Гандбол
Гандбо́л (англ. handball, первісно — маленький м’яч, яким грали руками, згодом — назва гри, від hand — рука і ball — м’яч) — вид спорту, командна спортивна гра, мета якої — закинути руками у ворота суперника якомога більшу кількість м'ячів і перешкодити іншій команді закинути м’яч у власні ворота.
Зміст
Історична довідка
Перші згадки про гру з м’ячем руками можна знайти в «Одіссеї» Гомера. Про ігри, схожі на гандбол, йдеться в описах забав жителів середньовічної Франції, інтуїтів (корінного населення Гренландії) та у віршованих творах мінезингера В. фон дер Фогельвайде (близько 1160–1228; тепер Німеччина).
У близькому до сучасного вигляді гандбол з’явився наприкінці 19 століття в Данії, Чехії, Німеччині. Перший етап у його розвитку: кінець 19 століття — 1941. У цей період відбулося зародження, поширення та становлення гри.
1898 спортсмен і учитель Г. Л. Нельсен (1866–1955; Данія) започаткував гру з м’ячем руками (дан. håndbold) 7х7 гравців на невеликому полі у школі в Ордрупі (передмісті м. Копенгагена). Він cклав правила гри (опубліковані 1906) та організовував змагання серед учнів. Учитель школи в м. Нюборзі, а згодом у м. Гельсінгері Р. Н. Ернст (1872–1937; Данія) також розробляв нову гру. Команди шкіл міст Ордрупа та Гельсінгера 1907 зіграли між собою матч, в якому перемогла команда з м. Ордрупа (21:0).
На теренах Чехії виник свій варіант гри. Учитель фізкультури однієї зі шкіл м. Праги В. Карас розробляв гру, яку назвав «кидки з перенесенням» («vrhaná s přenášením»). Він опублікував її правила у «Бернському технічному журналі» (1905). На футбольному полі в м’яч руками грали 9 гравців. Учитель гімнастики Й. Кленка (1853–1932; тепер Чехія) модернізував гру, замінив ворота на мішені. Близькі до сучасних правила гандболу розробив А. Кріштоф (1882–1910; тепер Чехія): у гру повернулися ворота і з’явилася нова назва — «хазена» («házená»).
У Німеччині гру з м’ячем руками під назвою «раффбол» («Raffaballspiel»), або «кенігсберзький м’яч» («Köningsbergerball») запровадив учитель К. Кох (1846–1911; Німеччина).
Тренер з м. Берліна М. Гайзер (1879–1921; Німеччина) у роки Першої світової війни розробив правила гри в торбол («Torball») для жінок на футбольному полі 20х40 або 50 м зі складом команд 11х11 без фізичного контакту. Він намагався запровадити гру серед працівників заводу «Сіменс» («Siemens») у м. Берліні. Датою народження сучасної гри вважають 29.10.1917, коли М. Гайзер заявив, що торбол має називатися гандболом. Тоді ж були введені єдині правила гри.
Легкоатлет і вчитель фізкультури К. Шеленц (1890–1956; Німеччина) удосконалив гру, щоб зробити її привабливішою для чоловіків. Він зменшив м’яч, дозволив єдиноборства, увів правила дриблінгу.
Перша міжнародна гра з гандболу відбулась 13.09.1925 у м. Галле-на-Заале (Німеччина) між чоловічими командами Німеччини та Австрії. На конференції Міжнародної федерації аматорської легкої атлетики 1926 у м. Гаазі гандбол визнано міжнародним видом спорту. Створено комісію для регулювання міжнародних правил усіх ігор з м’ячем. 04.08.1928 у м. Амстердамі засновано Міжнародну любительську федерацію гандболу. Міжнародний олімпійський комітет визнав гандбол олімпійським видом спорту (1933). Гандбол на полі був включений до програми Літніх Олімпійських ігор 1936 у м. Берліні за участі тільки чоловічих команд. У м. Берліні 1938 відбувся перший Чемпіонат світу з гандболу серед чоловіків у приміщенні, у ньому взяли участь лише 4 команди.
Другий етап розвитку гри (1946–1957) зафіксував переважний розвиток різновиду гри 11х11. Усього за 1938–1966 було проведено 7 чоловічих чемпіонатів світу, за 1949–1960 — 3 жіночих чемпіонати світу. На сесії Міжнародного олімпійського комітету 1949 у м. Римі гандбол вилучено з переліку олімпійських видів спорту.
Третій етап (1957–1972) вирізнявся переходом до гри 7х7. Другий Чемпіонат світу з гандболу в приміщенні (7х7) серед чоловіків проведений 1954 у Швеції, перший Чемпіонат світу в приміщенні серед жінок — 1957 у колишній Югославії. З 1966 гандбол 11х11 припинив своє існування у ранзі міжнародної гри.
Четвертий етап розпочався з 1972. Для нього характерне зростання та розширення популярності гри. На Літніх Олімпійських іграх 1972 у м. Мюнхені до програми увійшов гандбольний турнір чоловічих команд, а від Літніх Олімпійських ігор 1976 у м. Монреалі на олімпійських майданчиках змагаються також і жіночі збірні країн.
Характеристика
Правила гри
Ігровим майданчиком для гандболу є прямокутник 40х20 м, розділений на дві половини середньою (центральною) лінією. Майданчик включає дві площі воріт та ігрову зону. Обмежувальні лінії: 2 бічні і 2 лінії воріт, на яких посередині розташовані ворота (3х2 м). Є також лінії обмеження воротаря (воротарської зони), лінії вільних та 7-метрових кидків.
Гра триває 2 тайми по 30 хвилин для гравців від 16 років з перервою 10 хвилин між таймами. За рівного рахунку після завершення гри може призначатись додатковий час — 2 тайми по 5 хвилин з перервою на 1 хвилину. Кожна команда має право на 1 тайм-аут у кожному таймі. Ігровий час починається за свистком судді на початковий кидок команди, яка отримала це право. У другому таймі початковий кидок здійснює інша команда.
Для гри використовують м’яч встановленого регламентом розміру залежно від категорії гравців. Кожна команда складається з 14 гравців, з яких тільки 7 можуть одночасно перебувати на майданчику (6 польових і 1 воротар). Заміна гравців у грі необмежена. Вона відбувається без дозволу судді чи секундометриста (секретаря), але тільки після виходу замінюваного гравця за межі ігрового майданчика.
Польові гравці повинні мати єдину форму, відмінну від іншої команди, а воротарі — відмінну від форми своїх гравців, команди суперника та їхнього воротаря.
У польових гравців є амплуа (функції) — у нападі: перша лінія атаки — кутові (правий і лівий), лінійний, друга лінія атаки — півсередні (правий та лівий), центральний (розігрувач); у захисті — крайні (правий і лівий), центральні (правий і лівий), півсередні (правий і лівий).
Польовим гравцям дозволяється: у нападі на половині ігрового поля суперника виконувати передачі, заслони, фінти, ведення м’яча, кидки у ворота суперника, не заступаючи у воротарську зону, здійснювати з м’ячем у руках не більше 3 кроків і тримати м’яч у руках не більше 3 секунд; у захисті протидіяти супернику за допомогою технічних прийомів на своїй половині ігрового поля. Забороняється: виривати м’яч із рук суперника, штовхати суперника, грубо атакувати суперника без м’яча, вистрибувати на суперника, навмисно різними діями позбавляти гравця контролю над власним тілом, вчиняти дії, небезпечні для здоров’я суперника (різного ступеня ризику). Такі дії гравців, залежно від складності, караються попередженням, видаленням гравця на 2 хвилини (3 рази з наступною дискваліфікацією), одразу дискваліфікацією чи особливим покаранням (за неспортивну поведінку).
Воротарям дозволені необмежені дії з захисту воріт у воротарській зоні, вихід в ігрову зону (дії в ній підпадають під правила для польових гравців). Забороняється: виходити з м’ячем у руках з воротарської зони, вчиняти дії, небезпечні для здоров’я суперника (різного ступеня ризику), як у воротарській, так і в ігровій зонах.
Міжнародні спортивні федерації
Регулює правила та координує діяльність організацій з гандболу в окремих країнах Міжнародна федерація гандболу (англ. International Handball Federation, франц. Fédération Internationale de Handball). Заснована 1946, визнана Міжнародним олімпійським комітетом як єдина організація, компетентна у справах міжнародного гандболу. Штаб-квартира розташована у м. Базелі (Швейцарія). Членами організації (на 2023) є 209 національних федерацій. Кожна країна-учасниця має бути членом однієї з шести континентальних федерацій: Азіатської федерації гандболу, Африканської федерації гандболу, Європейської федерації гандболу, Конфедерації гандболу Північної Америки та Карибського басейну, Континентальної гандбольної федерації Океанії, Конфедерації гандболу Центральної та Південної Америки. Федерація відповідає за організацію основних міжнародних турнірів з гандболу.
Міжнародні змагання
У міжнародних змаганнях з гандболу беруть участь жіночі та чоловічі команди. Гандбол — олімпійський вид спорту. Рішення про включення гандболу до програми Олімпійських ігор ухвалив Міжнародний олімпійський комітет 14.06.1965. На Літніх Олімпійських іграх 1972 у м. Мюнхені в чоловічому турнірі (7х7) брало участь 16 команд. Перші золоті олімпійські медалі в такому форматі здобула команда колишньої Югославії. На Літніх Олімпійських іграх 1976 у м. Монреалі в першому жіночому олімпійському турнірі змагалося 6 команд. Першими олімпійськими чемпіонками стали спортсменки колишнього СРСР. Найтитулованішими є чоловіча збірна Франції (3 чемпіонські титули) та жіноча збірна Данії (3 чемпіонські титули).
Чемпіонати світу з гандболу серед чоловіків проводяться регулярно з 1954. Від 1993 змагання відбуваються раз на два роки. З 2021 у фінальній стадії беруть участь 32 збірні. Найтитулованіша команда Франції (6 чемпіонських титулів).
Чемпіонати світу з гандболу серед жінок відбуваються з 1957 раз на два роки. У першому турнірі брало участь 9 команд, перемогла збірна Чехословаччини. З 2021 у фінальному турнірі беруть участь 32 команди. Найтитулованіші збірні Норвегії та Російської Федерації (по 4 чемпіонські титули).
Чемпіонати Європи серед чоловіків і жінок відбуваються з 1994 кожні два роки. Найтитулованішими є чоловіча збірна Швеції (5 чемпіонських титулів) і жіноча збірна Норвегії (9 чемпіонських титулів).
Проводяться також Панамериканські ігри, Азіатські ігри, Всеафриканські ігри, Середземноморські ігри.
Крім змагань між збірними, федерації влаштовують міжнародні турніри між клубними командами. Найпрестижніший турнір — Ліга чемпіонів Європейської федерації гандболу. Змагання серед чоловічих команд відбуваються з 1956. Найтитулованіший клуб — «Барселона» (11 титулів). Змагання серед жінок проходять з 1961. Найбільшу кількість титулів ще з часів СРСР зберігає за собою клуб «Спартак» (Київ) — 13 титулів. Серед зірок світового гандболу: Н. Карабатич, Л. Абало, М. Гігу, А. Лавров, Б. Жіль, Д. Нарцисс, Т. Омеє, Л.-К. Р'єгельгут-Корен, Д. Дінар, К. Лунде (1980, Норвегія), М. М. Фрафйорд (1985, Норвегія), Г. Леке (1982, Норвегія), І. Балич, С. Китич, Н. Л. Якобсен (1988, Данія), М. Гансен (1987, Данія), А. Піно (1989, Франція), Т. Душебаєв (1968, СРСР, тепер Іспанія), М. Вісландер (1964, Швеція).
Особливості гри
Гандбол — гра з нестандартними та динамічними рухами перемінної потужності. У ході гри напад чергується з захистом. Гра в захисті та нападі відбувається паралельно: одна команда атакує, інша — захищається, а потім навпаки. Ці періоди гри називаються фазами. Фази поділяються на відрізки, точно обмежені територіально і в часі. Відрізки гри — це ігрові ситуації, що визначаються сукупністю чинників і умов. Значення окремих чинників різне і змінюється відповідно до типу ігрової ситуації. Під час виконання завдань різних фаз стиль гри окремих гравців і груп визначається стилем гри усієї команди, тобто обраною системою гри.
Різновиди гри
У спорті інвалідів розвиваються гандбол на візках і гандбол для глухих.
Гандбол на візках уперше продемонстровано на симпозіумі у м. Лейпцигу 1993. Перший неофіційний Чемпіонат світу відбувся 2013 у Бразилії. У ньому взяли участь спортсмени з 6 країн. З 2015 проводяться європейські міжнародні турніри.
З 2019 розпочала діяльність робоча група з легітимізації цього виду спорту задля включення його до програми Паралімпійських ігор.
Гандбол входить до програми Літніх Дефлімпійських ігор з 1969.
На початку 1990-х з’явився пляжний гандбол.
Гандбол в Україні
Гандбол має давні традиції в Україні. З 1909 товариство «Сокіл» уперше на теренах України почало розвивати гру в гандбол, заняття з якої зосередились у містах Харкові та Львові. Перша офіційна гра відбулася 1910 у м. Харкові. 1914 доктор Е. Мали розробив офіційні правила гри, у м. Харкові за його ініціативою ручний м’яч увійшов до програми гімназії. «Український гандбол» під редакцією Е. Мали за правилами був найдосконалішим із усіх ранніх різновидів гандболу. 1914 чоловіча гандбольна команда Е. Мали провела у м. Харкові поєдинок з колективом «Сокіл» і виграла його.
Відтоді гандбол набував популярності в містах України: Харкові, Києві, Маріуполі, Одесі, Катеринославі та інших. 1918 у м. Харкові утворено «гандбольну лігу», до складу якої входили 10 організацій та 21 команда. 1924 організовано перші міські змагання. Серед 22 команд перемогу здобули спортсмени Харківського паровозобудівного заводу. Проводилися першості інших міст України, зокрема у першості м. Одеси брали участь понад 50 команд, Дніпропетровська — 46, Харкова — 125. У 1927 відбувся перший чемпіонат Української РСР, 1928 у гандбол грали на Спартакіаді народів СРСР.
На теренах України 1922–1962 був популярнішим варіант гри 11х11, хоча в зимовий період використовували варіант 7х7.
Після Другої світової війни відродження гандболу почалося 1946 за ініціативи тренера Є. Івахіна (1910–1981; тепер Україна), під керівництвом якого створено київську школу гандболу. 1959 Федерація гандболу України увійшла до складу Всесоюзної федерації гандболу.
Переможницями першого Чемпіонату СРСР з гандболу (11х11) серед жінок 1956 стали спортсменки клубу «Буревісник» (Київ); згодом чемпіонське звання тричі (1958, 1959, 1961) виборювали гандболістки команди «Локомотив» (Одеса).
У середині 20 століття чоловічі команди «Буревісник» (Київ), ОСК (Одеса) та «Скіф» (Львів) вигравали загальносоюзну першість (відповідно 1957, 1958 і 1959) з гандболу 11х11, а спортсмени клубу «Запоріжалюмінбуд» (Запоріжжя) неодноразово ставали призерами всесоюзних змагань з гандболу 7х7.
У 1960–1970-х м. Київ став центром жіночого гандболу. 1962 заснована жіноча гандбольна команда «Спартак», одна з найкращих в історії радянського гандболу. Вона 13 разів вигравала Кубок європейських чемпіонів, 20 разів — Чемпіонат СРСР. Ці здобутки пов’язані з роботою тренера І. Турчина, якого вважають найуспішнішим тренером в історії гандболу. За досягнення в спорті І. Турчин і його команда занесені до Книги рекордів Гіннеса. У команді виховано 19 олімпійських чемпіонів, 18 чемпіонів світу.
Після остаточного переходу до варіанту гри 7х7 спортсменки команди «Освіта» (Черкаси) завоювали бронзові медалі Чемпіонату СРСР 1963. Українські команди активно брали участь у Всесоюзних сільських змаганнях, 1970 золоті медалі турніру виборола команда «Колос» (Берегово, Закарпаття).
На Літніх Олімпійських іграх 1976 (м. Монреаль) уперше до програми увійшли змагання жіночих гандбольних команд. Основу збірної СРСР, яка завоювала золоті нагороди, становили спортсменки київського клубу «Спартак» на чолі з тренером І. Турчиним, 11 з 14 гандболісток були з України. У складі чоловічої збірної, що здобула олімпійські золоті медалі, було 6 українських спортсменів.
Збірна команда України 4 рази вигравала на Спартакіаді народів СРСР.
За часів незалежності розпочався новий етап розвитку українського гандболу. З 1992 проходять національні чемпіонати України серед чоловічих і жіночих команд. Федерація гандболу України є повноправним членом Міжнародної федерації гандболу, збірні команди України беруть участь у чемпіонатах Європи і світу. Жіноча команда України на Літніх Олімпійських іграх 2004 (м. Афіни) виборола бронзові медалі. Провідні українські клуби беруть участь у єврокубкових змаганнях («Ліга чемпіонів», «Кубок ЄГФ», «Кубок кубків», «Геллендикап» та ін.). Клубні команди «Шахтар» (Донецьк) та «ЗТР» (Запоріжжя) доходили до однієї четвертої Кубка європейських чемпіонів, ставали чемпіонами країни. Серед жіночих клубних «Мотор» (Запоріжжя) та «Спартак» (Київ) мають здобутки в Єврокубках.
Досягнення українських гандболістів у складі збірних СРСР:
• жіночий гандбол — золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1976 (м. Монреаль); золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1980 (м. Москва); бронзові медалі Літніх Олімпійських ігор 1988 (м. Сеул); бронзові медалі Чемпіонату світу 1973 у Югославії; срібні медалі Чемпіонату світу 1975 (м. Київ); срібні медалі Чемпіонату світу 1978 у Чехословаччині; золоті медалі Чемпіонату світу 1982 в Угорщині; золоті медалі Чемпіонату світу 1986 у Нідерландах; золоті медалі Чемпіонату світу 1990 у Південній Кореї;
• чоловічий гандбол — золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1976 (м. Монреаль); срібні медалі Літніх Олімпійських ігор 1980 (м. Москва); золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1988 (м. Сеул); золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1992 (м. Барселона); срібні медалі Чемпіонату світу 1978 у Данії; золоті медалі Чемпіонату світу 1982 у ФРН; срібні медалі Чемпіонату світу 1990 у Чехословаччині.
Досягнення за часів незалежності:
• золоті медалі юніорської дівочої збірної України на Чемпіонаті Європи 1994 для гравців до 17 років у Литві;
• срібні медалі молодіжної жіночої збірної України на Чемпіонаті Європи 1996 для гравців до 19 років у Польщі;
• срібні нагороди молодіжної чоловічої збірної на Чемпіонаті світу 1997 для гравців до 21 року в Туреччині;
• срібні медалі жіночої збірної України на чемпіонаті Європи 2000 у Румунії (тренер Л. Євтушенко);
• бронзові нагороди жіночої збірної України на Літніх Олімпійських іграх 2004 у м. Афінах (тренер Л. Ратнер).
2000 за результатами опитування, проведеного Міжнародною федерацією гандболу, спортсменку З. Турчину визнано найкращою гандболісткою 20 ст.
Cеред титулованих представників українського гандболу: М. Базанова, С. Бебешко, Н. Борисенко, А. Бородіна, М. Вергелюк, Ю. Гаврилов, І. Гончарова, Т. Горб, О. Зубарева, М. Іщенко, Л. Карлова, С. Кушнірюк, Ю. Лагутін, Н. Лобова, Н. Лук’яненко, Н. Ляпіна, Т. Макарець, С. Манькова, Г. Маркушевська, Н. Митрюк, О. Немешкало, Л. Одинокова-Бережна, О. Радченко, О. Райхель, О. Рєзанов, О. Риманов, Н. Русначенко, О. Семенова, Г. Сюкало, Н. Тимошкіна-Шерстюк, Є. Товстоган, М. Томін, Л. Шевченко, Т. Шинкаренко, О. Шипенко, А. Щепкін, О. Яценко.
Джерела
- Rules of the Game. Basel : International Handball Federation, 2016. 100 p. URL: https://archive.ihf.info/files/Uploads/NewsAttachments/0_New-Rules%20of%20the%20Game_GB.pdf
- Федерації гандболу України. URL: https://handball.net.ua/ukr/
Література
- Латышкевич Л. А., Турчин И. Е., Маневич Л. Р. Гандбол. Киев : Вища школа, 1988. 199 с.
- Турчин И. Стратегия игры. Киев : Молодь, 1988. 176 с.
- Clanton R. E., Dwight M. Ph. Team Handball: Steps to Success. Champaign : Human Kinetics, 1997. 160 p.
- Kumar A. DPH Sports Series — Handball. New Delhi : Discovery Publishing House, 1999. 196 p.
- Фролова Л. С. Теорія і методика гандболу. Черкаси : [б. в.], 2008. 127 с.
- Соловей О. М., Соловей Д. О. Теорія і методика гандболу. Дніпро : Дріант, 2019. 252 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Фролова Л. С. Гандбол // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гандбол (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.04.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
