллі стало маркером визнання чеснот героя, а природну смерть у ліжку від хвороб і старості сприймали як ганебну.
Про відсутність «вертикального зонування» посмертя у скандинавів свідчить, зокрема, «Діяння данів» Саксона Граматика. Один із його героїв здійснює уві сні мандрівку живцем до царства смерті (катабасис), під час якої він прямує полями краю Гель, а далі опиняється просто перед високими мурами й брамою (відсилання до брами Зали полеглих Вальґрінд). Надприродна проводжата (валькірія?) виймає півня, відриває йому голову та жбурляє через браму. Звідти чуються півневі співи, і брама починає відчинятися. Епізод на цьому переривається, але є підставою для багатьох паралелей та ідентифікацій (як-от деталі похорон руса на р. Волзі від Ібн Фадлана).
Ще один поширений стереотип: начебто обряд кремації асоціювався у вікінгів з Вальгаллою, натомість поховання в землі (інгумація) вважали шляхом до Гель. Натомість, на думку дослідників, спосіб поховання був обумовлений суто регіональними особливостями. У цьому контексті сам поховальний курган ставав асоціацією з округлою Вальгалою. З одного боку, таке ототожнення вбачають вкоріненим у просторово-символічних архетипах (ідеї героїчного посмертя). З іншого — заперечують пряму матеріалізацію концепту Вальгалли у поховальній споруді кургану (навіть за наявності відповідної символіки). Вказують на те, що переважна більшість корабельних поховань довікінгової (вендельської) доби містить аналогії до таких символів — кістки кози та вепра, котел, зброя, питні роги тощо. Проте курган в Європі залізного віку більше схожий за контекстом на гостинний двір на перехресті світів (аспект посмертної подорожі: до бенкетної зали Вальгали мусили якось дістатися — звідси й специфічні елементи поховального інвентаря).
Література
- Ellis H. R. The Road to Hel: a Study of the Conception of the Dead in Old Norse Literature. New-York : Greenwood Press, 1968. P. 65–98; 170–197.
- Nielsen N. A. Freyr, Ullr, and the Sparlösa Stone // Mediaeval Scandinavia. 1969. № 2. Р. 102–128.
- Nordland O. Valhall and Helgafell: Syncretistic Traits of the Old Norse Religion // Scripta Instituti Donneriani Aboensis. 1969. Vol. 3. P. 66–99.
- Король Д. О. Вступ до історичної танатології. Київ : Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2015. C. 35–37; 60–62; 103–105; 121–122; 159–160; 189–190.
- Король Д. О. Спроба візуалізації еддичної просторової моделі всесвіту // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Серія: Теорія та історія культури. 2007. Т. 62. С. 39–45.
- Hultgård A. Óðinn, Valholl and the Einherjar. Eschatological Myth and Ideology in the Late Viking Period // Ideology and Power in the Viking and Middle Ages. London : Brill, 2011. Р. 297–328.
- Helgason J. K. Echoes of Valhalla: The Afterlife of the Eddas and Sagas / Trans. from icel. London : Reaktion Books, 2017. 240 p.
- Хоменко Т. Міфологеми потойбічного світу в мовній картині світу давніх германців // Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2022. Вип. 48. Т. 2. С. 135–140.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Король Д. О. Вальгалла // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вальгалла (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.04.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
